Ухвала

від 30.06.2015 по справі 2а-3564/09/1970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/13322/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 у справі № 2-а-3564/09/1970 за позовомПриватного підприємства «Моноліт М» доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Моноліт М» звернулось до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.11.2009 за № 0000992305/170406.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він проти доводів касаційної скарги заперечує та просить її залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 01.07.2009, за результатами якої складено акт від 16.10.2009 № 9443/23-522/30135495;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 240 879 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2009 № 0000992305/1/70406, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 361 452,5 грн. (з яких: 240 879 грн. - основний платіж та 120 573,5 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Позиція відповідача полягає в тому, що заниження позивачем податкового зобов'язання по ПДВ відбулося внаслідок здійсненого ним у липні 2008 року продажу за ціною, нижчою ніж звичайна, 1/2 частини нежитлового приміщення площею 850 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ФОП ОСОБА_4, яка не є платником податку на додану вартість.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правильно визначено розмір звичайної ціни на час відчуження позивачем відповідного нежитлового приміщення з врахуванням висновку оцінювача ТзОВ «Орієнтир-Реформи», що свідчить про правомірність дій відповідача щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо невиконання відповідачем своїх повноважень при донарахуванні позивачу суми податку на додану вартість внаслідок визначення рівня звичайних цін у невстановлений законом спосіб.

Суд касаційної інстанції вважає висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, розглядаючи справу по суті та задовольняючи позов, судом першої інстанції вищезазначені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не враховано та, як наслідок, фактичні обставини справи щодо виконання покладеного на відповідача обов'язку доведення, що ціна укладеного позивачем договору, не відповідає рівню звичайних цін, які визначені податковим органом з урахуванням положень пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не досліджено та не встановлено.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на обставини здійснення ОСОБА_4 (покупцем приміщення за договором) великого обсягу будівельних робіт у реалізованому позивачем приміщенні до моменту укладення вказаного договору, як на підставу для висновку про підтвердження позивачем відповідності ціни договору рівню звичайних цін та задоволення позову, є необґрунтованими, оскільки такі обставини не підтверджуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час нового розгляду справи судам необхідно дослідити надані відповідачем докази, на підставі чого дійти обґрунтованого висновку, чи виконано податковим органом обов'язок доведення невідповідності ціни, за якою здійснено продаж об'єкта нерухомого майна, рівню звичайних цін, визначених з урахуванням вимог пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області задовольнити частково.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний