Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а/0470/6985/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ К/800/35018/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року

у справі № 2а/0470/6985/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Солюшнс Аутсорсінг»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року позовні вимоги ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, а також дотримання валютного законодавства за період з 28.04.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 31.05.2012 року № 962/23-2/37069178.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 7452 грн.; та абз. «а» п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1 ст. 187 , абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 131 961 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.06.2012 року № 0000022205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 165 121,25 грн., у тому числі за основним платежем - 131961,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33160,25 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» (покупець) та ТОВ «ВІАР ГРУП УКРАЇНА» (постачальник) укладено договір поставки № 0911/28 від 28.09.2011 року, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість.

01.10.2011 року між ТОВ «ВІАР ГРУП УКРАЇНА» та ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» укладено додаткову угоду до договору поставки № 0911/28 від 28.09.2011 року.

Реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Смарт Солюшнс Аутсорсінг» та ТОВ «ВІАР ГРУП УКРАЇНА» підтверджується матеріалами справи, зокрема - накладними, податковими накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов