Ухвала

від 28.01.2014 по справі 2а-3680/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2014 р. м. Київ К/9991/11468/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2а-3680/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт» (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000341550/0/2231 від 08 липня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Сателіт» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Крім того, Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області у зв'язку з реорганізацією.

Згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій ТОВ «Сателіт» з податку на додану вартість за березень 2010 року, квітень 2010 року та травень 2010 року, за результатами якої складено акт № 3363/15-522/31130351 від 29 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000341550/0/2231 від 08 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 081 725,29 грн. (868 380,51 грн. - основний платіж, 213 344,78 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у постачальників ТОВ «Сателіт» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рос-Дизель-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріал Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ауріс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпром-Технологія», Приватного підприємства «Агроіндустрія ДА» основних фондів, а також незвітування вказаними юридичними особами до органів державної податкової служби за місцем реєстрації за відповідні звітні періоди.

Крім того, відповідач вказував на формування ТОВ «Компанія Ауріс» податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з контрагентами, які мають ознаки фіктивності.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в охоплений перевіркою період об'єктивно підтверджується первинними документами.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, господарські операції для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що, в свою чергу, відображають реальність відповідної господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При вирішенні даного спору судовим інстанціям, з урахування принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та з огляду на доводи відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних засобів та умов для здійснення відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, необхідно було встановити, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувались спірні поставки, за необхідності з'ясувати факт залучення постачальниками третіх осіб до виконання обумовлених поставок, а також дослідити наявність у контрагентів платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договорів з ТОВ «Рос-Дизель-Сервіс», ТОВ «Тріал Інвест», ТОВ «Компанія Ауріс», ТОВ «Хімпром-Технологія», ПП «Агроіндустрія ДА».

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, а обмежившись формальним дотриманням платником умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

І хоча, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин, останній не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатись на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки, враховуючи вимоги податкового законодавства, позбавляється можливості скористатись правом на податковий кредит з огляду на відсутність документів, що мають силу первинних документів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію у Полтавській області її правонаступником - Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Цвіркун Ю.І.