Ухвала

від 11.02.2014 по справі 820/1056/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2014 р. м. Київ К/800/36531/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Костенко М. І. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Кучеренко І. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства «Бюджет - С» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року у справі№ 820/1056/13-а за позовомПриватного підприємства «Бюджет - С» до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби проскасуванню податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 року у справі № 820/1056/13-а позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000072220 від 07.03.2013 року та № 0000082220 від 07.03.2013 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року апеляційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 року у справі № 820/1056/13-а скасовано. Прийнято нове судове рішення. В позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Бюджет-С» з питання дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з платника податків: ПП «Будком Алон» за квітень-червень 2012 року, ТОВ «Металург-2010» за березень 2012 року, ПП «Стройбелмаш» за серпень 2012 року, ПП «Райком» за квітень 2012 року та червень 2012 року, ТОВ «Рест-Профі» за квітень 2012 року, складено актом № 183/22.1-04/34971065 від 19.02.2013 року, яким зафіксовано порушення положень ст. ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України, а саме: відсутність документів, за якими формувались витрати і податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Будком Алон», ТОВ «Металург-2010», ПП «Стройбелмаш», ПП «Райком», ТОВ «Рест-Профі».

На підставі акта перевірки 07.03.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000072220 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 53 016,00 грн. (основний платіж - 35 344,00 грн., штраф - 17 672,00 грн.), № 0000082220 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 46 388,75грн. (основний платіж - 37 111,00 грн., штраф - 9 277,75 грн.)

Фактичною підставою для винесення спірних рішень став висновок податкового органу про порушення платником податків ст. ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України, а саме: формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Будком Алон», ТОВ «Металург-2010», ПП «Стройбелмаш», ПП «Райком», ТОВ «Рест-Профі» за відсутності первинних документів, які не подані платником податків до перевірки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що витребувані судом на виконання вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки доводи відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які призвели до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень - червень, серпень, вересень 2012 року на суму 35 344,00 грн. є обґрунтованим, оскільки на момент перевірки платником документи на підтвердження вказаних витрат та податкового кредиту надані не були.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність та фактичне здійснення вказаних господарських операцій між позивачем та ПП «Будком Алон», ТОВ «Металург-2010», ПП «Стройбелмаш», ПП «Райком», ТОВ «Рест-Профі» підтверджуються матеріалами справи, зокрема, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, копіями проектно-кошторисної документації, а саме: локальними кошторисами, розрахунками загальновиробничих витрат, відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами на витрачені при виконанні робіт матеріали, актами на передачу основних та додаткових матеріалі.

Зазначені документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовано встановлені місцевим адміністративним судом обставини щодо реальності виконання спірних операцій.

Доводи податкового органу, з якими погодився суду апеляційної інстанції про неврахування при проведенні перевірки показників по господарським операціям з контрагентами ПП «Будком Алон», ТОВ «Металург-2010», ПП «Стройбелмаш», ПП «Райком» та ТОВ «Рест-Профі» у зв'язку з ненаданням документів підлягають відхиленню.

Судом першої інстанції встановлено, що до матеріалів справи відповідачем надано лише акт № 12/22.1-04/34971065 від 06.02.2013 року, яким підтверджується виключно факт відмови платника податків надати документи на перевірку саме 06.02.2013 року, проте в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не надано належних та допустимих вчинення з боку платника податків відмови у наданні первинних документів в інші дні перевірки.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в позові підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бюджет - С» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року у справі № 820/1056/13-а скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 року у справі № 820/1056/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді М. І. Костенко

Н. Є. Маринчак