Постанова

від 26.05.2009 по справі 6/6-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/6-09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 травня 2009 р.                                                                                    № 6/6-09  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого:Мирошниченка С.В.,

Суддів : Кота О.В.,Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Профі-Україна"

на  постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року

у справі№ 6/6-09 господарського суду  Дніпропетровської області

за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Євро Фінанс ЛТД"

доТОВ "Майстер-Профі-Україна"

простягнення 3771892,60 грн.

за  участю представників  сторін:

позивача Голуб А.В.,

відповідача не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2008 р. підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Євро Фінанс ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Майстер-Профі-Україна" про розірвання договору та стягнення 3313462,60 грн. авансу, 458430 грн. штрафу та судових витрат. Крім того, позивач просив господарський суд вжити заходи забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009 р. (суддя: Коваленко О.О.) накладено арешт на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться на його поточному рахунку № 26005060147774 в КБ “Приватбанк” або будь-яких інших рахунках, виявлених ДВС при виконанні ухвали про забезпечення позову, в сумі 3797510 грн. Вказану ухвалу винесено на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України та мотивовано тим, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення по справі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 р. (судді: Виноградник О.М., Джихур О.В., Лисенко О.М.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009 р. залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідач наполягав на скасуванні ухвали та постанови господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з наступних підстав:

- забезпечення позову може бути здійснено судом на підставі заяви про забезпечення позову. Втім, суд розглянув клопотання позивача, а не заяву, що на думку скаржника є порушенням закону;

- на думку заявника касаційної скарги, апеляційний господарський суд порушив вимоги ст. 33 ГПК України;

- заявник наголошував на порушенні судами вимог п. 6.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову", оскільки суди наклали арешт на рахунки відповідача, хоча чинним законодавством не передбачена можливість накладення арешту на рахунки боржника;

- скаржник вважає, що господарські суди порушили вимоги ст. 41 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Крім того, заявник касаційної скарги вважає, що судами порушені вимоги ст.ст. 2, 48 Закону України "Про власність".

Розглянувши вказані доводи, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що вони не можуть бути прийняті до уваги, з наступних підстав.

Дійсно, ст. 66 ГПК України передбачає, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Проте, назва документу, у якому викладені вимоги сторони про вжиття заходів забезпечення позову, не має впливу на можливість реалізації права звернення сторони з такою вимогою. Про це свідчить і Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611 у п. 1 якого також визначений термін "клопотання".

Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог та заперечень. Суди першої та апеляційної інстанцій не могли порушити вимоги вказаної статті, оскільки вона встановлює обов'язок сторін надавати докази.

Довід скаржника про те, що судами накладено арешт на рахунки відповідача також не може бути прийнятий до уваги, оскільки оскарженою ухвалою господарського суду арешт накладено на грошові кошти, що належать відповідачу в сумі 3797510,60 грн. та знаходяться на рахунках відповідача. Тобто арешт на рахунки відповідача не накладався. Господарський суд для запобігання можливим порушення майнових прав (отримати грошові кошти за позовом) позивача наклав арешт на кошти в межах суми позову 3771892,60 грн., витрат на сплату держмита  - 25500 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118 грн.

Статтею 41 Конституції України встановлено непорушність права власності. Цього права ніхто не може бути позбавлений протиправно. Однак, в даному випадку не йдеться про протиправне позбавлення відповідача права власності. Так, ч. 7 ст. 319 ЦК України встановлює, що діяльність власника може бути обмежена у випадках і порядку, встановленому законом. Статті 66-68 ГПК України передбачають такі випадки та порядок обмеження права власності.

Посилання скаржника на ст. ст. 2, 48 Закону України "Про власність" також є безпідставним, оскільки вказаний закон втратив чинність на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 року № 997-V.   

Окрім того, відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові суми, що належать відповідачу.

Умовою застосування заходів по забезпеченню позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми), які є у відповідача на момент подання позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення господарського суду, тобто існує реальна загроза неможливості або утруднення виконання рішення суду.

Оскарженою ухвалою господарського суду забезпечено позовні вимоги, а саме накладено арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог.

Господарський суд прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки існує ймовірність утруднення виконання рішення господарського суду, водночас, між заходом забезпечення позову та предметом спору існує зв'язок. Відтак, на підставі ст.ст.66-67 ГПК України суд правомірно вжив заходи забезпечення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою.  

Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Профі-Україна" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року у справі № 6/6-09 залишити без змін.

Головуючий С. Мирошниченко

СуддіО. Кот

М. Малетич