Постанова

від 18.02.2014 по справі 911/2860/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2014 р. Справа№ 911/2860/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників за первісним позовом:

від позивача: Гордєєв Д. О. - Д. О. - представник за договором про надання юридичних послуг від 11.07.2013

Когут О. М. - представник за довіреністю від 17.02.2014

від відповідача: Колісніченко С. В. - представник за довіреністю № 14 від 02.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» та Приватного акціонерного товариства «Росава»

на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013

у справі № 911/2860/13 (суддя Лопатіна А. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс»

до Приватного акціонерного товариства «Росава»

про стягнення 935 000 грн.

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Росава»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс»

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов, з урахуванням заяви про змінення позовних вимог (а.с. 49-51 т. 1), заявлено про стягнення основного боргу в сумі 937 080 грн. за договором № 297/534 від 26.10.2010, пені в сумі 873,33 грн., 3% річних в сумі 34 420,24 грн. та збитків від інфляції в сумі 6 810,48 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 93 708 грн.

Зустрічний позов заявлено про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору № 297/534 від 26.10.2010.

Ухвалою від 25.07.2013 у справі № 911/2860/13 на задоволення заяви ТОВ «Технополсервіс» про забезпечення позову господарським судом Київської області накладено арешт на грошові кошти ПАТ «Росава» в межах позовних вимог у розмірі 953 700 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.10.2013, повний текст якого підписаний 25.10.2013, у справі № 911/2860/13 первісний позов задоволено частково, до стягнення з відповідача за первісним позовом присуджено 666 540 грн. основного боргу, 873,33 грн. пені, 25 298,63 грн. 3 % річних, в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено, в задоволенні зустрічного позов відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу та задоволення позовних вимог про стягнення пені ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином доведений факт невиконання відповідачем за первісним позовом свого обов'язку по внесенню 50 % передоплати в сумі 666 540 грн. за товар, що мав постачатися позивачем за первісним позовом відповідно до умов доповнень № 15 від 29.02.2012 та № 16 від 11.06.2012 до договору № 297/534 від 26.10.2010.

Відмова у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення решти основного боргу, який фактично є сумою 50% вартості прес-форми для вулканізації шин 650/75R32 TR-07, яку позивач розраховує виходячи з умов п. 5.2 спірного договору, відповідно до якого оплата решти вартості товару (окрім 50% передоплати) проводиться протягом 10-ти банківських днів з дати отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження на підставі рахунку постачальника, ґрунтується на тому, що позивачем за первісним позовом не надано належних доказів на підтвердження факту направлення відповідачу за первісним позовом повідомлення про готовність товару до відвантаження, оскільки докази направлення чи вручення листів, на які позивач за первісним позовом посилається на підтвердження вказаних обставин, в матеріалах справи відсутні, в той час як відповідач за первісним позовом проти факту отримання ним таких листів заперечив.

Часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення 3 % річних обумовлено тим, що при перерахунку судом вказаних позовних вимог їх сума виявилась меншою, ніж заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення.

Відмова у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення збитків від інфляції ґрунтується на тому, що позивачем за первісним позовом при розрахунку вказаних вимог не враховано індекси інфляції в ті місці, де вони становлять менше одиниці, що суперечить приписам ст. 625 ЦК України, згідно з якою сума боргу з у рахуванням індексу інфляції має розраховуватись за весь час прострочення.

Відмовляючи у стягненні з відповідача за первісним позовом витрат на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивачем за первісним позовом підтверджено правовий статус адвоката, в матеріалах справи відсутні докази фактичного перерахування коштів в сумі 93 708 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з п. 6.2. договору, яким позивач ґрунтує свої вимоги про його розірвання, кожна із сторін вправі розірвати даний договір, повідомивши про його розірвання іншу сторону за 30 днів, але тільки після виконання взятих на себе зобов'язань і відшкодування документально підтверджених збитків, викликаних такою подією, а отже, вказаним договором встановлено порядок його розірвання, який полягає у такій можливості лише після виконання взятих на себе сторонами зобов'язань за договором, в той час як позивачем за зустрічним позовом не виконано обов'язок щодо здійснення передоплати у сумі 666 540 грн., що унеможливлює розірвання договору в порядку п. 6.2 такого договору.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області №911/2860/13 від 22.10.2013 скасувати в частині зобов'язання відповідача за первісним позовом сплатити на користь позивача за первісним позовом 666 540 грн. та в частині відмови у задоволенні вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом витрат на надання йому правової допомоги в сумі 93 708 грн. та постановити нове рішення, яким зобов'язати відповідача за первісним позовом виконати у повному обсязі фінансові зобов'язання за спірним договором та сплати на користь позивача за первісним позовом 935 000 грн.

В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом посилається на те, що оспорюване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач за первісним позовом послався на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про часткову відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу, який фактично є сумою 50 % вартості прес-форми для вулканізації шин 650/75R32 TR-07, безпідставно не прийняв до уваги, що факт належного виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань за спірним договором підтверджується його листами зверненнями до відповідача від 26.04.2013, від 22.05.2013 та від 05.06.2013 про готовність до відвантаження прес-форми для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 та вимогою виконати фінансові зобов'язання за договором, які були надіслані на юридичну адресу відповідача за первісним позовом з поштовим повідомленням про отримання та відповідним описом, але залишені без відповіді.

Щодо відмови у стягненні з відповідача за первісним позовом витрат на послуги адвоката в сумі 93 708 грн. позивач за первісним позовом зазначив, що платіжним дорученням № 93 від 16.07.2013 належним чином підтверджується факт перерахування позивачем за первісним позовом вказаних коштів.

Ухвалою від 12.12.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Не погоджуючись з рішенням, Приватне акціонерне товариство «Росава» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.

В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом послався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 104 ГПК України є підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

Так, позивач за зустрічним позовом послався на те, що відповідно до п. 5.1 спірного договору передоплата здійснюється позивачем за зустрічним позовом на підставі рахунку, виставленого відповідачем за зустрічним позовом, і що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що умовами спірного договору на відповідача за зустрічним позовом не покладений обов'язок направлення вказаних рахунків позивачеві за зустрічним позовом, в той час як позивач за зустрічним позовом має обов'язок здійснити протягом 10 банківських днів передоплату в розмірі 50 % від вартості договору, а вказані рахунки представник позивача за зустрічним позовом міг отримати й наручно, звернувшись до відповідача за зустрічним позовом. З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції, на думку позивача за зустрічним позовом, робить помилкове припущення про те, що він порушив умови спірного договору та не здійснив попередню оплату, в той час як фактично для позивача за зустрічним позовом не наступили всі події, які мають наступити для виконання ним своїх зобов'язань за спірним договором щодо здійснення попередньої оплати, а відтак, вказаний обов'язок не є простроченим, з огляду на що задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу та похідних від вказаних вимог - вимог про стягнення пені, 3 % річних та збитків від інфляції, не є правомірним.

Щодо підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову позивач за зустрічним позовом зазначає про наступне.

Зі змісту спірних доповнень № 15 та № 16 слідує, що відповідач за зустрічним позовом зобов'язався виготовити за погодженою сторонами конструкторською документацією певну продукцію, проте він протягом тривалого часу ухилявся від виконання умов спірного договору, що підтверджується, зокрема, тим, що відповідні рахунки-фактури не виставлялись та на надсилались на адресу позивача за зустрічним позовом тривалий час, а вперше були передані 18.06.2013, з огляду на що позивач за первісним позовом втратив інтерес до спірної продукції.

Також позивач за зустрічним позовом зазначив про те, що відповідач за зустрічним позовом не узгоджував конструкторську документацію, наявність якої відповідно до пунктів 2.2 та 14.1 спірного договору є умовою початку виготовлення спірної продукції.

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що з огляду на перелічені вище обставини та враховуючи той факт, що технологія виготовлення шин та складових до шин є високотехнологічною та швидко розвивається, позивач за зустрічним позовом втратив будь-яку зацікавленість щодо виготовлення продукції за спірними доповненнями, а відтак, цілком правомірно, в порядку, встановленому п. 11.2 договору, ст. 651-654 ЦК України та ст. 202 ГК України, звернувся до відповідача за зустрічним позовом із повідомлення про розірвання спірного договору.

Ухвалою від 17.12.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Росава» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача за первісним позовом власну апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом заперечив, представник відповідача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом заперечив, власну апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

26.10.2010 позивач за первісним позовом як постачальник (далі по тексту Постачальник) та відповідач за первісним позовом як покупець (далі по тексту Покупець) уклали договір № 297/534 (далі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується виготовити своїми силами з власних матеріалів, а Покупець прийняти та оплатити прес-форми для вулканізації шин (далі Товар), згідно специфікації № 1 (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною Договору за конструкторською документацією Постачальника зі змінами Покупця.

Згідно з п. 2.1 Договору кількість Товару, що постачається, повинна відповідати Специфікації Додатку № 1, а згідно з п. 2.2 Договору якість Товару повинна відповідати ДСТУ 3-040-2003, протокольно погодженій конструкторській документації і підтверджуватись сертифікатом якості (паспортом).

Відповідно до п. 4.3 Договору загальна сума Договору становить 564 000 грн.

Пунктом 5 Доповнення № 19 від 26.10.2012 до Договору сторони домовились продовжити строк дії Договору до 31.12.2013.

29.02.2012 сторонами підписано доповнення № 15 до Договору (далі Доповнення № 15), якими сторони домовились додатково виготовити по погодженій сторонами документації наступні прес-форми для вулканізації шин:

- прес-форма 185/70R14 Snowgard у кількості 2 шт. за ціною 1 шт. без ПДВ 110 000 грн.;

- прес-форма 195/55R15 Snowgard у кількості 2 шт. за ціною 1 шт. без ПДВ 110 000 грн.;

- прес-форма 205/65R15 Snowgard у кількості 2 шт. за ціною 1 шт. без ПДВ 110 000 грн.

Загальна вартість вказаних прес-форм становить 792 000 грн. з ПДВ, термін постачання встановлений на протязі 100 днів з дати передоплати та погодження КД.

Пунктом 2 Доповнення № 15 сторони погодили збільшення суми Договору на 792 000 грн.

11.06.2012 сторонами підписано доповнення № 16 до Договору (далі Доповнення № 16), якими сторони домовились додатково виготовити по погодженій сторонами документації наступні прес-форми для вулканізації шин:

- прес-форма для вулканізації шин 6.50-16 TR-101 у кількості 1 шт. вартістю без ПДВ 95 000 грн., термін постачання 90 днів з дати передоплати та погодження КД;

- прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 за ціною 1 шт. без ПДВ 450 900 грн., термін постачання 150 днів з дати передоплати та погодження КД.

Загальна вартість вказаних прес-форм становить 655 080 грн. з ПДВ.

Пунктом 2 Доповнення № 16 сторони погодили збільшення суми Договору на 655 080 грн.

Звертаючись до суду з первісним позовом, Постачальник просить стягнути з Покупця основний борг в сумі 937 080 грн., який складається з 50% вартості Товару за Доповненням № 15, а саме - 396 000 грн.(792 000/2), та повної вартості частини Товару за Доповненням № 16 - прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. вартістю 541 080 грн., з яких 270 540 грн. - 50% передоплати.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення основного боргу, присудивши до стягнення з Покупця на користь Постачальника 666 540 грн. (396 000+270 540) основного боргу, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок оплати Товару погоджений сторонами в розділі 5 Договору, яким встановлено, що:

- Покупець здійснює передоплату в розмірі 50 % від суми Договору після підписання Договору обома сторонами протягом 10 банківських днів, на підставі рахунку, виставленого Постачальником. Постачальник вправі призупинити роботи і віддалити термін виготовлення Товару, відповідно терміну затримки переодплати (п. 5.1);

- оплата решти вартості Товару проводиться протягом 10-и банківських днів з дати отримання повідомлення про готовність Товару до відвантаження, на підставі рахунку Постачальника.

Отже, внесення Покупцем передоплати сторони обумовили попереднім виставленням Постачальником відповідного рахунку, без чого у Покупця не виникає обов'язку вносити передоплату.

До первісного позову Постачальником додано рахунки-фактури на оплату спірного Товару, а саме:

- рахунок-фактура № 31 від 03.04.2012 на суму 792 000 грн. (а.с. 17 т. 1) на оплату всього Товару, визначеного Доповненням № 15. Зі змісту вказаного рахунку слідує, що він дійсний до сплати до 09.04.2012;

- рахунок-фактура № 47 від 11.06.2012 на суму 541 080 грн. на оплату прес-форми для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. (Доповнення № 16) (а.с. 16 т. 1). Зі змісту вказаного рахунку слідує, що він дійсний до сплати до 17.06.2012.

На підтвердження факту направлення вказаних рахунків-фактур Покупцю до матеріалів справи додано претензію Постачальника на суму 2 677 291,31 грн. № 123-43 від 03.08.2012 (а.с. 7-10 т. 2), в додатках до якої вказані, серед інших, і рахунки-фактури № 31 від 03.04.2012 та № 47 від 11.06.2012. На доказ направлення вказаної претензії, на вимогу суду апеляційної інстанції, Постачальником до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскального чеку, з яких слідує, що вказану претензію Покупець отримав 10.08.2012.

Проте, враховуючи, що Постачальник визначив у рахунках-фактури № 31 від 03.04.2012 та № 47 від 11.06.2012, що вони є дійсними до сплати до 09.04.2012 та до 17.06.2012 відповідно, Покупець, отримавши ці рахунки-фактури 10.08.2012, був позбавлений можливості оплатити їх в обумовлені Постачальником строки, оскільки вони вже були недійсними до оплати.

При цьому, матеріали справи свідчать, що такі самі рахунки-фактури Постачальник направив Покупцю і 18.06.2013.

Інших доказів виставлення та направлення Постачальником Покупцю рахунків, дійсних до сплати на момент їх вручення, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Зобов'язання Постачальника виставити рахунок та зобов'язання Покупця цей рахунок оплатити є зустрічними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За правилами статті 613 ЦК України, кредитор зобов'язаний прийняти не будь-яке запропоноване , а лише належне виконання.

З огляду на вказані правові норми, враховуючи, що Постачальник своє договірне зобов'язання виставити Покупцю рахунки виконав неналежним чином, Покупець обґрунтовано не прийняв це виконання як належне і не вчинив дій з виконання свого зустрічного зобов'язання з оплати вказаних рахунків.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обов'язок внести передоплату в розмірі 50 % від суми Договору, тобто, в даному випадку, 50 % вартості Товару за Доповненням № 15 в сумі 396 000 грн.(792 000/2) та 50 % вартості частини з Товару за Доповненням № 16 в сумі 270 540 грн. (прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. вартістю 541 080 грн.), на дату звернення Постачальника до суду з первісним позовом у Покупця не виник та, відповідно, не може вважатися простроченим, не відбулося порушення прав Постачальника, пов'язаних з отриманням вказаних грошових коштів, в той час, як відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з Покупця на користь Постачальника 50 % вартості Товару за Доповненням № 15, в сумі 396 000 грн.(792 000/2) та 50 % вартості частини Товару за Специфікацією № 16 в сумі 270 540 грн. (прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. вартістю 541 080 грн.), що загалом становить 666 540 грн., задоволенню не підлягають як безпідставні. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу сторін на таке.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже, законодавством передбачено, що правовим наслідком закінчення строку дії договору є відсутність договору як підстави, з якою закон пов'язує здійснення прав і виконання обов'язків сторонами за цим договором.

Частиною 2 ст. 613 ЦК України встановлено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Право призупинити роботи і віддалити термін виготовлення Товару Постачальником на термін затримки Покупцем передоплати сторони також обумовили пунктом 5.1 Договору, проте 31.12.2013 строк дії Договору закінчився, що унеможливлює після 31.12.2013 виконання будь-яких обов'язків за ним, зокрема, передбачене умовами доповнень № 15 та № 16 до Договору протокольне узгодження сторонами конструкторської документації, без чого, згідно з п. 14.1 Договору, Постачальник не може приступити до виготовлення Товару.

Щодо стягнення з Постачальника решти заявленої до стягнення за первісним позовом суми основного боргу, а саме 50 % вартості частини з Товару за Доповненням № 16 в сумі 270 540 грн. (прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. вартістю 541 080 грн.) слід зазначити таке.

Постачальник ґрунтує вказані вимоги на тому, що ним зазначений Товар виготовлений, а отже, він має право на отримання й решти 50% його повної вартості.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог з посиланням на те, що, виходячи з приписів п. 5.2 Договору, оплата решти вартості Товару (окрім 50 % передоплати) проводиться протягом 10-и банківських днів з дати отримання повідомлення про готовність Товару до відвантаження на підставі рахунку Постачальника, в той час як Постачальником не надано належних доказів на підтвердження направлення Покупцю відповідного повідомлення про готовність Товару до відвантаження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в даному випадку з огляду на те, що надані Постачальником на підтвердження вказаного факту листи № 123-21 від 22.05.2013, № 123-18 від 26.04.2013 та № 123-23 від 05.06.2013 (а.с.18-20 т.1) не можуть бути прийняті судом на підтвердження факту такого повідомлення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення чи вручення цих листів Постачальником Покупцю, в той час як останній проти факту їх отримання заперечує.

В письмових поясненнях суду (а. с. 65 т. 1), Постачальник зазначив про те, що вказані листи, за заздалегідь узгодженими сторонами домовленостями стосовно здійснення листування, у тому числі й за допомогою факсу, були направлені Покупцю факсом на офіційний телефон/факс номер.

Проте, вказані твердження Постачальника не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, по-перше, Постачальником не надано будь-яких належних доказів погодження сторонами можливості здійснення листування за допомогою факсимільного зв'язку (письмова угода про зазначені обставини), а по-друге, відсутні належні докази направлення таких листів за допомого факсимільного зв'язку (звіт про передачу факсу тощо).

Наявні на вказаних листах, зроблені ручкою написи:

- «(04563) 7-93-96; 3-79-42 22.05.13 в 16-10» - на листі № 123-21 від 22.05.2013;

- «передала 26.04.13 Кравчук» на листі - № 123-18 від 26.04.2013;

- «(0463) 7-93-96, 3-49-42 03.06.13 в 14-20» - на листі № 123-13 від 05.06.2013,

не можуть вважатися належними доказами направлення таких листів та отримання їх Покупцем.

До того ж, як узгоджено сторонами у п. 14.1 Договору та доповненнях №15 та № 16 до Договору, приступати до виготовлення Товару Постачальник має лише за умови затвердження протоколу узгодження конструкторської документації щодо спірного Товару, доказів чого матеріали справи не містять.

Долучені Постачальником до матеріалів справи належні копії протоколів від 19.12.2008 та від 16.07.2012 согласования конструкторской документации на прес-форму для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 є невід'ємними частинами договору № 199/134 від 24.01.2006, а не спірного Договору, а протокол від 16.09.2011 согласования конструкторской документации, належна копія якого також долучена Постачальником до матеріалів справи, є невід'ємною частиною Договору та додаткової угоди № 7 від 28.07.2011 і не стосується Доповнення № 16 до Договору.

За таких обставин, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 50 % вартості частини Товару за Специфікацією № 16 в сумі 270 540 грн. (прес-форма для вулканізації шин 650/75R32 TR-07 у кількості 1 шт. вартістю 541 080 грн.) задоволенню не підлягають як недоведені та безпідставні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Позовні вимоги за первісним позовом про стягнення пені в сумі 873,33 грн., 3% річних в сумі 34 420,24 грн. та збитків від інфляції в сумі 6 810,48 грн. не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком стягнення основного боргу за первісним позовом, в чому Постачальнику відмовлено, а тому, за відсутності підстав для такого не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Враховуючи відмову у задоволенні первісного позову, судові витрати за його подачу, в тому числі витрати на оплату послуг адвоката в сумі 93 708 грн., покладаються на позивача за первісним позовом.

Втім, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Підчас розгляду справи в суді першої інстанції доказів на підтвердження наявності в нього витрат на надання правової допомоги в розмірі 93 708 грн. Постачальником надано не було.

Проте до апеляційної скарги Постачальником додано копію платіжного доручення № 93 від 16.07.2013, яке свідчить про перерахування ним на рахунок ТОВ «Юридична фірма «ЮрІнтер» грошових коштів в сумі 93 708 грн. з призначенням платежу: Передплата за юридичні послуги згідно дог. №б/н від 11.07.13р./замовлення № 1/без ПДВ.

Тобто, зазначеного документального доказу на дату прийняття спірного рішення суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього

Частинами 3, 4 п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Постачальник в поданих в судовому засіданні 14.01.2014 письмових поясненнях зазначає про те, що надати суду першої інстанції платіжне доручення № 93 від 16.07.2013 не представлялось можливим через те, що у Постачальника виникли фінансові труднощі і він не міг оплачувати весь склад персоналу, в тому числі і бухгалтера, а також через те, що Постачальник знаходиться територіально віддалено і з отриманням оригіналу вказаного платіжного доручення виникли труднощі.

Проте, будь-яких доказів наявності в нього фінансових труднощів, відсутності у штаті бухгалтера, а також неможливості отримання оригіналу вказаного платіжного доручення Постачальником суду не надано.

Пояснень, які саме труднощі завадили йому надати суду першої інстанції платіжне доручення № 93 від 16.07.2013 на суму 93 708 грн., і чим вказаний доказ відрізняється від документальних доказів, які Постачальник надавав підчас розгляду справи № 911/2860/13 судом першої інстанції, зокрема, 26.09.2013 (а.с.84-215 т.1), 08.10.2013 (а.с.4-11 т.2), 16.10.2013 (а.с.15-19 т.2), Постачальником апеляційному суду також не надано.

За таких обставин, доданий Постачальником до апеляційної скарги вказаний додатковий доказ колегією суддів до уваги не приймається.

Крім того, Постачальник вимагає стягнути з відповідача зазначені 93 708 грн., вважаючи ці витрати судовими витратами на послуги адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, на які розповсюджуються правила ст. 49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності), які за правилами цього Закону (ст. 14, 15) можуть бути сторонами договору про надання правової допомоги.

Згідно з п. 4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Докази того, що ТОВ «Юридична фірма «ЮрІнтер», з яким Постачальник уклав договір про надання юридичних послуг від 11.07.2013 (а.с.33 т.1) і оформив Замовлення № 1 на юридичні послуги від 11.07.2013 (а.с.34 т.1), і на рахунок якого, з посиланням на вказані договір та замовлення, платіжним дорученням № 93 від 16.07.2013 перерахував 93 708 грн. як передплату за юридичні послуги, є адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а укладений Постачальником з цією особою договір є, відповідно, договором про надання правової допомоги, в матеріалах справи відсутні.

Ті обставини, що договір про надання юридичних послуг від 11.07.2013 з Постачальником уклало ТОВ «Юридична фірма «ЮрІнтер» в особі адвоката Гордєєва Дениса Олександровича, підпис якого на вказаному договорі завірена печаткою ТОВ «Юридична фірма «ЮрІнтер», а також те, що відповідно до довіреності № 8/13 від 16.07.2013 (а.с.35 т.1) інтереси ТОВ «Юридична фірма «ЮрІнтер» в усіх судах представляє адвокат Гордєєв Денис Олександрович, викладених вище обставин не спростовують і не можуть вважатися доказом того, що витрати Постачальника в сумі 93 708 грн. є судовими витратами на послуги адвоката в розумінні відповідних норм Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, вимоги Постачальника про стягнення з Покупця витрат на оплату послуг адвоката в сумі 93 708 грн. не ґрунтуються на вимогах на вимогах закону, а відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови Постачальнику у вимогах про їх стягнення з Покупця, незважаючи на підстави його ухвалення, залишається без змін.

Водночас слід зазначити про наступне.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума майнових вимог, що їх заявлено за первісним позовом, становить 979 184,15 грн., з огляду на що за звернення до суду із вказаними вимогами Постачальник мав заплатити 19 583,68 грн.

При зверненні до суду з первісним позовом Постачальником сплачено 18 741,60 грн. за подання позовної заяви (платіжне доручення № 91 від 15.07.2013) та 842,08 грн. за збільшення позовних вимог (платіжне доручення №97 від 02.08.2013), що становить разом 19 583,68 грн.

Водночас разом і з позовом Постачальник подав суду заяву про забезпечення позову, сплативши платіжним дорученням № 92 від 15.07.2013 за її подачу судовий збір в суми 1 720,50 грн.

Відповідно до п. 3 частини другої ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

У п. 2.5. роз'яснень наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що Законом «Про судовий збір» передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що заяву про забезпечення позову Постачальник подав разом з позовною заявою, судовий збір в сумі 1 720,50 грн., перерахований платіжним дорученням № 92 від 15.07.2013, підлягає поверненню Постачальникові.

Водночас колегія суддів звертає увагу Покупця на те, що він не позбавлений права вирішити питання про скасування забезпечення позову, вжитого ухвалою від 25.07.2013, у встановленому ГПК України порядку.

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Покупець, звертаючись до суду з зустрічним позовом про розірвання Договору, посилається на те, що Постачальник протягом тривалого терміну ухилявся від виконання умов Договору, а саме не надсилав рахунки-фактури, з огляду на що у Покупця зникла зацікавленість у закупівлі спірного Товару.

Покупець зазначив про те, що у відповідності до п. 5.1 Договору на Постачальника покладений обов'язок надіслати рахунок-фактуру, з огляду на що та враховуючи те, що вказані дії останнім зроблені не були, що є істотним порушенням умов Договору, Покупець, у відповідності до приписів ст. 651 ЦК України, має право на розірвання Договору.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Порядок і підстави розірвання господарського договору та припинення зобов'язань врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Пунктом 6.2 Договору (Покупцем помилково зазначено п. 11.2 Договору, який встановлює можливість відмови від отримання Товару) встановлено, що кожна з сторін вправі розірвати Договір, повідомивши про його розірвання іншу сторону за 30 днів, але тільки після виконання взятих на себе зобов'язань і відшкодування документально підтверджених збитків, викликаних такою дією.

Покупець посилається на те, що листом № 14-5643 від 06.09.2013 (а.с.77 т.1) він повідомив Постачальника про відмову від Договору в порядку, передбаченому п. 6.2 Договору.

Проте, матеріли справи не містять доказів направлення цього листа, в той час як Постачальник в письмових поясненнях (а.с.216 т.1) проти його отримання заперечує.

Крім того, частина 2 ст. 651 ЦК України встановлює, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Невиконання Постачальником протягом тривалого часу обумовленого Договором зобов'язання надіслати Покупцю рахунок для здійснення передоплати, на що посилається Покупець, на думку колегії суддів, не може розглядатися як істотне порушення Постачальником Договору в розумінні норм Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що жодної іншої підстави для розірвання Договору Покупцем не зазначено, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 підлягає зміні, в задоволенні первісного позову відмовляється повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовляється повністю.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційних скаргах:

- апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» задоволенню не підлягає, судові витрати за її подачу покладаються на заявника;

- апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Росава» підлягає частковому задоволенню, судові витрати за її подачу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог з оскаржених.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Росава» на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/2860/13 в наступній редакції:

« 1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122, ідентифікаційний код 20246571) судовий збір в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп., перерахований платіжним дорученням № 92 від 15.07.2013, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополсервіс» (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122, ідентифікаційний код 20246571) на користь Приватного акціонерного товариства «Росава» (09108, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 91, ідентифікаційний код 30253385) витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 6 927 (шість тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 13 коп.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

7. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2860/13.

Повний текст постанови складено: 24.02.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна