Постанова

від 19.02.2014 по справі 910/12011/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа№ 910/12011/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

від позивача - Грицай Ю.О. (дов. №б/н від 11.06.2013 року);

від відповідача -Джевага М.В. (дов. №б/н від 22.04.2013 року).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного підприємства «Спецком», м. Київ,

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року

у справі №910/12011/13 (суддя Куркотова Є.Б.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація», м. Київ,

до приватного підприємства «Спецком», м. Київ,

про стягнення 307 160,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року ПАТ «Українська автомобільна корпорація» подало до Господарського суду міста Києва позов до ПП «Спецком» про стягнення 307 160,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПП «Спецком» на користь ПАТ «Українська автомобільна корпорація» збитки у розмірі 264 795,00 грн., упущену вигоду у розмірі 42 365,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 143,20 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП «Спецком» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що відсутня його вина та що він вжив всі необхідні заходи для належного виконання договору, у зв'язку з цим, на думку відповідача, є підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, відповідач зазначає, що транспортний засіб був технічно несправний.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 10.01.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі №910/12011/13 апеляційну скаргу ПП «Спецком» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 29.01.2014 року.

В судовому засіданні 29.01.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника відповідача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання 29.01.2014 року не з'явився, заяв та клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04205, м. Київ, пр. Оболонський, 14-Г на які було відправлено ухвали суду, була зазначена відповідачем при подані апеляційної скарги. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: «за закінченням встановлено терміну зберігання».

У зв'язку із неявкою представника відповідача, колегія судді на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалила відкласти розгляд справи на 12.02.2014 року.

В судовому засідання 12.02.2014 року представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засідання для надання йому можливості подати додаткові документи. Представник позивача заперечував проти оголошення перерви в судовому засідання.

Заслухавши прояснення представників сторін та дослідивши надані докази, колегія суддів вирішила на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України задовольнити клопотання відповідача та оголошення перерви в судовому засідання на 19.02.2014 року.

До початку судового засідання, 18.02.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від позивача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу та додаткові документи до матеріалів справи.

В судовому засідання 19.02.2014 року представник відповідача надав додаткові документи до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі. Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.03.2011 року між ПАТ «Українська автомобільна корпорація» (надалі - дистриб'ютор, позивач у справі) та ПАТ «Донецьк-Авто» (надалі - дилер) укладено дилерський договір поставки автомобілів №5-к/п (а.с 38-46), згідно якого дистриб'ютор зобов'язується поставити, а дилер зобов'язується оплатити і прийняти у власність автомобілі, детальні характеристики, номери кузовів, модифікації яких сторони визначають у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

З метою виконання обов'язків за договором поставки автомобілів №5-к/п від 15.03.2011 року, ПАТ «Українська автомобільна корпорація» придбано у власність у ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» автобус «I-VAN» «A07A-30», номер кузову НОМЕР_3, вартість якого становить 264 795,00 грн. (з урахуванням ПДВ), що підтверджується накладною №1200469/2 від 10.04.2012 року (а.с 36).

24.06.2011 року між ПАТ «Українська автомобільна корпорація» (надалі - замовник, позивач у справі) та ПП «Спецком» (надалі - виконавець, відповідач у справі) було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг №281 (надалі -Договір) (а.с. 22-25).

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов'язується, за плату, під контролем та за рахунок замовника, надавати замовникові послуги з організації перегону транспортних засобів за маршрутом, що визначатиметься замовником у заявці по кожному окремому випадку.

Згідно п. 1.3. Договору виконавець надає замовнику наступні види транспортно-експедиторських послуг: забезпечує оптимальний перегін - транспортування транспортних засобів замовника шляхом їх безпосереднього керування від пункту відправлення до пункту прибуття вказаним у заявці; організовує охорону транспортних засобів під час їх перегону та зберігання; здійснює оформлення супровідної до транспортних засобів документації та її розсилання, передачу за належністю; надає інші допоміжні та супутні перевезенням, перегонам транспортно-експедиторські послуги, що не суперечать діючому законодавству.

Пунктом 2.2.2. договору визначено, що замовник має право вимагати від виконавця відшкодування збитків в разі їх завдання внаслідок невиконання (недбалого чи несвоєчасного виконання) останнім взятих на себе обов'язків, а також інших завданих транспортним засобам або третім особам при наданні виконавцем послуг.

Виконавець зобов'язаний нести матеріальну відповідальність за цілісність та збереження транспортних засобів та іншого майна, в тому числі комплектуючих до транспортних засобів, документації до транспортних засобів, що були передані йому для виконання зобов'язання (п. 3.1.3. договору).

