Ухвала

від 18.06.2014 по справі 814/80/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 р. Справа № 814/80/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Вербицької Н.В.,

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (яка є правонаступником ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0003161702 від 31 серпня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 480,50 грн. за порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.198.1 ст. 198 ПК України;

- №0003171702 від 31 серпня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 47 412,93 грн. за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.22.10 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.177.2 ст. 177, п.177.4 ст. 177 ПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що висновки акта перевірки не відповідають нормам діючого законодавства та є непідтвердженими, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, які прийняті на підставі такого акта підлягають скасуванню.

Відповідачем позов не визнано, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення є законними та не підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС №0003161702 та №0003171702 від 31 серпня 2012 року.

В апеляційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що в період з 17 липня 2012 року по 06 серпня 2012 року відповідачем проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт №2178/17-200/НОМЕР_1 від 13 серпня 2012 року, згідно якого встановлено порушення:

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" з урахуванням п.22.10 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.177.2 , ст. 177, п.177.4 ст. 177 розділу IV з урахуванням розділу ІІІ ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб з підприємницької діяльності на загальну суму 45 440,08 грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 4 061,57 грн., за 2010 рік у сумі 33 487,13 грн. за 2011 рік в сумі 7 891,38 грн.;

- п.п.168.1.2 п.168.1 ст. 168, ст. 176 ПК України та згідно п.п.129.1, 129.3, 129.4. ст. 129 ПК України, а саме: несвоєчасне перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого нарахована пеня за заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 03 червня 2011 року до 29 листопада 2011 року в сумі 69,39 грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст. 187, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2011 року всього у сумі 58 316 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003161702 від 31 серпня 2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на суму 58 316 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 13 164,50 грн.;

- №0003171702 від 31 серпня 2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на суму 45 440,08 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 1 972,85 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень, а позивачем в свою чергу надано достатньо доказів на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, а порушені права та інтереси позивача є такими, що підлягають судовому захисту.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції (тобто, реальної зміни майнового стану платника податків).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1). До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (пп.5.2.1 п.5.2). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9. п.5.3).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11).

Згідно п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми ПК України передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

В акті перевірки, податковий орган помилково дійшов до висновку, що у зв'язку з тим, що контрагентом позивача, а саме ПП ФВК "Газбудсервіс" не було надано податкову звітність з податку на прибуток за 2 квартал 2009 року позивачем безпідставно включено до складу валових витрат суми коштів сплачених в порядку виконання правочинів з даним підприємством, оскільки неподання окремої податкової звітності контрагентом платника податків при наявності факту виконання правочину та наявності всіх первинних документів не є підставою для невизнання витрат позивача по господарським операціям.

Разом з цим, апелянт не посилається на невідповідність вимогам законодавству первинних документів, які були складені на підставі взаємовідносин ФОП ОСОБА_2 з ПП ФВК "Газбудсервіс", а також не заперечує проти того факту, що вказаний контрагент на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних і був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки податкового органу, що позивачем не доведено факт використання придбаних матеріальних і нематеріальних активів (послуг) в сумі 58 884,86 грн. в господарській діяльності, а саме не надання актів технічного огляду автомобілів, оскільки при проведенні перевірки були використані акти технічного огляду транспортних засобів, що зазначено п.2.1.9 акта перевірки.

Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивачем були укладені договори щодо оренди транспортних засобів, зокрема, з ТОВ "Мета-Інвест плюс" на оренду бульдозера на базі трактора ДТ-75, екскаватора ЭО-3322, трактора Т-150, екскаватора ЭО-4224, екскаватора "Hitachi", екскаватора ЭО-2621 ЮМЗ (№1 від 04 січня 2011 року, №ДГ-1/4 від 01 січня 2011 року), з ФОП ОСОБА_3 на оренду автокрану КС-3575 на базі а/м ЗИЛ-ІЗЗ ГЯ (договір №ДГ-25/5 від 25 травня 2011 року), з ПП "ЗиНГр" на оренду автокрану КС-3571 на базі а/м МАЗ (договір від 15 травня 2011 року №15/5), з ТОВ "Будедем" на оренду а/м ЗИЛ, а/м КАМАЗ-самоскид, а/м КАМАЗ трал, екскаватору ЭО-2625, екскаватору ЭО-2621, а/м ГАЗ-3302415, автокрану КС-3575.

Доводи апелянта стосовно того, що ФОП ОСОБА_2 не мала підстав для формування валових витрат за рахунок ФОП ОСОБА_3, так як угоди були укладені без мети настання реальних наслідків не можуть бути прийняті до уваги, а посилання податкового органу на ч.5 ст. 203, ч.1, ч.2 ст. 215, ст. 228 ЦК України щодо нікчемності укладених позивачем правочинів з контрагентами є необґрунтованими, оскільки податковим органом не надано доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме вирок суду про притягнення сторін до кримінальної відповідальності, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з цим, колегія судів вважає, що посилання податкового органу на висновки проведеної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з ТОВ "Октамент" та ТОВ "Либертин", які начебто спростовують реальність здійснення господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак, і обґрунтованість віднесення сум витрат за операціями до складу валових витрат є необґрунтованими, оскільки ці висновки не містять в собі конкретних даних, які б свідчили про проведення податковим органом перевірки саме реальності господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що сам факт надходження коштів в сумі 6 829,55 грн. (за 2010 рік) та 22 198,23 (за 2011 рік) на картковий рахунок НОМЕР_2 не може бути підставою для віднесення таких коштів до складу виручки від здійснення підприємницької діяльності, з урахуванням того, що податковим органом не було доведено, що ці кошти отримані від суб'єктів господарювання саме при здійсненні позивачем підприємницької діяльності, тоді як матеріалами справи підтверджено, що вказані кошти були особистими коштами позивача та його родини для поповнення обігових коштів при веденні господарської діяльності.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення №0003171702 від 31 серпня 2012 року, яким збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на суму 45 440,08 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 1 972,85 грн. підлягає скасуванню.

Стосовно висновків суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0003161702 від 31 серпня 2012 року, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на суму 58 316 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 13 164,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно абзацу першого пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_2 у перевіряємий період були укладені договори з підприємствами-замовниками послуг, а саме договори щодо надання земляних робіт №9/12 від 09 грудня 2009 року, №4/08 від 04 серпня 2010 року, №18/10 від 18 жовтня 2010 року та №18/1 від 18 січня 2011 року з ТОВ "Констракшн ЛТД"; договори щодо надання технічних засобів для виконання роботи по переміщенню вантажу №2/8-1 від 02 серпня 2010 року, №2/8-2 від 02 серпня 2010 року та №2/8-3 від 02 серпня 2010 року з ТОВ "Южстрой"; договори щодо виконання підрядних робіт №3/9-3 від 03 вересня 2010 року, №90 від 01 листопада 2011 року та №12 від 12 травня 2011 року з ТОВ "Миколаївське заводобудівельне управління №8".

На виконання зобов'язань по укладеним договорам, ФОП ОСОБА_2 були укладені договори з ТОВ "Мета-Інвест плюс" (№1 від 04 січня 2011 року) щодо надання в оренду бульдозера на базі трактора ДТ-75, екскаватора ЭО-3322, трактора Т-150, екскаватора ЭО-4224, екскаватора "Hitachi", екскаватора ЭО-2621 ЮМЗ; договір з ФОП ОСОБА_3 (№ДГ-1/4 від 01 квітня 2011 року) про надання в оренду автокрана КС-3575 на базі а/м ЗИЛ-ІЗЗ ГЯ; договір з ПП "ЗиНГр" (№ДГ-25/5 від 25 травня 2011 року) на оренду автокрану КС-3571 на базі а/м МАЗ; договір з ТОВ "Будедем" (№15/5 від 15 травня 2011 року) на оренду а/м ЗИЛ (3 од.), а/м КАМАЗ-самоскид (2 од.), а/м КАМАЗ трал (2 од.), екскаватору ЭО-2625, екскаватору ЭО-2621, а/м ГАЗ-3302415, автокрану КС-3575.

Досліджуючи операції позивача з вказаними контрагентами, суд першої інстанції підтвердив факт оформлення цих операцій наданими позивачем актами технічного огляду транспортних засобів та актами списання ТМЦ, актами здачі-прийняття виконаних робіт, звітами про рух коштів по банківським рахункам, податковими та видатковими накладними.

При цьому, податковим органом усі ці первинні документи були відображені в акті перевірки та посилання на невідповідність вимогам законодавству вказаних первинних документів відсутні.

Отже, наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з вказаними контрагентами.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням закріпленої в ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, апелянт повинен був надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цих контрагентів.

Платник податків, який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат і податкового кредиту не має повноважень і обов'язків здійснювати контроль за дотриманням контрагентами, які на час вчинення операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в податковому органі як платники податків, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за порушення вимог законодавства контрагентом.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про дотримання ФОП ОСОБА_2 необхідних умов реалізації права на формування валових витрат та податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуюча суддя:

Суддя:

Суддя: