Постанова

від 28.02.2014 по справі 826/20988/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2014 року № 826/20988/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1 доРеєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві проскасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05.12.2013 за № 8684694; зобов'язати відповідача, після набрання даним рішенням суду законної сили, в термін визначений діючим законодавством, вчинити необхідні дії щодо державної реєстрації права власності на нежилі приміщення АДРЕСА_1 на підставі заяви позивача від 25.11.2013 № 4161260.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

30.01.2014 представник відповідача звернувся до суду з запереченнями, в яких просив відмовити у задоволенні позову.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 23.01.2014 та 20.02.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.11.2013 позивач через свого представника звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою та відповідними додатками про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на нежилі приміщення АДРЕСА_1, яка прийнята реєстраційною службою 25.11.2013 за реєстраційним № 4161260.

За результатами розгляду вказаної заяви, 05.12.2013 відповідач керуючись ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прийняв рішення № 8684694 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, а у Єдиному реєстрі заборон та Єдиному реєстрі іпотек є записи про обтяження, а також в поданій довіреності не зазначено, що уповноважена особа має право представляти інтереси в Державній реєстраційній службі України в м. Києві з питань реєстрації права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Як видно з матеріалів справи, а саме інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на нежилі приміщення АДРЕСА_1, власником яких є позивач, 01.02.2005 за № 1647224 приватним нотаріусом ОСОБА_3 накладено заборону відчуження на підставі договору іпотеки.

Водночас, з пояснень представника позивача судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вказаною заявою від 25.11.2013 за реєстраційним № 4161260 з метою внесення інформації про об'єкт нерухомості до новоствореного державного реєстру.

При цьому, право власності на зазначені нежилі приміщення вже було зареєстроване за позивачем на праві приватної власності, підтвердженням чого, зокрема, є реєстраційне посвідчення КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 04.10.2004, копія якого наявна в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 94 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі наявності записів про обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та/або Державному реєстрі обтяжень рухомого майна державний реєстратор переносить відповідні записи до розділу Державного реєстру прав, відкритого на об'єкт нерухомого майна.

Таким чином, така заява позивача про державну реєстрацію прав не пов'язана з відчуженням нерухомого майна, також відсутні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а наявність відповідних записів в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та/або Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є лише підставою для перенесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру прав.

Стосовно не зазначення в поданій довіреності, що уповноважена особа має право представляти інтереси в Державній реєстраційній службі України в м. Києві з питань реєстрації права власності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи видно, що 25.11.2013 представник позивача - ОСОБА_4 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою за реєстраційним № 4161260 та відповідними додатками про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, надавши також копію довіреності від 04.11.2013 серії ВТМ № 542821.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Зі змісту поданої разом з наведеною заявою довіреності видно, що позивач уповноважив, зокрема, ОСОБА_4 бути представником позивача, зокрема, в державних підприємствах, установах, організаціях (в тому числі в органах державної влади і управління тощо) з усіх питань, пов'язаних з представництвом та захистом законних інтересів позивача. Для цього йому надано право: подавати від імені позивача, зокрема, заяви, документи; а також вчиняти всі інші дії пов'язані з цією довіреністю.

За таких умов, необхідні заходи для представлення інтересів позивача у відносинах з відповідачем, в тому числі подача відповідної заяви та документів до неї, охоплюються вказаною довіреністю, а тому із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулась належна особа.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05.12.2013 за № 8684694 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного рішення.

Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача, після набрання даним рішенням суду законної сили, в термін визначений діючим законодавством, вчинити необхідні дії щодо державної реєстрації права власності на нежилі приміщення АДРЕСА_1 на підставі заяви позивача від 25.11.2013 № 4161260, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 № П-278/10.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

З огляду на зазначене, виконання повноважень, які покладені на органи державної реєстраційної служби, в тому числі щодо прийняття відповідного рішення, за своєю правовою природою, є їх виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), тобто втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких умов, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2013 за реєстраційним № 4161260 відповідно до вимог чинного законодавства України та з урахуванням висновків суду.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Стосовно подачі звіту про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

З аналізу викладених норм видно, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, тобто дискреційними (виключними) повноваженнями.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05.12.2013 за № 8684694.

3. Зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2013 за реєстраційним № 4161260 відповідно до вимог чинного законодавства України та з урахуванням висновків суду.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко