Ухвала

від 24.02.2014 по справі 2а-9209/10/6/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-9209/10/6/0170

24.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 2а-9209/10/6/0170 за апеляційною скаргою Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А.) від 07.11.2013

за позовом Командитного товариства "ТОВ "Семисотка" і Компанія" (провулок Шкільний, буд.3, селище Семисотка, Ленінський район, Автономна Республіка Крим, 98214)

до Керченської об'єднаної державної податкова інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Борзенко, буд.40, місто Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.11.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправним дії Державної податкової інспекції в Ленінському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо зарахування в рахунок утвореної заборгованості з податку на доходи фізичних осіб до 01.07.2005 суми у розмірі 198521,53 грн. перерахованої Командитним товариством "ТОВ "Семисотка" і Компанія" за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 в рахунок поточної заборгованості; вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду, Керченська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.11.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Командитне товариство "ТОВ "Семисотка" і Компанія" (далі-позивач) звернулося до суду з позовом (з урахуванням уточнень) до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач), у якому просить визнати протиправним дії відповідача щодо відсутності повноважень на залік сум податку з доходів фізичних осіб, що перераховуються податковим агентам до бюджету від імені та в рахунок однієї фізичної особи в рахунок погашення заборгованості на не вчасно перерахований до бюджету податок за іншу фізичну особу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 була перерахована сума до бюджету у розмірі 339382,48 грн. для сплати поточної заборгованості, частина якої у розмірі 198521,53 грн. відповідачем зарахована на погашення раніше утвореної заборгованості позивача, необґрунтованість вказаного заліку полягає в тому, що відповідачем не враховано «призначення платежу», яке вказано у кожному платіжному документі, так як самостійне зарахування податковим органом сплачених платника податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платників податків грошей до бюджету, є не правомірним та таким що не відповідає нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем без урахування наданого позивачем реквізиту «Призначення платежу», з порушенням вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Закону України "Про систему оподаткування", неправомірно була зарахована сума у розмірі 198521,53 грн. в рахунок погашення заборгованості яка утворилася до 01.07.2005, замість поточної заборгованості за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, через що зазначені дії відповідача є неправомірними.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка, за результатами якої складено акт № 324/23-0/30985179, згідно з яким станом на 01.07.2005 заборгованість позивача з податку на прибуток фізичних осіб складала 249016,28 грн. Окрім цього, відповідачем 03.11.2008 проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питання правильності утримання, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку з доходів фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за період з 01.07.2005 по 30.06.2008.

За результатами вищенаведеної перевірки складена довідка № 2177-17-1-22268401, якою встановлено порушення правильності нарахування та своєчасності перерахування сум податку з громадян (податку з доходів фізичних осіб), які виразились у неперерахуванні до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб станом на 30.06.2008 у сумі 285560,31грн., а саме: встановлено, що сальдо з податку на доходи фізичних осіб станом на 01.07.2005 становило 249016,28 грн., за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 було нараховане 375925,51 грн., перераховано до бюджету 339382,48 грн., сальдо за станом на 30.06.2008 становило 285560, 31 грн.

Проте, позивач вважає, що відповідачем необґрунтовано зараховано поточні платежі з податку на доходи фізичних осіб за липень 2005 року - червень 2008 року в погашення заборгованості, що виникла до 01.07.2005, оскільки за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 позивачем сплачувалися грошові кошти лише в погашення поточних зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, а не заборгованості, яка виникла до 01.07.2005.

Із такими доводами позивача погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що за даними журналів-ордерів та відомостей бухгалтерського обліку позивача, облік розрахунків з бюджетом за податком на доходи фізичних осіб здійснювався в 2005-2008 роках за субрахунком №641 «Розрахунки за податками». Сальдо заборгованості позивача перед бюджетом з податку на доходи фізичних осіб станом на 01.07.2005 складає 249 016,30 грн. та обліковане за кредитом субрахунку №641 у розрізі податку на доходи фізичних осіб.

За період липень 2005 року - червень 2008 року в бухгалтерському обліку позивача за кредитом субрахунку №641 відображено нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 385 624,72 грн., в бухгалтерському обліку позивача за дебетом субрахунку №641 відображено зменшення (оплата, тощо) податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 349 080,71 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, виписками банку та бухгалтерською довідкою.

Сальдо заборгованості позивача перед бюджетом з податку на доходи фізичних осіб станом на 30.06.2008 складає 285 560,31 грн. та обліковане за кредитом субрахунку №641 у розрізі податку на доходи фізичних осіб, яка утворена в сумі 198 521,53 грн. за період до 01.07.2005 та в сумі 87 038,78 грн. за період з липня 2005 року по червень 2008 року, зокрема, заборгованість, яка утворена за період з липня 2005 року по червень 2008 року складається з: 40 770,96 грн. заборгованість з податком на доходи фізичних осіб, що нарахований на заробітну плату робітників; 37 252,35 грн. заборгованість з податком на доходи фізичних осіб на орендну плату за землю фізичних осіб; 9 015,47 грн. заборгованість з податком на доходи фізичних осіб, що нарахований на інші виплати фізичним особам.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що при визначенні суми заборгованості з податку на доходи фізичних осіб (285 560,31 грн.) по періодах її виникнення, судом першої інстанції обґрунтовано враховувались дані субрахунку №641: щодо періодів нарахування податку на доходи фізичних осіб та дані платіжних доручень, виписок банку та бухгалтерської довідки щодо періодів, за які зменшується вказана заборгованість, а при розподіленні сум платежів за платіжними дорученнями (виписками банку) судом враховувався реквізит «Призначення платежу», що є обов'язковим до заповнення відповідно до пункту 3.8. Постанови №22 Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 згідно з яким реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Тобто, розрахунок з бюджетом є юридичною дією платника щодо розпорядження власними коштами, саме платник (власник коштів) визначає спрямованість платежу, воля платника відображується в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».

Крім того, аналогічної позиції дотримується також Верховний суд України, у рішеннях від 17.10.2011 по справі №21-184а11, від 20.06.2011 по справі №21-80а11 та Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до сум, погашених (відкоригованих) за липень 2005 року - червень2008 року, заборгованість позивача зі сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що утворена до 01.07.2005, складає станом на 30.06.2008 198 521,53 грн., з яких: 249 016,30 - сальдо кредиторської заборгованості позивача перед бюджетом з податку на доходи фізичних осіб, що обліковане по кредиту субрахунку №641 станом на 01.07.2005, 50 104,77 - сума платежів яка розподілена в погашення заборгованості з податку на доходи фізичних осіб, що утворилась до 01.07.2005; 390,00 - сума коригування заборгованості з податку на доходи фізичних осіб, що утворилась до 01.07.2005.

Таким чином, відповідачем без урахування наданого позивачем реквізиту «Призначення платежу», з порушенням вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Закону України "Про систему оподаткування", неправомірно була зарахована сума у розмірі 198 521,53 грн. в рахунок погашення заборгованості яка утворилася до 01.07.2005, замість поточної заборгованості за період з 01.07.2005 по 30.06.2008.

Слід зазначити, що висновком проведеної по справі експертизи № 26/12 від 12.08.2013 вищевикладене підтверджується у повному обсязі.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта .

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Оцінюючи дії Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо зарахування суми у розмірі 198 521,53 грн. в рахунок погашення заборгованості, яка утворилася до 01.07.2005, замість поточної заборгованості за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при зарахуванні суми у розмірі 198 521,53 грн. в рахунок погашення заборгованості, яка утворилася до 01.07.2005, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.11.2013 у справі № 2а-9209/10/6/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко