Ухвала

від 18.11.2014 по справі 814/2052/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 р. Справа № 814/2052/13-а

Категорія: 8.2 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року по справі за позовом Іноземного підприємства «Хімтранс-України» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000680070, -

встановиЛА:

Позивач, Іноземне підприємство "Хімтранс-Україна", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.11.2012р. № 0000680070.

Суд першої інстанції своєю постановою від 15 липня 2013 року позов задовольнив в повному обсязі.

Визнав не чинним та скасував податкове повідомлення-рішення форми "В1" від 30 листопада 2012 року № 0000680070.

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 02.11.2012 року по 15.11.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Іноземного підприємства "Хімтранс-Україна" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2009 року, грудень 2009 року, січень - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.11.2012 року № 3635/15-419/33853462.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми "ВI" від 30 листопада 2012р. № 0000680070 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 694 355,00 грн., в тому числі за основним платежем - 694 354,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у періодах, що перевірялися, позивач з метою належного провадження господарської діяльності, визначеної статутом, мав господарські відносини з контрагентами ТОВ "Главстрой", TOB "Компанія Мар Шіппінг", ТОВ "ВКФ Укрметалтрейд", ТОВ "Форсаж", ТОВ "Автобуд-Нікма", ТОВ "Елпромпроект" щодо придбання робіт, - послуг, а суми податку на додану вартість, сплачені у складі придбаних робіт- послуг, включав до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Факт реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: Договором генерального підряду від 02.02.2010 р. № 7/1 та Додатковими угодами до нього № 1 від 25.03.2010 р., № 2 від 12.07.2010 р., № 3 від 19.07.2010 р., довідками про вартість виконаних будівельних робіт/витрати за червень та вересень 2010 року; Актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними; Договором будівельного підряду від 23.09.2010 р. № 100 та Додатковими угодами до нього, Договірними цінами на будівництво "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі; Договором підряду від 22.07.2010 р. № 21/С із додатковими угодами, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/витрати за березень 2011 року від 25.03.2011р., Актами приймання виконаних підрядних робіт №1-9, податковою накладною від 15.02.2011 р. № 3; Договором підряду від 18.10.2010 р. № 21 із додатками, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт /витрати за лютий 2011 року; Договором-дорученням на ТЕО і митне оформлення вантажів від 01.02.2010 р. №001 із додатковими угодами № 1-6, податковою накладною від 13.07.2010 р. № 80, Актом робіт; видатковою накладною № РН-0000085 від 20.10.2010 р., видатковою накладною № РН-0000080 від 30.09.2010 р., актом здавання-приймання виконаних робіт № Ма-0000080/Э від 13.07.2010 р. та податковими накладними від 22.09.2010 р. № 83, від 20.10.2010 р. № 86.

Також позивачем надано банківські виписки ИНГ БАНК УКРАИНА з рахунку ІП "Хімтранс-Україна" щодо сплати коштів контрагентам у т.ч. на користь ТОВ "Главстрой", ТОВ "Компанія Мар Шіппінг", ТОВ "ВКФ Укрметалтрейд", ТОВ "Форсаж", ТОВ "Автобуд-Нікма", ТОВ "Елпромпроект" за поставлений товар, виконані роботи та надані послуги.

Контрагентами позивача виконувалися роботи на будівництві "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13". Факт реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується також Актом готовності об'єкта "Комплекс по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" до експлуатації від 04 серпня 2010 р. (перша черга будівництва); Актом готовності об'єкта "Комплекс по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" до експлуатації від 18 жовтня 2010 р. (друга черга будівництва); Актом готовності об'єкта "Рекультівація та будівництво протиерозійних споруд на земельній ділянці, відведеній ІП "Хімтранс - Україна"" до експлуатації від 04 березня 2011 р. (друга черга будівництва).

Вказані вище докази спростовують висновок податкового органу про безтоварність операцій.

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Твердження відповідача, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача є безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно положень абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно положень підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування на загальну суму 328 163,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Матеріалами справи підтверджено, що в період січень - квітень 2011 року між позивачем та його контрагентами існували господарські операції на виконання укладених між ними договорів.

Крім того, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму - 366 191,00 грн., нарахованих у зв'язку з придбанням товару (послуг) з метою їх подальшого використання у своїй діяльності, на підставі податкових накладних і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства.

В акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Крім цього, органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст. 20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано докази реальності господарських операцій між ним та його контрагентами. Позивач повністю оплатив контрагентам надані послуги та одержав від них податкову накладну, яка містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 200 ПКУ, своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позховні вимоги Іноземного підприємства «Хімтранс-України» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000680070 - підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року по справі за позовом Іноземного підприємства «Хімтранс-України» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000680070, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк