Рішення

від 10.02.2014 по справі 910/22976/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22976/13 10.02.14

За позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі:

1) Київської обласної державної адміністрації (позивач1)

2) Київської обласної ради (позивач 2)

3) Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" (позивач 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм"

про стягнення 6 488,87 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від прокурора: Біньковська А.В. (посвідчення від 15.10.2012);

від позивача 1: не з'явилися;

від позивача 2: не з'явилися;

від позивача 3: Терехова А.О. (за довіреністю від 11.04.2013);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 10 лютого 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

27.11.2013 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (позивач 1), Київської обласної ради (позивач 2), Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" (позивач 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" про стягнення 6 488,87 грн.,

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2013 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 16.12.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 відкладено розгляд справи на 20.01.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 продовжено строк розгляду спору на 15 днів. Відкладено розгляд справи на 10.02.2014.

В судовому засіданні, призначеному на 10.02.2014, прокурор надав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Прокурор, позивача 3 надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представники позивача 1, 2 та відповідача в судове засідання не з'явилися, причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача-3, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством Київської обласної ради «Фармацевтична фабрика» (далі за текстом - КП КОР «Фармацевтична фабрика») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм» (далі за текстом - ТОВ «Мегсифарм») було укладено Договір купівлі-продажу №5 від 16.03.2009, згідно умов якого КП КОР «Фармацевтична фабрика» зобов'язується здійснювати поставку лікарських засобів власного виробництва, а відповідач зобов'язується прийняти поставлений товар та оплатити вартість поставленого товару в строки встановлені Договором.

В позовній заяві зазначено, що позивач-3 належним чином виконав взяті на себе зобов'язання та поставив відповідачу продукцію відповідно до умов укладеного Договору. Проте відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив вартість поставленої позивачем продукції відповідно до умов укладеного Договору.

Процесуальний позивач наголошує на тому, що станом на день пред'явлення позову відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, сума заборгованості складає 4 570,21 грн.

Заступник прокурора Києво-Святошинського району в позовній заяві зазначає, що недотримання відповідачем умов Договору оренди завдає шкоди економічним інтересам територіальної громади Київської області, а відтак, у спірних правовідносинах інтереси держави та позивачів збігаються повністю.

З огляду на вищезазначене, процесуальний позивач просить суд стягнути з ТОВ «Мегсифарм» на користь КП КОР «Фармацевтична фабрика» загальну суму заборгованості у розмірі 6 488,87 грн., що складається з: сума основного боргу 4 570,21 грн.; пеня у сумі 1 597,21 грн.; 3% річних у сумі 321,45 грн.

Позивачем-3 надано суду додаткові пояснення по справі №910/22976/13, з яких вбачається, що КП КОР «Фармацевтична фабрика» вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Київською обласною радою також надано пояснення по справі, з яких вбачається, що позивач-2 підтримує позовну заяву заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в повному обсязі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалами Господарського суду міста Києва суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів у справі, 16.03.2009 між КП КОР «Фармацевтична фабрика» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №5.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що вказаний Договір за своєю правовою природою є змішаним, та містить в особі елементи договору поставки та договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.1 Договору продавець постачає покупцю лікарські засоби власного виробництва, згідно замовлень покупця за асортиментом та ціною визначеними в прайс-листі продавця, на момент замовлення товару.

Згідно з п.1.2. Договору, покупець повинен прийняти поставлений товар, та оплатити в термін та в порядку встановленому Договором. Точний перелік та ціна на Товар, який продавець відправляє покупцю встановлюється у видатковій накладній, що є невідємною частиною Договору.

Розділом 4 вказаного Договору передбачено порядок розрахунків. Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що оплата здійснюється в національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок продавця.

У відповідності до п.4.2. Договору, розрахунок за Товар, що поставляється за даним Договором, здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи слідує, що позивач-3 належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання з поставки товару. Однак, відповідач, всупереч норм чинного законодавства України та умов Договору, виконує взяті на себе обов'язки за Договором неналежним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується видатковими накладними, позивач-3 продав (передав), а відповідач придбав (прийняв) товар на суму 4 570,21 грн., а саме: відповідно до Видаткової накладної №ФФ-0000100 від 25.02.2011 поставлено товар на суму 1 834,00 грн.; відповідно до Видаткової накладної №ФФ-0000101 від 25.02.2011 поставлено товар на суму 253,60 грн.; відповідно до Видаткової накладної №ФФ-0000116 від 03.03.2011 поставлено товар на суму 2 310,41 грн.; відповідно до Видаткової накладної №ФФ-0000117 від 03.03.2011 поставлено товар на суму 172,20 грн.

Суд зазначає, що відповідач, відповідно до матеріалів у справі, прийняв продукцію від позивача без зауважень або застережень, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

З матеріалів справи слідує, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем-3 було направлено на адресу відповідача лист-вимогу, відповідно до якої позивач-3 просив погасити ТОВ «Мегсифарм» існуючу заборгованість по оплаті за поставлений товар в розмірі 4 570,21 грн.

Станом на час розгляду справи доказів сплати відповідачем існуючої заборгованості до суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, на час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати переданого товару.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 570,21 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 1 597,21 грн.; 3% річних у сумі 321,45 грн., які нараховані за час прострочення платежу.

Пунктом 6.1 Договору сторони передбачили, що сторони несуть повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору, згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.6.2. вказаного Договору, у випадку несвоєчасної оплати за товар покупець за кожен день протермінування виплачує пеню продавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої в строк суми, а також 3% річних.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 321,45 грн. перевірено судом та встановлено, що розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наданий позивачем розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у розмірі 1 597,21грн. відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарсько-процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 35 Господарсько-процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги належними та допустимими доказами доведено, прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором купівлі-продажу документально підтверджено.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: стягнення основного боргу у розмірі 4 570,21 грн.; пеня у сумі 1 597,21 грн.; 3% річних у сумі 321,45 грн.

Згідно ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Недотримання відповідачем умов Договору оренди завдає шкоди економічним інтересам територіальної громади Київської області, а відтак, у спірних правовідносинах інтереси держави та позивачів збігаються повністю.

З огляду на вищезазначене, заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області правомірно звернувся до Господарського суду міста Києва на захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Комунального підприємства Київської обласної ради «Фармацевтична фабрика».

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги заступника прокурора Києво-Святошинського району задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 39-в, код ЄДРПОУ 31113632, р/р 26006501302689 в ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16, код ЄДРПОУ 05485166, р/р 26002000026476 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основний борг у розмірі 4 570,21 грн. (чотири тисячі п'ятсот сімдесят гривень 21 копійка); пеня у сумі 1 597,21 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто сім гривень 21 копійка); 3% річних у сумі 321,45 грн. (триста двадцять одна гривня 45 копійок). Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 39-в, код ЄДРПОУ 31113632, р/р 26006501302689 в ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.02.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало