Постанова

від 26.02.2014 по справі 910/5414/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 910/5414/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Палій В.М.,

судді Васищака І.М.,

судді Чернова Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Україна СБ"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013р. та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р.

у справі №910/5414/13

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна СБ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача: Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого

органу Київської міської ради

про стягнення 113 980,85грн.,

за участю представників:

від позивача: Цимбаліст В.В. - довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

від 3-тьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна СБ" і просить суд стягнути з останнього 113 980,85 грн. основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із закінченням терміну дії договору оренди нежилого приміщення №168 від 02.11.2009р. відповідач не повернув майно з оренди і не сплатив у період з 01.02.2012р. по 31.01.2013р. орендну плату за фактичне користування орендованими приміщеннями.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2013р. (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р. (головуючий, суддя Тарасенко К.В., судді Рєпіна Л.О., Сулім В.В.), позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 113 980,85 грн. основного боргу з мотивів доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 02.11.2009р. між КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №168 за умовами якого, орендодавець передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: м.Київ, вул.Жмеринська, 30, загальною площею 469,5 кв.м. під розміщення майстерні з виготовлення меблів.

Згідно пунктів 3.1, 3.2. договору орендна плата складає 9 564,63 грн. за перший місяць оренди відповідно до розрахунку орендної плати (додаток № 1 до договору); розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.

Відповідно до пунктів 3.3., 3.9 договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісяця, не пізніше 10 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції на рахунок орендодавця; у випадку закінчення терміну дії договору орендна плата та інші, передбачені цим договором платежі, сплачуються орендарем по день фактичної здачі орендованого приміщення згідно акту прийому-передачі.

Цей договір діє з 02.11.2009р. до 01.11.2010р. (пункт 9.1 договору).

На підставі акту від 02.11.2009р. майно було передано в оренду відповідачу.

З огляду на ст.174 ГК України, ст.11 ЦК України, укладений договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 року №1112 "Про питання організації управління районами в м. Києві" та розпорядженням КМДА від 29.07.2011року №1339 вирішено нежилі приміщення загальною площею 856,80 кв.м в будинку №30 на вул.Жмеринській закріпити на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (позивач), які по акту ОЗ-1 від 01.02.2012 року було передано на баланс останнього.

Статтею136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Судами встановлено, що по закінченню терміну дії договору оренди - 01.11.2010р. передані в оренду нежитлові приміщення у період, за який стягується заборгованість, залишалися у фактичному користуванні відповідача і не були повернути ні КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", ні КП "Київжитлоексплуатація", акт прийому - передачі про повернення майна з оренди не укладався.

Невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати у період з 01.02.2012р. по 31.01.2013р. орендних платежів за фактичне користування майном стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Статтями 18, 19 Закону України "Про орендну державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, за умовами пункту 3.9 договору оренди та ч.2 ст.795 ЦК України, підставою для припинення зобов'язання відповідача сплачувати позивачу орендну плату за користування орендованим майном, є підписання відповідного акту приймання-передачі.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт неповернення відповідачем нежитлових приміщень з оренди після закінчення терміну дії договору і порушення ним свого зобов'язання зі сплати орендних платежів за весь час фактичного користування предметом оренди, а також наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 113 980,85 грн., яка відповідачем не спростована, доказів її сплати не надано, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

Викладені у касаційній скарзі твердження про те, що КП "Київжитлоспецексплуатація" не є належним позивачем, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на таке.

Матеріалами справи доведено, що майно, передане в оренду, є комунальною власністю, а тому на спірні правовідносини, крім положень ЦК України, поширюються положення спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Особливості передачі в оренду майна територіальної громади міста Києва також врегульовані Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженим Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250.

В силу статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва Головне управління комунальної власності м.Києва (перейменоване у Департамент комунальної власності м. Києва) уповноважено виступати орендодавцем майна територіальної громади міста Києва, а відповідно до пункту 6.3 цього ж Положення отримувачами орендної плати є підприємства , установи та організації (балансоутримувачі). Пунктом 6.8 Положення передбачено, що у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів, підприємства вживають заходи щодо погашення заборгованості, в тому числі проводять відповідну претензійно-позовну роботу. Орендодавці ж контролюють своєчасне надходження орендної плати (а.с.115).

Наведене спростовує твердження скаржника про відсутність у позивача права вимагати у відповідача сплати орендної плати за договором оренди №168 від 02.11.2009р.

Посилання скаржника на те, що оскільки у порушення вимог ст.ст.512, 513, 516, 517 ЦК України, які визначають загальні підстави, форму і порядок заміни сторони у зобов'язанні, відповідача не було повідомлено про заміну орендодавця, а тому він, враховуючи положення ст.ст.509, 517, 612, 613 ЦК України, не вправі був виконувати своє зобов'язання зі сплати орендних платежів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

На спірні орендні правовідносини поширюються спеціальні норми, зокрема, ст.15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.770 ЦК України, якими визначено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди. Тобто в результаті переходу права власності на найману річ має місце заміна наймодавця в договорі найму.

За загальним правилом, наймодавець, який передав право власності на річ, або новий наймодавець мають попередити наймача про заміну сторони у договорі найму. В разі нездійснення такого попередження виконання наймачем своїх обов'язків на користь первісного наймодавця буде вважатися належним виконанням ним договору найму.

Отже, правовий аналіз вказаних норм доводить, що орендар у будь-якому випадку не звільняється від виконання свого зобов'язання зі сплати орендної плати за користування майном будь-то первісному чи новому орендодавцю.

Однак, як встановлено судами відповідач не сплачував орендної плати ні первісному, ні новому орендодавцю.

У своїй касаційній скарзі відповідач стверджує про відсутність у нього зобов'язання сплачувати орендну плату після 24.12.2013р. у зв'язку з придбанням ним об'єкта оренди у власність. Зобов'язання за договором оренди, на думку відповідача, є припиненими з 25.12.2013р. відповідно до ст.606 ЦК України (зобов'язання припиняються поєднанням боржника і кредитора в одній особі).

Вказані доводи колегія суддів вважає безпідставними враховуючи таке.

Як підтверджується матеріалами справи, 25.12.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відповідачем укладено і нотаріально завірено договір №118/12 купівлі-продажу за умовами якого відповідач придбав майно, яке було об'єктом оренди.

Пунктом 1.3. договору купівлі-продажу визначено, що право власності на об'єкт приватизації переходить до відповідача після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт , яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта.

Згідно наявної у справі копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.80) право власності на придбане відповідачем спірне нерухоме майно зареєстровано лише 30.01.2013р., що доводить правомірність нарахування позивачем орендної плати по 31.01.2013р.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна СБ" залишити без задоволення, а рішення господарського міста Києва від 27.05.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р.у справі №910/5414/13 - без змін.

Головуючий, суддя Палій В.М.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Чернов Є.В.