Рішення

від 17.02.2014 по справі 916/3390/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" лютого 2014 р.Справа № 916/3390/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

за участю представників:

від позивача: Клименко Б.В. за довіреністю від 09.01.2014р. за № 01-36/29;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (м.Одеса);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Іріанна" (м. Одеса);

про стягнення 68463,33грн.

Спір розглядався у більш тривалий строк за клопотанням сторони на підставі ст.69 ГПК України.

06.12.2013р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іріанна" про стягнення 68463,33грн., із яких: 27573,35грн. - борг з орендної плати та 40889,98грн. неустойки за не повернення орендованого майна.

Ухвалою суду від 09 грудня 2013р. порушено провадження у справі № 916/3390/13 за зазначеним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов з підстав, зазначених в позовній заяві. Пояснив, що між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення, який за рішенням суду розірваний, але відповідач не повернув орендоване приміщення після набрання законної сили рішення суду, а також не сплатив орендну плату в повному обсязі. Тому позивач просить стягнути борг з орендної плати та неустойку за несвоєчасне повернення майна.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином за місцем реєстрації.

Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.

Таким чином справа розглядається за наявними матеріалами у справі на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2001р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно рішення Одеської міської ради №273-VІ від 31.01.11. "Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради" та положення "Про департамент комунальної власності Одеської міської ради", яке затверджене рішенням Одеської міської ради №384-VІ від 28.02.11. (надалі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Іріанна" (надалі орендар, відповідач) був укладений договір № 8-176 оренди нежитлового приміщення.

Предметом договору є зобов'язання орендодавця передати, а орендаря прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 156,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 20.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди № 8-176 від 10.12.2001р. орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та рішення Одеської міської ради від 26.03.2003р. №1054-ХХІV „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси".

Пунктом 2.2 договору передбачено, що за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить 832,48грн. без урахування ПДВ та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Згідно п. 2.3. договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 2.4 договору орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Слід зазначити, що додатковими погодженнями до договору сторони погоджували продовження дії договору та збільшували розмір орендної плати. Останнім додатковим погодженням до договору оренди №8-176 від 10.12.01. сторони встановили розмір орендної плати в місяць 9776,02грн. та продовжили строк дії договору до 26.12.11 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2011р. у справі 13/17-4252-2011, яке було підписано 26.12.11, договір оренди нежитлового приміщення № 8-176 від 10.12.2001року, укладеного між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю „Іріанна" розірвано, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю „Іріанна" з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 156,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 20; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Іріанна" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати в сумі 104552,85грн., пеню в сумі 7185,75грн.

Зазначене рішення суду не було оскаржене, тому відповідно до ст. 85 ГПК України набрало законної сили 05.01.11.

Як встановлено зазначеним рішенням суду орендну плату стягнуто з відповідача станом на 01.11.11.

Отже, за період із 01.11.11. по 05.01.12. (день набрання рішення суду законної сили) відповідач користувався приміщенням, договір оренди був чинним, то і повинен сплачувати орендну плату.

Таким чином, позивач правомірно просить стягнути із відповідача заборгованість із орендної плати за період із листопада 2011 року по 05 січня 2012 року в розмірі 27573,35грн.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" № 2269 від 10.04.1992 р.).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Нормою ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 631 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Отже, суд задовольняє позов в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 27573,35грн.

Матеріали справи, зокрема: акт державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 22.02.12. (а.с.21) свідчить, що відповідачем було звільнено орендоване приміщення в добровільному порядку та було передано начальнику відділу судової роботи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно постанови старшого державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції по примусовому виконанню наказу №13/17-4252-2011 відповідачу надавався строк для добровільного виконання рішення суду від 19.12.11. у справі №13/17-4252-2011, тобто виселення в строк до 14 лютого 2012р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем неправомірно нараховано неустойку за період із 14.02.12. до 22.02.12. в сумі 5879,23грн. (10656,11грн. орендна плата без ПДВ в лютому місяці 2012 року : 29 днів у лютому 2012 року х 8 днів за період із 15.02.-по 22.02.12. х 2 ставки орендної плати).

Отже, правомірно нарахована неустойка (без ПДВ) за період із 01.02.12. по 14.02.12. в сумі 13561, 03грн. (19440,26грн. - 5879,23грн.).

А в січні 2012 року за період із 06.01.12. по 31.01.12. неустойка без ПДВ становить 17874,76грн.

Всього правомірно нараховано позивачем неустойку в сумі 31435,79грн.(13561,03грн. + 17874,76грн.).

30.05.2013р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію за вихідним № 01-13/3615, з вимогою сплатити неустойку та заборгованість з орендної плати, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Незаконне зайняття нежитлового приміщення об'єкта комунальної власності, порушує ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" і перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню вищевказаним об'єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади м. Одеси.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із не поверненням спірного приміщення відповідачем після розірвання договору позивач просить стягнути з останнього неустойку в сумі 40889,98грн.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України. У даному ж випадку неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України підпадає під визначення ст. 230 ГК України, як окремого виду штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Аналогічної правової позиції з аналогічних спірних правовідносин щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11 р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені" в листі від 25.07.2001р. №9049/7/16-1277 „Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки"; а також Вищий господарський суд України у постанові від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012 та в постанові від 21.11.13. у справі 916/763/13.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України за своєю правовою природою є штрафною санкцією і відповідно із ст. 185 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування та нарахування податку на додану вартість, тобто, позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість.

Тому з відповідача відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України та з врахуванням звільнення приміщення в добровільному порядку підлягає стягненню 31435,79грн. неустойки. А оскільки позивач просить стягнути з відповідача 40889,98грн. неустойки, то суд відмовляє в позові щодо стягнення неустойки в сумі 9454,19грн.

Крім того, як суд зазначав вище, згідно з пунктом 2.2 договору, за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату без урахування ПДВ та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до „Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 із відповідними змінами, до розміру орендної плати не входить ПДВ. А згідно ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів повної сплати заборгованості та повернення приміщення після набрання рішення суду законної сили не надав.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд задовольняє позов у частині стягнення боргу з орендної плати в сумі 27573,35грн., неустойки в сумі 31435,79грн., оскільки вимоги у цій частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства, та відмовляє в позові у частині стягнення неустойки в сумі 9454,19грн.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Іріанна" (вул. Колонтаївська, буд. 20, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 19051253) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595):

- 27573,35грн. - основного боргу з орендної плати;

- 31435,79грн. - неустойки,

- 1483,56грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3. Відмовити в позові у частині стягнення 9454,19грн. неустойки.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 24 лютого 2014 року

Суддя Брагіна Я.В.