Постанова

від 30.09.2013 по справі 814/80/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

30 вересня 2013 року Справа № 814/80/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 936 від 16.05.12р.,

представника позивача: ОСОБА_2, довіреність № 76 від 25.01.13р.,

представника відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 752/9/10-00 від 29.08.13р.,

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішені від 31.08.2012р. № 0003161702, № 0003171702,

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0003161702 та № 0003171702 від 31.08.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

30 вересня 2013 року Справа № 814/80/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 936 від 16.05.12р.,

представника позивача: ОСОБА_2, довіреність № 76 від 25.01.13р.,

представника відповідача: Гава О.О., довіреність № 752/9/10-00 від 29.08.13р.,

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішені від 31.08.2012р. № 0003161702, № 0003171702,

в с т а н о в и в:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4), звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003161702 та № 0003171702 від 31.08.2012 року.

В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_4 зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення суперечать законодавству та є такими, що підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Державної податкової інспекції у Заводськом районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 31.08.2012 року за № 0003161702 та № 0003171702 прийняті у відповідності з чинним законодавством, тобто є законними і скасуванню не підлягають (т. 1 арк. спр. 57 - 59).

У судовому засіданні 30.09.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 17.07.2012 року по 06.08.2012 року спеціалістами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого податкового законодавства за період з 01.01.09р. по 31.12.11р.

За результатами перевірки було складено акт № 2178/17-200/НОМЕР_3 від 13.08.2012 року (арк. спр. 10 - 43, далі - акт перевірки) у якому, зокрема, встановлено порушення:

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» із змінами та доповненнями з урахуванням п. 22.10 ст. 22 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, п. 177.2 ст. 177, п. 177.4 ст. 177 розділу IV з урахуванням розділу Ш Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб з підприємницької діяльності на загальну суму 45 440,08 грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 4 061,57 грн., за 2010 рік у сумі 33 487,13 грн. за 2011 рік в сумі 7 891,38 грн.;

- п.п.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та згідно п.п. 129.1, 129.3, 129.4. ст. 129 Податкового кодексу України 02.12.2010 року № 2755-VI, а саме: несвоєчасне перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого нарахована пеня за заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 03.06.11р. до 29.11.11р. в сумі 69,39 грн.;

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - ПДВ) зі змінами та доповненнями, п. 185.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.12.2009 року по 31.12.2011 року всього у сумі 58 316,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0003161702 від 31.08.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на суму 58 316,00 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 13 164,50 грн. (т. 1 арк. спр. 44);

- № 0003171702 від 31.08.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 45 440,08 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 1 972,85 грн. (т. 1 арк. спр. 45).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відносно збільшення валового доходу позивача за рахунок коштів, отриманих позивачем на картковий рахунок.

У акті перевірки зазначено, що суми коштів, які надходили на картковий рахунок позивача, є виручкою від підприємницької діяльності.

Актом перевірки, як зазначає позивач, в порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не було документально підтверджено те, що кошти в сумі 6 829,55 грн. за 2010 рік та в сумі 22 198,23 грн. за 2011 рік, отримані позивачем на картковий рахунок НОМЕР_4, з'являлися виручкою від здійснення підприємницької діяльності та не наведено будь-яких даних, які б свідчили про те, що вказані кошти отримані від суб'єктів господарювання саме при здійсненні позивачем даної діяльності не наведений перелік документів з визначенням цільового призначення (сплата за отриманий товар або надані послуги). Під час проведення перевірки було встановлено розбіжність в сумі валових витрат, що склала 216417,60 грн. (від'ємне значення), яка виникла за рахунок помилкового визначення сум валових витрат чим порушено ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням п.22.10 ст.22 Закону України від 22.05.2003р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 177.2 ст. 177 Розділу IV, п. 177.4 ст. 177 Розділу IV з урахуванням розділу III ПК України. Розбіжності виникли за рахунок:

1. Включення до складу валових витрат сум сплачених за товари, роботи (послуги) на адресу ПП ФВК «Газбудсервіс». Слід зазначити, що під час проведення перевірки згідно баз даних податкового органу було встановлено, що ПП ФВК «Газбудсервіс» у перевіряємому періоді звітність до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва не надавало, зокрема, декларація з податку на прибуток підприємства до податкового органу не надана, що свідчить про відсутність оподаткований операцій протягом перевіряємого періоду.

2. Включення до складу валових витрат сум сплачених на придбання матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника. Слід зазначити, що при проведенні перевірки не було встановлено використання запчастин на автомобілі, ремонт автомобілів, пліти OSB та арматури, адже документи які б підтверджували використання (акти техничного огляду автомобілів, ати списання, калькуляція та локальни смети) відсутні, а також за рахунок не вірного визначення сум валових витрат.

3. Включення до складу валових витрат сум сплачених за товари, роботи (послуги) на адресу ФОП ОСОБА_6 Слід зазначити, що фахівцями ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено невиїзну документальну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 з питань взаємовідносин з ТОВ "Октамет" за жовтень 2010 року, з ТОВ "Либертин" за травень, вересень 2011 року.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт ТОВ «Октамет» та ТОВ «Либертин» платнику податків ФОП ОСОБА_6 у жовтні 2010 року, травні , вересні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків . Отже відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215 ЦК України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та встановлено відсутність поставок ФОП ОСОБА_6 товарів (робіт, послуг), умовно придбаних у ТОВ «Октамет» та ТОВ «Либертин», платникам податків - покупцям у жовтні 2010 року, травні , вересні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі викладеного на думку відповідача ФОП ОСОБА_4 не мала підстав для формування валових витрат за рахунок ФОП ОСОБА_6

При цьому були оставлені поза увагою пояснення позивача, надані при проведенні перевірки про те, що вказані кошти є його особистими коштами та коштами родини (сім'ї), які зараховувалися на картковий рахунок позивачем для поповнення обігових коштів при веденні господарської діяльності та які у зв'язку з оподаткуванням раніше у встановленому порядку є коштами вільними від податкових зобов'язань (чистій дохід).

Відносно зменшення валових витрат від зайняття підприємницької діяльності в сумі 79 128,00 грн.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5 Закону України № 339/94).

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2ст. 5 Закону України № 339/94).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 339/94 виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Обґрунтування акту перевірки в даної частини посиланням на те, що:

- контрагентом позивача, підприємством ПП ФВК «Газбудсервіс», не було надано до податкового органу податкову звітність з податку на прибуток за 2 квартал 2009 року, що на думку відповідача свідчить про відсутність підтвердження взаємовідносин між суб'єктами господарювання та наступний на підставі цього висновок про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат сум коштів сплачених в порядку виконання правочинів з даним підприємством суперечить діючому законодавству України так як податкове законодавство не містить норм згідно яких неподання окремої податкової звітності суб'єктом господарювання - контрагентом платника податків (позивача в справі), при наявності факту виконання правочину,що не заперечувалося відповідачем та наявності в позивача всіх необхідних первинних документів є підставою для невизнання витрат позивача по господарським операціям по наведених підставах. Вважаємо,що даний висновок Акту є безпідставним припущенням перевіряючих.

- не доведено використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів (послуг) в сумі 58 884,86 грн. в господарської діяльності, а саме не надані акті технічного огляду автомобілів. Вказане протиричить змісту акту перевірки, яким (п.2.19 таблиця п.16) в переліку досліджених при проведенні перевірки документів вказані акті технічного огляду транспортних засобів (т. 1 арк. спр. 12 - 13).

При цьому актом перевірки жодним чином не обгрунтовано чому наявність або відсутність актів технічного огляду автомобілів може свідчити про правомірність або неправомірність включення позивачем до складу валових витрат сум коштів, сплачених при придбанні ТМЦ та послуг при веденні господарської діяльності.

При проведенні перевірки були досліджені договори оренди транспортних засобів, зокрема: договір №1 від 04.01.2011р. з ТОВ «Мета-Інвест плюс» на оренду: бульдозера на базі трактора ДТ-75, екскаватора ЭО-3322, трактора Т-150, екскаватора ЭО-4224, екскаватора «Hitachi», екскаватора ЭО-2621 ЮМЗ (т. 1 арк. спр. 80), договір №ДГ-1/4 від 01.04.2011р. з ФОП ОСОБА_6 на оренду: автокрану КС-3575 на базі а/м ЗИЛ-ІЗЗ ГЯ, договору №ДГ-25/5 від 25.05.2011р. з ПП «ЗиНГр» на оренду: автокрану КС-3571 на базі а/м МАЗ (т. 1 арк. спр. 79), договору від 15.05.2011р. №15/5 з ТОВ «Будедем» на оренду: а/м ЗИЛ (3 од.), а/м КАМАЗ- самоскид (2 од.), а/м КАМАЗ трал (2 од.), екскаватору ЭО-2625, екскаватору ЭО-2621, а/м ГАЗ-3302415, автокрану КС-3575 (т. 1 арк. спр. 85).

Наданими до перевірки первинними документами встановленого зразку та обсягу, які підтверджують отримання послуг, виконання в т.ч. технічного обслуговування та ремонту орендованого майна, що знайшло відповідне відображення в податковому обліку.

При проведенні перевірки був встановлений факт наявності в позивача орендованих автотранспортних засобів та використання цих засобів в господарської діяльності, були досліджені документи по придбанню та оплаті запчастин для даних транспортних засобів у зв'язку з чим вважаємо даний висновок акту перевірки безпідставним та таким, що він є безпідставним припущенням перевіряючих.

- неприйняттям в складі валових витрат суми коштів сплачених позивачем по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_6 у 2011р. мотивовано лише посиланням акт перевірки на результати невиїзної документальної перевірки даного суб'єкта господарювання щодо нікчемності правочинів укладених даним СПД із ТОВ «Октамет» та з ТОВ «Либертин». На підставі наведеного у акті перевірки зроблено висновок про те, що правочини укладені позивачем із ФОП ОСОБА_6 також є нікчемними та не створюють ніяких юридичних наслідків.

Даний висновок акту перевірки суперечить ст. 204 Цивільного кодексу України згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним(презумпція правомірності).

Також, згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Отже, при проведенні перевірки позивачем були надані та досліджені всі необхідні первинні документі по формуванню затрат які за своїм складом відповідали вимогам ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та були оформлені первинними документами складеними відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» у зв'яжу з чим сума в розміри 79 128,00 грн. правомірно була включена позивачем до складу валових витрат підприємницької діяльності.

Відносно заниження податкових зобов'язань з ПДВ за перевірений період в сумі 5 806,00 грн. акт перевірки вказує на наступне: невірне визначення об'єкту оподаткування за рахунок не включення до податкового зобов'язання сум коштів отриманих на картковий рахунок у зв'язку з чим зазначено про порушенні відповідно: у 2010р. вимог п.п. 3.1.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у 2011р. вимог п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

Додатково до вищевикладеного відносно підстав, цільового призначення коштів які зараховувалися позивачем на картковий рахунок необхідне відмітити наступне.

Відносно завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ в сумі 55 123,00 грн. по господарським операціям ПП ФВК «Газбудсервіс» у жовтні 2010р. - вересні 2011р., відповідач посилається на невідповідность податкових зобов'язань з ПДВ даного підприємства, встановлених за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, у зв'язку з чим позивачем порушено п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Надаючи правову оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між ФОП ОСОБА_4 в перевірений період були укладені наступні договори з замовниками послуг:

- договір № 9/12 від 09.12.2009р. з ТОВ «Констракшн ЛТД» (код ЄДРПОУ 30626144) з доповненням (т. 2 арк. спр. 86 - 88);

- договір № 4/08 від 04.08.2010р. з ТОВ «Констракшн ЛТД» (т. 2 арк. спр. 89);

- договір № 18/10 від 18.10.2010р. з ТОВ «Констракшн ЛТД» (т. 2 арк. спр. 90);

- договір № 18/1 від 18.01.2011р. з ТОВ «Констракшн ЛТД» (т. 2 арк. спр. 91);

- договір № 2/8-1 від 02.08.2010р. з ТОВ «Южстрой» (код ЄДРПОУ 13870754) (т. 2 арк. спр. 92);

- договір № 2/8-2 від 02.08.2010р. з ТОВ «Южстрой» (т. 2 арк. спр. 93);

- договір № 2/8-3 від 02.08.2010р. з ТОВ «Южстрой» (т. 2 арк. спр. 94);

- договір № 3/9-3 від 03.09.2010р. з ТОВ «Миколаївське заводобудівельне управління № 8» (код ЄДРПОУ 32997486) (т. 2 арк. спр. 95 - 96);

- договір № 90 від 01.11.2011р. з ТОВ «Миколаївське заводобудівельне управління № 8» (т. 2 арк. спр. 97);

- договір № 12 від 12.05.2011р. з ТОВ «Миколаївське заводобудівельне управління № 8» з доповненнями (т. 2 арк. спр. 98 - 102).

Для виконання зобов'язань по укладеним договорам, ФОП ОСОБА_4 за перевіряє мий період були укладені договори: договір №1 від 04.01.2011р. з ТОВ «Мета-Інвест плюс» на оренду: бульдозера на базі трактора ДТ-75, екскаватора ЭО-3322, трактора Т-150, екскаватора ЭО-4224, екскаватора «Hitachi», екскаватора ЭО-2621 ЮМЗ (т. 1 арк. спр. 80), договір №ДГ-1/4 від 01.04.2011р. з ФОП ОСОБА_6 на оренду: автокрану КС-3575 на базі а/м ЗИЛ-ІЗЗ ГЯ, договору №ДГ-25/5 від 25.05.2011р. з ПП «ЗиНГр» на оренду: автокрану КС-3571 на базі а/м МАЗ (т. 1 арк. спр. 79), договору від 15.05.2011р. №15/5 з ТОВ «Будедем» на оренду: а/м ЗИЛ (3 од.), а/м КАМАЗ- самоскид (2 од.), а/м КАМАЗ трал (2 од.), екскаватору ЭО-2625, екскаватору ЭО-2621, а/м ГАЗ-3302415, автокрану КС-3575 (т. 1 арк. спр. 85).

На підтвердження факту виконання робіт позивачем було надано: акти технічного огляду транспортних засобів та акти списання ТМЦ (т. 1 арк. спр. 89 - 115), акти здачі-прийняття виконаних робіт (т. 1 арк. спр. 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 136, 140, 142, 145, 147, 149, 152, 154, 156, 158, 159, 169, 172, 176, 178, 179).

Доказами оплати послуг, наданими відповідачем, є: звіти про рух коштів по банківському рахунку НОМЕР_5 за квітень та грудень 2009 року, січень - липень 2010 року, вересень 2010 року, листопад - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року, травень - жовтень 2011 року (т. 2 арк. спр. 103 - 127), звіти про дебітові та кредитові обороти по картковому рахунку НОМЕР_4 (т. 2 арк. спр. 133 - 167), податкові баклажані за 2009 рік (т. 2 арк. спр. 182, 186), за 2010 рік (т. 2 арк. спр. 193, 226, 228 - 230, 236, 239), за 2011 рік (т. 2 арк. спр. 197, 199, 201, 203, 205, 207, 213 - 217, 219, 221, 223, 241 - 245, 247 - 249, 251 - 253, т. 3 арк. спр. 3, 5, 7, 9, 11, 13), видаткові накладні № 14937 від 28.09.2010 року (т. 2 арк. спр. 227), № 15206 від 16.10.2010 року (т. 2 арк. спр. 231), № 15329 від 25.10.2010 року (т. 2 арк. спр. 232), № 15403 від 30.10.2010 року(т. 2 арк. спр. 233), № РН-0000002 від 18.01.2011 року (т. 3 арк. спр. 4, ).

Усі первинні документи, що підтверджують факт реальної поставки товарів та виконання робіт, були надані позивачем особі, що здійснювала перевірку та були відображені в акті перевірки, а отже їх наявність відповідачем не заперечувалась.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0003161702 та № 0003171702 від 31.08.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих