Постанова

від 18.02.2014 по справі 914/237/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2014 р. Справа № 914/237/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора м. Львова №37-10124-13 від

26.12.2013 року в інтересах Львівської міської ради та Інспекції державного

архітектурно-будівельного контролю у Львівській області

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року

у справі № 914/237/13-г

за позовом Приватного підприємства "Виграш", м. Львів

до відповідача Приватного підприємства "Білун", м. Львів

про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005р.

за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства "Білун", м. Львів

до відповідача Приватного підприємства "Виграш", м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом: 1. Львівська міська рада, м. Львів

2. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській

області, м. Львів

про визнання права власності на нежитлове приміщення

за участю представників сторін:

від прокуратури: Макогон Ю.І.(прокурор відділу Прокуратури Львівської області

- посвідчення №020325 від 24.10.2012 року)

від позивача: не з'явилися

від відповідача : - Кость Я.Р. (довіреність б/н від 03.02.2014 року)

- Попадейкін Ю.М. директор

від третьої особі 1: не з'явилися

від третьої особи 2: Галевич Н.Р. (довіреність № 7/13-6/265 від 23.01.2014 року)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2014р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Орищин Г.В., Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з зайнятістю судді Орищин Г.В. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року у склад колегії для розгляду даної справи замість судді Орищин Г.В. введено - суддю Новосад Д.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року у справі №914/237/13-г (суддя Ділай У. І.) в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено; зустрічні позовні вимоги задоволено; визнано за Приватним підприємством "Білун" право власності на нежитлове приміщення (приміщення для чергового), позначене літ. Б-1, площею 3,6 м.кв., що заходиться за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162; стягнуто з Приватного підприємства "Виграш" на користь Приватного підприємства "Білун" 1 720,50 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що на момент укладання спірного договору від 27.05.2005 року його сторонами повністю дотримано вимоги статті 203 ЦК України. При цьому, враховуючи заяву відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005р. з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Поряд з цим суд дійшов висновку про те, що позивач за зустрічним позовом з 27.05.2005 р. набув право власності на майно автостоянки, в тому числі і на приміщення для чергового, позначене літ. Б-1, площею 3,6 м.кв., що заходиться за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162. Таким чином, оскільки відповідачем за зустрічним позовом належними та допустимими доказами не підтверджено заперечення набуття права власності ПП «Білун» на майно автостоянки, в тому числі і на приміщення для чергового, суд першої інстанції визнав зустрічні позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №37-10124-13 від 26.12.2013 року, в якій просить задоволити апеляційну скаргу і скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року в частині задоволення зустрічного позову та постановити нове рішення, яким у його задоволенні відмовити повністю, оскільки вважає рішення місцевого господарського суду незаконним, прийнятим на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм діючого процесуального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що земельна ділянка під спірним об'єктом Львівською міською радою під це будівництво не відводилась, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою не надавався. При цьому, будь-яка передбачена діючим законодавством проектно-технічна документація на вказану виробничу будівлю не виготовлялась.

Також, скаржник покликається на те, що власник земельної ділянки - Львівська міська рада до справи залучена не була.

Скориставшись своїм правом наданим ст. 96 ГПК України, Приватне підприємство «Білун» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, прийнято законне рішення, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, відтак просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року у справі № 914/237/13-г без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 року, зокрема, було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом, - Львівську міську раду та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області.

В дане судове засідання прибули прокурор, представники відповідача та третьої особи 2, проте, позивач та третя особа 1 явки уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи 2 у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 27 травня 2005 року між Приватним підприємством «Виграш» (Продавець) та Приватним підприємством «Білун» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (надалі - Договір) (а.с. 22), відповідно до умов якого Продавець передає у власність, а Покупець набуває у власність майно автостоянки, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162:

· Основні засоби: електронний касовий апарат МІНІ-600 в кількості 1 (одна) штука вартістю 620, 00 грн.; лічильники електроенергії однофазні в кількості 2 (дві) штуки вартістю 90,00 грн. кожен; шлагбаум електромеханічний в кількості 1 (одна) штука вартістю 500,00 грн.

· Малоцінні та швидкозношувані предмети: стенд протипожежний в кількості 1 (одна) штука вартістю 135,00 грн.; вогнегасники в кількості 3 (три) штуки вартістю 90,00 грн. кожен; кабель електричний довжиною 190 метрів вартістю 320,00 грн.; огорожа металева довжиною 230 метрів вартістю 4000,00 грн.; приміщення для чергового, одне, вартістю 1200,00 грн. ; пристрій зарядний в кількості 1 (одна) штука вартістю 220,00 грн.

Відповідно до п. 3. Договору продаж майна вчинено за 7 445,00 грн. Гроші повністю сплачені Покупцем Продавцю до підписання Договору.

Згідно з п. 4. Договору Продавець отримав від Покупця повністю грошову суму відповідно до п. 3 цього договору до підписання цього договору і претензій матеріального та фінансового характеру щодо розрахунків за майно не має.

Даний Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 2363.

Оцінюючи доводи позивача за первісним позовом колегією суддів встановлено, що ПП «Виграш» просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 27.05.2005р. в частині продажу приміщення для чергового, вартістю 1 200,00 грн.

При цьому, доводи апеляційної скарги стосуються виключно зустрічного позову щодо визнання права власності на нежитлове приміщення.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Документальними доказами у справі встановлено, що на підставі Договору оренди землі від 07.04.2000р. та Договору оренди землі від 21.07.2004р. зареєстрованого у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.09.2004р. за № 04:04:438:00956 в кн. 04-3 (а.с. 28-29) укладеного на підставі Ухвали Львівської міської ради № 1162 від 25.03.2004р. (а.с. 9) Приватне підприємство "Виграш" користувалося земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162 площею 0,1350 га, цільове призначення - для обслуговування автостоянки.

Як встановлено судом першої інстанції у 2000 році на вищевказаній земельній ділянці ПП "Виграш" було споруджено автостоянку, будівництво якої здійснювалося на підставі Ухвали Львівської міської ради від 27.01.2000р. № 484 та згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 14.03.2000р. № 55 2000 Інспекції Держархбудконтролю.

Разом з тим, встановлено, що відповідно до Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 27.12.2000р. автостоянка на вул. Любінській, 160-162 готова до введення в експлуатацію (а.с. 6-7). Даний Акт державної технічної комісії від 27.12.2000р. затверджено наказом Департаменту землеустрою та планування забудови міста від 04.01.2001р. № 1610 / 5-07.

У відповідності до п. 2. Договору належність майна Продавцю, в тому числі спірного приміщення для чергового підтверджується випискою з балансу ПП "Виграш" за №1/05 від 10.05.2005р.

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Крім цього, пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Наведене кореспондується з п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

При цьому п. 2.6. вказаної Постанови також визначено, що господарським судам необхідно враховувати те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Враховуючи викладене колегія суддів відзначає, що на момент укладання спірного договору від 27.05.2005 року його сторонами повністю дотримано вимоги статті 203 ЦК України.

Крім того, судом враховано заяву ПП «Білун» про застосування строків позовної давності (вхідний номер канцелярії господарського суду Львівської області № 3503/12 від 07.02.2013р., а.с. 54).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участі держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Пунктом п. 5.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2010р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".

Відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)", щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Таким чином перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005р., слід обчислювати починаючи із 27.05.2005 року, який сплив 28.05.2008 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності, не наведено доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, при цьому, і не зазначено про можливість існування таких причин. Відтак, беручи до уваги клопотання відповідача за первісним позовом про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005р. з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Поряд з цим, оцінюючи доводи зустрічної позовної заяви судом встановлено, що вона грунтується на підставі вимог ст.ст. 328, 331,376 ЦК України. При цьому, аналізом цього законодавства визначено:

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (договорів) (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Стаття 376 ЦК України передбачає визнання права власності на самочинне будівництво.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що земельна ділянка під спірним об'єктом Львівською міською радою під це будівництво не відводилася, колегією суддів встановлено наступне.

Досліджуючи письмові докази у справі встановлено, що ПП «Виграш» було користувачем земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162 площею 0,1350 га, цільове призначення - для обслуговування автостоянки.

На підставі Ухвали Львівської міської ради від 27.01.2000р. № 484 та згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 14.03.2000р. № 55 2000 Інспекції Держархбудконтролю на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162 площею 0,1350 га було збудовано автостоянку, якою користувалося ПП «Виграш».

Поряд з цим, встановлено, що ПП "Білун" користується земельною ділянкою під автостоянкою з 2000 року - відповідно до Договору суборенди земельної ділянки від 26.07.2000р. укладеного між ПП «Виграш» (Орендар) та ПП «Білун» (Суборендар), в суборенду передано земельну ділянку виділену в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку площею 0,1350 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162.

Крім цього, як вже зазначалося вище, згідно Договору оренди землі від 21.07.2004р. укладеного між Львівською міською радою (Орендодавець) та ПП «Виграш» (Орендар) в оренду передано земельну ділянку, кадастровий № 4610136300:04:014:0032, загальною площею 0,1350 га для обслуговування автостоянки.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162, в тому числі під спірним об'єктом (приміщенням для чергового) не відводилася для будівництва приміщення для чергового. При цьому, її цільове призначення - для обслуговування автостоянки.

Водночас, перевіряючи доводи зустрічної позовної заяви, встановлено, що позивач покликався на ст. 376 ЦК України, яка передбачає визнання права власності на самочинне будівництво. Проте, у цьому випадку застосування до спірних правовідносин ст. 376 ЦК України є неможливим, оскільки спірне приміщення (приміщення для чергового) не можна визнати самовільним будівництвом зважаючи на відсутність належних доказів. При цьому, позивачем за зустрічним позовом, суду не подано та в матеріалах справи відсутні жодні докази того, що згідно будівельно-технічних нормативів спірне приміщення (приміщення для чергового) являється капітальною/тимчасовою спорудою. Водночас, позивачем за зустрічним позовом, також суду не подано належних та допустимих доказів про те, що спірне приміщення (приміщення для чергового) не являється малоцінним та швидкозношувальним предметом, яке призначене для належного функціонування (обслуговування) автостоянки/майданчика для обслуговування, так як було визначено у Договорі купівлі-продажу від 27.05.2005р.

Разом з тим, заслуговують на увагу покликання скаржника на те, що проектно-технічна документація на приміщення для чергового не виготовлялася, оскільки у матеріалах справи відсутні, а сторонами не подані належні та допустимі докази такого підтвердження.

Поряд з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності зайняття земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162 встановлено слідуюче:

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради-сесії.

Відповідно до п. 1., п. 2. ст. 52, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" тільки до компетенції міської ради і її виконавчого комітету відносяться повноваження щодо внесення змін до рішень прийнятих міською радою.

На органи місцевого самоврядування поряд з органами державної влади поширюється дія принципу, встановленого статтею 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (Замовник) та ПП «Білун» (Виконавець) укладено Договір № 144 П/Т про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів.

Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору № 144 П/Т Замовник надає Виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів на вул. Любінській, 160 площею 402,5 кв.м. згідно з планом майданчика для паркування.

Згідно з п. 2.1.1. вказаного Договору № 144 П/Т Замовник зобов'язується надати Виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для обслуговування майданчика для паркування на вул. Хлібній, 4 площею 402,5 кв.м. на 35 паркомісць.

Більше того, відповідно до Паспорта майданчика для паркування транспортних засобів на вул. Любінській, 160, виданого Замовнику ПП «Білун», визначено 35 паркомісць з площею 402,5 кв.м.

З огляду на викладене, беручи до уваги документальні докази у справі та перевіряючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав зайняття земельної ділянки відповідачем - ПП "Білун" не знайшли свого підтвердження. Проте, господарським судом Львівської області в ході розгляду справи по суті питання підставності використання земельної ділянки, наданої ПП "Білун", на якій розміщено приміщення для чергового для належного обслуговування автостоянки/майданчика для паркування не з'ясовувалось.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом не встановлено правових підстав для визначення правового статусу земельної ділянки, та не залучено до участі у справі Львівську міську раду, яка є розпорядником земельних ділянок в межах м. Львова.

Судом першої інстанції не з'ясовано та не надано правової оцінки тому факту, що для належного функціонування автостоянки/майданчика для паркування, останній був обладнаний приміщенням для чергового, який розміщений на земельній ділянці для обслуговування автостоянки /майданчика для паркування. А тому, вирішуючи питання про визнання права власності на приміщення для чергового, як нежитлового приміщення, суду слід виходити з правового статусу земельної ділянки, яка надана для належного функціонування (обслуговування) автостоянки /майданчика для паркування.

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Львівської області в частині задоволення зустрічних позовних вимог слід скасувати.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до умов Договору купівлі-продажу від 27.05.2005р. ПП «Виграш» передав у власність, а ПП «Білун» набув у власність майно автостоянки, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 160-162, в тому числі і приміщення для чергового, одне, вартістю 1200,00 грн., як малоцінний та швидкозношуваний предмет. Водночас, у відповідності до п. 4. Договору Продавець отримав від Покупця повністю грошову суму відповідно до п. 3 цього договору до підписання цього договору (у розмірі 7445,00 грн.), і претензій матеріального та фінансового характеру щодо розрахунків за майно Продавець (ПП «Виграш») не має.

Договір купівлі-продажу від 27.05.2005р. є чинним, сторонами виконані взяті на себе зобов'язання.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у справі за вимогами про визнання права власності може бути особа, яка є власником або яка вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку інших осіб, а відповідно, відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 386 ЦК України та ст.133 ГК України, держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відтак, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зустрічні позовні вимоги в частині визнання права власності на майно автостоянки, набуте у власність ПП "Білун" згідно Договору купівлі-продажу від 27.05.2005 року, а саме на приміщення для чергового, слід задоволити.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Львівської області в частині задоволення зустрічних позовних вимог, винесене з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а тому на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що зустрічні позовні вимоги слід задоволити частково; визнати за ПП «Білун» право власності на майно автостоянки, а саме: на приміщення для чергового, набуте згідно Договору купівлі-продажу від 27 травня 2005 року, укладеного між Приватним підприємством «Виграш» (Продавець) та Приватним підприємством «Білун» (Покупець); в решті зустрічних позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013р. року у справі №914/237/13-г у п. 2, 3 резолютивної частини рішення скасувати, в цій частині прийняти нове рішення, виклавши у наступній редакції: «зустрічні позовні вимоги задоволити частково, визнати за ПП «Білун» право власності на майно автостоянки - на приміщення для чергового, набуте згідно Договору купівлі продажу від 27 травня 2005 року. В решті зустрічних позовних вимог відмовити.».

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покасти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О СТ А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Львова №37-10124-13 від 26.12.2013 року в інтересах Львівської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013р. року у справі №914/237/13-г у п. 2, 3 резолютивної частини рішення скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, виклавши у наступній редакції: «зустрічні позовні вимоги задоволити частково, визнати за ПП «Білун» право власності на майно автостоянки - на приміщення для чергового, набуте згідно Договору купівлі продажу від 27 травня 2005 року. В решті зустрічних позовних вимог відмовити.».

3. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013р. року у справі №914/237/13-г залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Білун» (79000, м. Львів, вул. Трильовського, 28/59, ідентифікаційний код 30650711) в доход Державного бюджету України 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

5. Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 24.02.2014р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.