Ухвала

від 24.02.2014 по справі 901/1991/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

24.02.2014Справа № 901/1991/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта»

До відповідача фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни

Третя особа, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ»

Третя особа, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка»

про стягнення 90 784,00 грн.

За заявою фізичної особи-підприємства Акимової Тетяни Вікторівни

про надання розстрочки виконання рішення

Суддя Пукас А.Ю.

Представники:

Від заявника (боржника) - Іванів Н.В., представник, довіреність від 05.02.2014.

Від стягувача - Сливченко Г.В., представник, довіреність № 1 від 08.01.2014.

СУТЬ СПОРУ: у 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни про стягнення матеріальної шкоди в сумі 90 784,00 грн., завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.08.2013 у справі № 901/1991/13, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 позов задоволено частково.

28.11.2013 після повернення матеріалів справи з апеляційної інстанції, господарським судом Автономної Республіки Крим видано наказ на примусове виконання рішення від 13.08.2013.

13.02.2014 до суду надійшла заява фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни про надання розстрочки виконання рішення суду строком на три роки зі сплатою щомісяця 2 572,20 грн.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2014 заява фізичної особи-підприємця Акимової Т.В. про розстрочку виконання рішення суду прийнята до розгляду суддею Пукасом А.Ю. та призначена до розгляду на 24.02.2014.

У судовому засіданні представник заявника підтримав вищевказану заяву, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача заперечував проти надання розстрочки виконання рішення у даній справі, просив в її задоволенні відмовити.

Розглянувши матеріали справи, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо розстрочення виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11.2013 виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Так, представник заявника посилається на неможливість виконання рішення суду в повному обсязі через те, що сплата повної суми заборгованості призведе до паралізації роботи та позбавлення можливості оплачувати поточні витрати.

Як вбачається з вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до пункту 7.1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови).

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача, що також може призвести до негативних наслідків для нього.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Зазначена стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

Довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки/відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Доказів наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем (заявником) суду не надано.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, на думку суду, відповідачем не було наведено обґрунтованих доводів, не надано належних доказів, які б могли бути підставою для надання розстрочки, та не доведено наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви фізичної особи-підприємця Акимової Т.В. про розстрочку виконання рішення суду від 13.08.2013 у справі № 901/1991/13.

Керуючись статтями 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Акимової Т.В про розстрочку виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.08.2013 по справі № 901/1991/13 відмовити.

Суддя А.Ю. Пукас