Постанова

від 20.02.2014 по справі 2а-3564/09/1970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2014 року м. Львів Справа № 9104/21638/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

з участю секретаря - Саламахи О.І.,

представника відповідача - Чорнописької В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Моноліт М» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року по справі № 2-а-3564/09/1970 за позовом Приватного підприємства «Моноліт М» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (правонаступником якої є Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Моноліт М» (далі - ПП «Моноліт М») звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Тернопільська ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20 листопада 2009 року № 0000992305/170406.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що ціна 1/2 частини нежитлового приміщення площею 850.00 кв.м., розташованого за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька - бічна, 10, правомірно визначена договором купівлі-продажу, укладеним між ПП «Моноліт М» та ОСОБА_2, що відповідає вимогам підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» згідно з яким звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року відмовлено в задоволенні вказаного позову.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ПП «Моноліт М» подало апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на обставини, зазначені в позовній заяві, а також на те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що відповідно до відомостей викладених у витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (далі - ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації»), від 22 липня 2008 року № 19621269, вартість відчужуваної 1/2 частини нежитлового приміщення становить 64463.80 грн., що до моменту продажу вказаного приміщення орендарем, а згодом - покупцем, було проведено його поліпшення.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 16 жовтня 2009 року № 9443/23-522/30135495, складеного за результатами планової виїзної перевірки ПП «Моноліт М» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 01 липня 2009 року, Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2009 року № 0000992305/1/70406, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість в розмірі 361452.50 грн., з яких за основним платежем в розмірі 240879.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 120573.50 грн.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 240879.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що в липні 2008 року ПП «Моноліт М» здійснило продаж 1/2 частини нежитлового приміщення площею 850.00 кв.м., розташованого за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька - бічна, 10, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, яка не є платником податку на додану вартість, за ціною, нижчою, ніж звичайна.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правильно визначено розмір звичайної ціни на час відчуження позивачем відповідного нежитлового приміщення з врахуванням висновку оцінювача ТзОВ «Орієнтир-Реформи», що свідчить про правомірність дій Тернопільської ОДПІ щодо донарахування ПП «Моноліт М» податкових зобов'язань за податком на додану вартість на різницю між продажною та звичайною ціною.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована (абзац 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Крім цього, згідно з пунктом 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Для визначення звичайної ціни реалізованої позивачем 1/2 частини нежитлового приміщення площею 850.00 кв.м., розташованого за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька - бічна, 10, податковим органом в ході перевірки було використано інформацію про вартість вказаного об'єкта нерухомості, надану ТзОВ «Орієнтир-Реформа» згідно з висновком від 27 серпня 2008 року, а також надану агенцією нерухомості «Олімп» (СПД ОСОБА_3) у відповіді від 14 жовтня 2009 року № 347.

Натомість, в підтвердження правомірності визначення ціни договору купівлі-продажу позивач посилається на договір купівлі-продажу, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», на здійснення ОСОБА_2 великого обсягу будівельних робіт у реалізованому приміщенні до моменту укладення вказаного договору, на аналітичну довідку щодо вартості сільськогосподарської та виробничо-складської нерухомості, що знаходиться в зоні наближеній до м. Тернополя в межах 25 км.

З огляду на те, що при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась спірна операція з продажу нерухомого об'єкту, відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаного товарів у співставних умовах, висновки викладені в акті перевірки від 16 жовтня 2009 року № 9443/23-522/30135495 про заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з реалізацією об'єкта нерухомості особі, яка не є платником податку на додану вартість, за цінами нижче звичайних є безпідставними, що судом першої інстанції враховано не було.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недотримання податковим органом при реалізації своїх повноважень щодо донарахування позивачу податку на додану вартість внаслідок визначення звичайних цін у невстановлений законом спосіб.

Отже, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про правомірність прийнятого Тернопільською ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2009 року № 0000992305/170406.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 197, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Моноліт М» задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2010 року по справі № 2-а-3564/09/1970 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «Моноліт М» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 20 листопада 2009 року № 0000992305/170406.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2014 року.