Постанова

від 25.02.2014 по справі 910/19518/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р. Справа№ 910/19518/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013р.

у справі № 910/19518/13 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс"

до Державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії ,,Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу ,,Атомкомплект" ДП НАЕК ,,Енергоатом"

про стягнення 65 914,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії ,,Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу ,,Атомкомплект" ДП НАЕК ,,Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 65 914,91 грн., в тому числі три проценти річних в сумі 11 632,04 грн. та 54 282,87 грн. пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем, як покупцем, умов договору поставки № 1116112387 від 02.11.2012р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2013р. у справі

№ 910/19518/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог у даній справі та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013р. у справі № 910/19518/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 25.02.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 25.02.2014р. через відділ документального забезпечення суду, відповідач вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

У судовому засіданні 25.02.2014р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2012р. між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія ,,Енергоатом" (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки № 1116112387 (далі - договір, а.с. 6 - 11).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач, як постачальник, зобов'язався поставити вузли та деталі до промислових холодильних та вентиляційних установок (клапани димові) виробництва ВАТ ,,Завод Екватор", Україна, для енергоблоку №1 ВП ,,Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК ,,Енергоатом", а відповідач, як покупець, зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі прийняти і оплатити продукцію.

Пунктом 3.1 договору визначено його ціну, яка становить 3 761 316,00 грн.

Розділом 4 договору встановлено порядок здійснення оплати. Так, п. 4.2 визначено, що розрахунки проводяться в наступному порядку:

- покупець перераховує аванс в розмірі 50% від вартості продукції за Специфікацією за умови виконання постачальником п.4.3 договору. Сума авансу становить - 1 880 658 грн. з ПДВ. Допускається оплата авансу частинами;

- остаточна оплата продукції в розмірі 50% від вартості поставленої партії продукції за Специфікацією здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі на поставлену партію продукції.

Згідно з п. 4.3 договору в забезпечення виконання зобов'язання по договору у частині повернення авансових платежів, передбачених абзацом 1 п.4.2. постачальник протягом 5 днів від дати підписання договору, надає покупцю банківську гарантію або гарантію страхової компанії, яка пройшла відбір у ДП НАЕК ,,Енергоатом" (надалі - гарантійний документ), на суму відповідного авансового платежу. Гарантійний документ має містити безвідкличне грошове зобов'язання банку або страхової компанії перед покупцем протягом 5 робочих днів сплатити кошти за постачальника в разі невиконанням останнім свої зобов'язань повернути авансовий платіж у повному обсязі у випадку порушення ним умов договору щодо поставки продукції у визначений строк та належної якості. Термін дії гарантійного документу - термін поставки продукції згідно Специфікації плюс 45 днів. У випадку переносу терміну постачання постачальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з моменту внесення змін в договір змінити термін дії гарантійного документа з урахуванням обговорених сторонами термінів поставки. Гарантійний документ буде повернуто постачальнику протягом 10 днів після повного виконання постачальником зобов'язань по поставці.

Відповідно до п.4.4 договору у випадку невиконання покупцем оплати за договором, а саме авансу, термін постачання продукції переноситься на строк затримки авансового платежу. Продавець звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф, тощо), пов'язаний з недотриманням термінів оплати продукції.

У п. 5.1 договору встановлено, що строк поставки продукції зазначений в специфікації, а саме - 120 днів з дати укладення договору (а.с. 12), тобто, до 04.03.2013р. включно (з урахуванням вихідних днів 02.03 і 03.03.2013р.).

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п. 5.4 договору).

Продукцію на суму 1 572 480 грн. постачальник передав одержувачу (покупцю) 11.03.2013р. відповідно до видаткової накладної №РН-0000004 підписаної та скріпленої печатками з обох сторін представниками (а.с. 16).

28.03.2013р. між сторонами договору складено Акт приймання-передачі ТМЦ №04-104 (а.с. 17).

Відповідно до платіжного доручення № 1150 від 14.08.2013р. відповідачем проведено оплату вартості поставленого позивачем товару на суму 1 572 480,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 1116112387 від 02.11.2012р. щодо оплати отриманого товару на суму 1 572 480 грн., що, на думку позивача, є порушенням умов п. 4.2 договору.

Позивач з вимогами №1181 від 08.11.2012р. та №1266 від 15.01.2013р. неодноразово звертався до відповідача щодо виконання зобов'язання по оплаті авансу, які залишені без задоволення.

Відповідач сплатив за отриманий товар 14.08.2013р., що підтверджується платіжним дорученням № 1150 на суму 1 572 480,00 грн. (а.с. 23).

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положеннями ч. 1 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, в строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

В свою чергу, нормами ст. 538 ЦК України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Як вже зазначалось вище, поставку товару позивачем здійснено 11.03.2013р. згідно з видатковою накладною № РН - 0000004 та 28.03.2013р. продукція була передана та прийнята уповноваженими особами відповідача, про що був складений Акт приймання-передачі ТМЦ №04-104 (а.с. 17).

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства, обов'язок оплати товару у відповідача виник, виходячи з умов п.4.2 договору, - до 16.05.2013р. Однак, як вбачається з матеріалів справи, оплату здійснено відповідачем лише 14.08.2013р., що підтверджується платіжним дорученням № 1150 від 14.08.2013р., тобто відповідачем прострочено оплату на 90 днів.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд першої інстанції, виходячи з умов договору поставки, вказав на те, що позивачем не було дотримано умов договору в частині надання відповідачу а ні банківської гарантії, а ні гарантії страхової компанії, тому у відповідача не виникав обов'язок щодо сплати авансу згідно п. 4.2 договору.

В цій частині з висновком суду першої інстанції слід погодитися.

Відповідно до ч. 1. ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п.4.3 договору позивачем надано Сертифікат № 3-005851-1 від 06.11.2012р. до договору страхування забезпечення виконання договору про закупівлю, хоча за вищевказаним договором позивач мав надати банківську гарантію або гарантію страхової компанії, але ніяк не страховий сертифікат.

Позивач не довів, що страховий сертифікат та страхова гарантія є тотожними документами, та не довів виконання пункту 4.3. договору.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач поставив продукцію за договором без отримання авансу, тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 693 та ст. 538 ЦК України, у відповідача виник обов'язок сплатити за поставлену продукцію за фактом її отримання покупцем згідно з умовами п. 4.2 договору щодо обов'язку оплати поставленої продукції, чого не врахував суд першої інстанції при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1 договору зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті за отриманий товар за договором не виконав належним чином, своєчасну оплату не здійснив. У зв'язку з цим нарахування позивачем 3% річних є правомірним.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, з врахуванням прострочення оплати за поставлений товар, колегія суддів вважає розрахунок позивача вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 11 632,04 грн. за період з 17.05.2013р. по 14.08.2013р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо правомірності стягнення 3% річних є обгрунтованими, тому рішення в частині відмови у стягненні 3% річних в сумі 11 632,04 грн. підлягає скасуванню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені в розмірі 54 282,87 грн. колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Зі змісту договору поставки не вбачається, що сторони в договорі (в письмовій формі) погодили забезпечення виконання зобов'язання по оплаті покупцем товару у вигляді неустойки (пені), тому нарахування позивачем пені у даному випадку є безпідставним та таким, що не відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 54 282,87 грн. пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Суд першої інстанції, хоча й обґрунтував відмову в позові недоведеністю обставин, це не вплинуло на правильність висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення пені, а тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції надав невірну оцінку положенням договору та не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини (ст.ст. 538, 693 ЦК України), що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для часткового скасування рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2013р. у справі № 910/19518/13, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013 р. у справі

№ 910/19518/13 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 11 632,04 грн., прийнявши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 11 632,04 грн. задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін.

3. У зв'язку з цим резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

,,1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії ,,Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу ,,Атомкомплект" ДП НАЕК ,,Енергоатом" (код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс" (код 36411700) 11 632,04 грн. - 3% річних та 303,62 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання позову.

3. В іншій частині позову відмовити."

4. Стягнути з Державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії ,,Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу ,,Атомкомплект" ДП НАЕК ,,Енергоатом" (код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансово - промислова компанія ,,Атомстройсервіс" (код 36411700) 151,80 грн. судових витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук

Повний текст складено та підписано 28.02.2014р.