Ухвала

від 06.02.2014 по справі 805/804/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/31283/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі № 805/804/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвін-1"

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвін-1» (надалі також - ТОВ «Алвін-1», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції в м. Маріуполі Донецької області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 вересня 2012 року №0000061542, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16375 грн. та № 0000041540, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток 15065грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено: визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2012 року №0000041540 та №0000061542.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції в м. Маріуполі Донецької області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 31 серпня 2012 року №1437/22-5/35561045, про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) - занижено податок на прибуток всього у сумі 15065 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 15065 грн. та статті 185 , пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України занижено податок па додану вартість всього у сумі 13100 грн., у тому числі за жовтень 2011 року у сумі 3750 грн., за грудень 2011 року у сумі 9350 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на встановлених в ході перевірки обставин нікчемності угод, укладених позивачем та його контрагентом - ТОВ «Будтек», оскільки місцезнаходження останнього, згідно актів ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 11 квітня 2012 року №108/22-507/32914398, №107/22-507/32914398, не встановлено, підприємство не має необхідних умов для ведення господарської діяльності, оскільки відсутні основні фонди, виробничі обладнання, технічні та трудові ресурси, складські приміщення, транспортні засоби. Також відповідач обґрунтовує свої доводи щодо нікчемності правочинів висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Київській області №159 від 27 березня 2012 року, згідно якого підписи на податкових деклараціях з ПДВ, розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстрах виданих та отриманих податкових накладних ТОВ «Будтек» за грудень 2011 року виконані не уповноваженою на це особою.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем як замовником та ТОВ «Будтек» як виконавцем укладено договір від 2 листопада 2011 року № 1102, предметом якого є розробка рецептури бетонних сумішей, технічні рішення, викопати технологічний супровід застосування матеріалів (систем) типу ЕМАСО, МАSТЕRSЕАL, МАSТЕRFLЕХ, GLЕNIUМ, МВRАСЕ, та інші, виробництва концерну Ваsf Соnstruсtiоn Сhemicals (Росія, Бельгія, Німеччина, Швейцарія) для робіт з ремонту високоточної цементації обладнання, відновлення і захисту бетону, залізобетону, металу та інших будівельних конструкцій, а замовник зобов'язується

На підтвердження реального здійснення господарських операцій за зазначеним договором позивачем надані наступні докази: акт виконаних робіт з технологічного супроводу використання матеріалів від 30 грудня 2011 року №1; податкова накладна від 30 грудня 2011 № 55;платіжне доручення від 18 квітня 2012 року № 60; виписка по рахунку № 26000000103595 за 18 квітня 2012 року.

Також, між позивачем (замовник) та зазначеним вище суб'єктом господарювання (виконавець) укладено договір від 28 липня 2011 року № 29, предметом якого є організація і виконання вантажно-розвантажувальних послуг.

Фактичне виконання зобов'язань за зазначеним договором підтверджується наступними документами: актами приймання-передачі від 31 жовтня 2011 року № 3, від 30 грудня 2011 року №5, податковими накладними від 31 жовтня 2011 року № 49, від 30 грудня 2011 року № 54; реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2011 року та грудень 2011 року; платіжними дорученнями від 21 лютого 2012 року, від 28 липня 2011 року, від 19 листопада 2011 року; виписками по рахунку № 26000000103595 за 17 листопада 2011 року, 19 грудня 2011 року та 21 лютого 2012 року.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будтек».

Також суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися позиції, висловленої Європейським судом з прав людини, що міститься у пункті 53 Рішення від 20 вересня 2012 року по справі «Федорченко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що висновок Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області №159 від 27 березня 2012 року, яким встановлено, що підписи на податковій декларації з ПДВ , розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстрі виданих та отриманих податкових накладних ТОВ «Будтек» за грудень 2011 року виконані неуповноваженою на те особою, не є достатньо вагомим, чітким та узгоджених доказом, що спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, аналіз експертного висновку свідчить, що предметом дослідження експерта були підписи, що зроблені на звітності контрагента; договори та первинні бухгалтерські документи експертом не досліджувались, а відтак юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що даний експертний висновок не може свідчити про наявність підстав для позбавлення позивача права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Окрім того, суди попередніх інстанцій надали вірну оцінку посиланням відповідача на відсутність за юридичною адресою ТОВ «Будтек» за юридичною адресою, як обставин, що не може свідчити про нікчемність правочинів, оскільки останньою подавалась звітність та сплачувались податки, про що свідчить встановлені в ході розгляду справи обставини відсутності розбіжностей між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом контрагента та позивача.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2012 року №0000041540 та №0000061542 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко