Ухвала

від 11.02.2014 по справі 2а-6597/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 року м. Київ К/9991/28295/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

та заяву Прокуратури Полтавської області

про приєднання до касаційної скарги

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року

у справі № 2а-6597/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок Аполлонії»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві,

Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області,

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будинок Аполлонії» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області (відповідач-2), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000342305/0 від 20 квітня 2010 року, № 0000342305/1 від 24 червня 2010 року та № 0000342305/2 від 08 вересня 2010 року, а також стягнути з Державного бюджету України на його користь 426 436,43 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000342305/1 від 24 червня 2010 року та № 0000342305/2 від 08 вересня 2010 року. В іншій частині позовних вимог відмолено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Будинок Аполлонії» витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 та позивач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Полтаві залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ТОВ «Будинок Аполлонії» задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Будинок Аполлонії» 426 436,43 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року залишено без змін. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Будинок Аполлонії» судові витрати в розмірі 2 550,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В заяві про приєднання до касаційної скарги Прокуратура Полтавської області підтримує її вимоги.

Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області в поясненнях за касаційною скаргою ДПІ у м. Полтаві просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України судового збору.

Крім того, ДПІ у м. Полтаві заявлено клопотання про заміну відповідача-1 у справі - ДПІ у м. Полтаві на Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області у зв'язку з реорганізацією.

Згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу та заяву прокуратури про приєднання до касаційної скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Будинок Аполлонії» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, які виникли за рахунок від'ємних значень з податку на додану вартість, що декларувались за І, ІІ, ІІІ квартали 2008 року, за результатами якої складено акт № 3429/23-6/33714919 від 15 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000342305/0 від 20 квітня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 428 720,67 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково, у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000342305/1 від 24 червня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 426 436,43 грн., та в подальшому податкове повідомлення-рішення № 0000342305/2 від 08 вересня 2010 року з аналогічною сумою зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на неможливість підтвердження факту надходження сум податку на додану вартість до бюджету від підприємств, які є постачальниками контрагентів позивача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання ТОВ «Будинок Аполлонії» товарів та робіт у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Приватного підприємства «Полтава-Проект-Монтаж», Приватного підприємства «Сітек Полтава», Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрансгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Геріон», Приватного підприємства «Промналадкапобут» підтверджується долученими підприємством до матеріалів справи належним чином складеними первинними та платіжними документами, а податковий кредит з податку на додану вартість - належним чином оформленими податковими накладними, що контролюючим органом, зокрема, не заперечується.

В свою чергу, доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгам постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (робіт), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України 426 436,43 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість, то колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з правовою позицією суду першої інстанції щодо передчасності її заявлення, зважаючи на таке.

Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

В розглядуваній ситуації судовими інстанціями встановлено достовірність заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 426 436,43 грн. При цьому судом апеляційної інстанції підтверджено і дотримання платником процедури декларування та заявлення до повернення спірної суми, а відтак у держави виник обов'язок здійснити відповідне бюджетне відшкодування.

Отже, враховуючи те, що відшкодування спірної суми податку на додану вартість своєчасно здійснено не було, позивач правомірно скористався своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача-1 - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області та заяву Прокуратури Полтавської області про приєднання до касаційної скарги відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Сірош М.В.