Відповідно до п. 3.1.4. договору виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки в разі їх завдання внаслідок невиконання (недбалого чи несвоєчасного виконання) взятих на себе обов'язків, а також відшкодувати непрямі збитки завдані замовнику або третім особам.

Згідно п. 5.4 договору виконавець несе матеріальну відповідальність за пошкодження або втрату кожного транспортного засобу з моменту підписання представниками виконавця та відправника, вказаного у заявці замовником, акту передачі-приймання транспортного засобу до моменту передачі транспортного засобу, підписання представниками виконавця та отримувача, вказаного у заявці замовником, акту передачі-приймання транспортного засобу.

Пунктом 5.6. договору визначено, що у разі пошкодження транспортного засобу під час надання виконавцем послуг, останній повинен за власний рахунок або усунути недоліки, або відшкодувати їх вартість, протягом 10 (десяти) календарних днів від дня їх завдання або виявлення.

Відповідно до п. 6.1 договору вбачається, що усі спори, які можуть виникнути між сторонами з договору або у зв'язку з ним будуть передаватись для остаточного врегулювання на розгляд Третейського суду «Захист прав».

Відповідно до п. 6.3 договору розгляд справи буде здійснюватися у відповідності з Законом України «Про третейські суди» та регламентом третейського суду.

Згідно п. 6.6 Договору сторони погодились, що розгляд справи буде здійснюватись Головою третейського суду або третейським суддею, призначеним Головою Третейського суду.

Пунктом 7.1 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Положеннями п. 7.2 договору визначено, що строк дії цього Договору починає свій перебіг з моменту, що визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується 31.12.2011 року У випадку, якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення терміну дії даного Договору не буде наполягати на припиненні дії цього Договору, то цей договір вважається пролонгованим ще на один рік на тих же умовах.

01.08.2012 року на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання транспортно-експедиторських послуг №281 від 24.06.2011 року автобус «I-VAN» «A07A-30», номер кузову НОМЕР_3 був переданий представнику відповідача, а саме водію ОСОБА_4, для перегону за маршрутом визначеному позивачем у наказі на відвантаження автомобілів №90002281 від 31.07.2012 р. (з філії «Автоцентр на теремках» до ПАТ «Донецьк-Авто»), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками актом прийому-передачі №б/н від 01.08.2012 року (а.с. 27). Як вбачається із акту приймання-передачі в графі «описания состояния ТС» не зазначено будь-яких претензій щодо стану транспортного засобу, а в графі «претензии» зазначено «акумуляторна батарея в автобусі була повністю розряджена, а на чотирнадцяти сидіннях наявні потертості та тріщини», однак вказані претензії не зможуть вплинути на технічну справність транспортного засобу.

Із довідки ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області №5/113 від 18.03.2013 року (а.с. 129) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на 331 км. + 950 м. автодороги М-04 «Знам'янка-Луганськ-Ізварне», мала місце дорожньо-транспортна пригода, за участю автобусу ««I-VAN»» марки ««A07A-30»», транзитний номер Т3ЕЕ1181, під керуванням водія ОСОБА_4, який виїхав на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем марки «Зіл-130», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_4 помер на місці події.

23.01.2013 року ПАТ «Українська автомобільна корпорація» звернулося до ПП «Спецком» із претензією №44 (а.с. 50-54), за змістом якої просив останнього відшкодувати вартість автобусу у розмірі 264 795,00 грн. та упущену вигоду у розмірі 42 365,00 грн., вказана претензія була отримана директором відповідача 29.01.2013 року, про що свідчить відмітка на примірнику позивача.

15.02.2013 року ПП «Спецком» листом №40 (а.с. 58) звернувся до ПАТ «Українська автомобільна корпорація» із проханням у найкоротший час призначити дату, місце та час для проведення переговорів з метою вирішення конфлікту, вказаний лист було отримано позивачем 27.02.2013 року.

05.03.2013 року сторонами підписано протокол зустрічі (а.с. 59-60), за змістом якого відповідач відмовився відшкодовувати збитки у повному обсязі, у зв'язку із не отриманням результатів слідства по ДТП.

07.03.2013 року листом №45 (а.с. 61) ПП «Спецком» сповістив ПАТ «Українська автомобільна корпорація» про необхідність проведення повторної експертизи за наслідками ДТП та повторним здійсненням опитання водіїв, які здійснювали перегін інших автобусів з тієї ж партії, оскільки існує імовірність, що ДТП трапилась внаслідок неналежного технічного стану автобусу.

Згідно із п. 6.2. договору встановлено, що усі спори, які можуть бути виникнути між сторонами з договору або у зв'язку з ним, будуть передаватись для остаточного врегулювання на розгляд Третейського суду «Захист права».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Українська автомобільна корпорація» звернулася до Третейського суду «Захист прав» з позовом до ПП «Спецком» про стягнення 307 160,00 грн.

Ухвалою Третейського суду «Захист прав» від 19.03.2013 року порушено провадження у справі №04/13 (а.с. 19).

Ухвалою Третейського суду «Захист прав» від 17.05.2013 року у зв'язку із заявленим представником відповідача клопотанням про відвід головуючого третейського судді, розгляд спору №04/13 за позовом ПАТ «Українська автомобільна корпорація» до ПП «Спецком» про стягнення 307 160,00 грн. припинено.

Відповідно до п. 9 ст. 20 Закону України «Про третейські суди» якщо протягом 10 днів після відводу такого третейського судді сторони не погодять іншої кандидатури, спір може бути переданий на вирішення компетентного суду.

Враховуючи не погодження сторонами іншого судді, що мав би здійснювати розгляд спору, з урахуванням п. 9 ст. 20 Закону України «Про третейські суди» позивач правомірно звернувся з позовною заявою до Господарського суду міста Києва за захистом своїх порушених/оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи той факт, що відповідач не виконав належним чином умови договору про надання транспортно-експедиторських послуг №281 від 24.06.2011 року, не відшкодував завданих ним збитків у розмірі 264 795,00 грн. та упущеної вигоди у розмірі 42 365,00 грн., позивач звернувся до суду.

Підставою позову є договір про надання транспортно-експедиторських послуг №281 від 24.06.2011 року, вказаний договір є договором транспортного-експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глав 64, 65 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України, ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України відповідальність сторін за перевезеннями визначаються цим кодексом, транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.

Відповідно до ст. 909, ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 133, ст. 134 Статуту автомобільного транспорту за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до п. 4.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при перевезенні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України. Втрата вантажу - це фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення.

Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Одночасно, відповідно до ст. 133 Статуту автомобільного транспорту, автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Статуту автомобільного транспорту, вантажовідправник і вантажоодержувач мають право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу на його вимогу: при міському і приміському перевезенні - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні - протягом 30 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні у прямому змішаному сполученні - після закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення.

Згідно п. 5.4 договору виконавець несе матеріальну відповідальність за пошкодження або втрату кожного транспортного засобу з моменту підписання представниками виконавця та відправника, вказаного у заявці замовником, акту передачі-приймання транспортного засобу до моменту передачі транспортного засобу, підписання представниками виконавця та отримувача, вказаного у заявці замовником, акту передачі-приймання транспортного засобу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, абзац 2 ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначає, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, згідно положень вказаних норм, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається (призумція вини). При цьому, враховуючи ст. 614 Цивільного кодексу України, вина особи трактується як невжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання обов'язку.

З огляду на презумпцію вини за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, обов'язок доведення невинуватості покладається на перевізника, який зобов'язався довести той факт, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо збереження вантажу. Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким він не міг запобігти, та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем (перевізником), на якого покладено обов'язок щодо збереження вантажу не здійснено необхідних заходів для запобігання щодо збереження майна, оскільки ДТП сталося від обачності відповідача (його водія) та заходів, які прийняті відповідачем для виконання зобов'язання за договором. Колегія суддів зазначає, що відповідач міг доручити перегін більш кваліфікованому водію, міг доручити перегін транспортного засобу у світлий проміжок часу (ДТП сталося у 04:00 ранку), забезпечити виконання водієм правил дорожнього руху, що зменшило б вірогідність виникнення дорожньої-транспортної пригоди.

Частиною першою ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Посилання відповідача на те, що 16.11.2013 року СУ ГУМВС винесено постанову про закриття кримінальної справи №70121182 на підставі ст. 6 п. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (у редакції 1960 року), у зв'язку з цим на думку відповідача у нього відсутня вина с приводу відшкодування понесених позивачем збитків, колегією суддів не приймаються, оскільки відповідно до довідки ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області №5/113 від 18.03.2013 року, водій ОСОБА_4 виїхав на зустрічну смугу руху, таким чином порушив п. 11.4 Правил дорожнього руху, тобто встановлений факт вини працівника відповідача. В свою чергу кримінальна справа №70121182 була закрита у зв'язку із смертю винної особи, а саме працівника ПП «Спецком» - ОСОБА_4

Твердження відповідача, які були розглянуті судом першої інстанції та які відповідач зазначає в апеляційній скарзі, про те, що транспортний засіб автобус «I-VAN» моделі «A07A-30», транзитний номер ТЗЕЕ1181, був випущений замовником з майданчику для зберігання з наявністю технічних несправностей та їх наявність могла бути підставою дорожньо-транспортної пригоди колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

З акту прийому передачі автобусу від 01.08.2012 року (а.с. 27) вбачається, що акумуляторна батарея в автобусі була повністю розряджена, а на чотирнадцяти сидіннях наявні потертості та тріщини. Проте, згідно із п. 31.4. Правил дорожнього руху встановлений вичерпний перелік технічних несправностей при яких забороняється експлуатація транспортного засобу. Колегія суддів зазначає, що розряджена акумуляторна батарея та потерті сидіння не входять до переліку технічних несправностей при яких забороняється експлуатація транспортного засобу.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в автобусі ««I-VAN»» моделі ««A07A-30»», транзитний номер ТЗЕЕ1181 могли бути приховані дефекти, проте колегія суддів критично оцінює данні твердження відповідача, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин не надав.

В свою чергу позивачем було надано маршрутний лист зборки автобусу; Маркетинговий лист автобусу ««I-VAN»» моделі ««A07A-30»» куз. НОМЕР_3 та сертифікат відповідності на продукцію автобуси ЗАЗ ти А07.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при прийнятті відповідачем автобусу до перевезення, технічні не справності даного автобусу, що можуть знаходиться в прямому причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортною пригодою відсутні, доказів зворотного відповідачем не наведено, а тому заперечення відповідача є безпідставні.

На переконання колегії суддів, відповідачем не надано суду будь-яких доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України про відсутність його вини, а саме про те, що ДТП сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а також що відповідач вжив усіх можливих та необхідних заходів по забезпеченню цілісності та збереженню вантажу з моменту його отримання та до моменту його видачі вантажоодержувачу, як то встановлено ст. 909, ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 307, ст. 314 Господарського кодексу України, ст. 133, ст. 134 Статуту автомобільного транспорту та п. 5.4 договору.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку відсутні підстави для звільнення відповідач (перевізника) від відповідальності за втрату вантажу.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 264 795,00 грн. вартості втраченого вантажу за своєю правовою природою є вимогами про стягнення шкоди, заподіяної при перевезенні вантажу та підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 42 365,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції були задоволенні позовні вимоги з приводу стягнення з відповідача 42 365,00 грн. упущеної вигоди, посилаючись на те, що транспортний засіб автобус «I-VAN» «A07A-30», номер кузову НОМЕР_3 придбано позивачем з метою реалізації його через дилерську мережу, що підтверджується укладеним між позивачем (дистриб'ютор) та ПАТ «Донецьк-Авто» (дилер) дилерський договором поставки автомобілів №5-к/п від 15.03.2011 року, згідно якого дистриб'ютор зобов'язується поставити, а дилер зобов'язується оплатити і прийняти у власність автомобілі, детальні характеристики, номери кузовів, модифікації яких сторони визначають у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

За таких обставин суд першої інстанції зазначив, що на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України, позивачем доведено, що у випадку належного виконання відповідачем обов'язку з перегону транспортного засобу покладеного на останнього договором про надання транспортно-експедиторських послуг №281 від 24.06.2013 року, позивач отримав би дохід у розмірі 42 365,00 грн. (307 160,00 грн. - 264 795,00 грн.) і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток.

Проаналізувавши вищевикладене колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що відповідальність перевізника за втрату вантажу обмежено, оскільки на підставі ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України, п. 4.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, перевізник відшкодовує збитки тільки у розмірі фактичної шкоди та не зобов'язаний відшкодувати доходи, які відправник міг б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було б порушено (упущена вигода).

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, частково скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 в частині стягнення упущеної вигоди та приймає нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми упущеної вигоди. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Спецком» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 в частині стягнення суми упущеної вигоди у розмірі 42 365,00 грн. скасувати.

3. В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 42 365,00 грн. упущеної вигоди.

4. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12011/13 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Спецком» (04073, м. Київ, просп. Московський, 15-А; ідентифікаційний код 32307112) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2; ідентифікаційний код 03121566) збитки у розмірі 264 795 (двісті шістдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 295 (п'ять тисяч двісті дев'яносто) грн. 90 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2; ідентифікаційний код 03121566) на користь Приватного підприємства «Спецком» (04073, м. Київ, просп. Московський, 15-А; ідентифікаційний код 32307112) 2 647 (дві тисячі шістсот сорок сім) 95 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу №910/12011/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз