Постанова

від 28.02.2014 по справі 826/20668/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И місто Київ 28 лютого 2014 року                    08:50             справа №826/20668/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “АОЛА” доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “АОЛА” (далі по тексту – позивач, ТОВ  “КУА “АОЛА”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Шевченківському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07  серпня 2013 року №0003232250, №0003242250, №0003252250 та №0003262250. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/20668/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В судовому засіданні 17 лютого 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні. Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 07  серпня 2013 року №0003232250 згідно з пунктом 54.3  статті 54, пунктом 58.1 статті 58  Податкового кодексу України, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту 139.1.9 пункту 139.1  статті 139 Податкового кодексу України ТОВ  “КУА “АОЛА” зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на 57  429,00  грн. Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 07  серпня 2013 року №0003242250 згідно з пунктом 54.3  статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.2 та 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пункту 198.6 статі 198 Податкового кодексу України, ТОВ  “КУА “АОЛА” зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень-грудень 2010 року на загальну суму 178  308,00 грн. Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 07  серпня 2013 року №0003252250 згідно з пунктом 54.3  статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пункту 200.1 статі 200 Податкового кодексу України, ТОВ  “КУА “АОЛА” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень-грудень 2010 року, січень та травень 2011 року на загальну суму 116  951,00 грн. Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 07  серпня 2013 року №0003262250 згідно з пунктом 54.3  статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1, підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту 139.1.9 пункту 139.1  статті 139 Податкового кодексу України ТОВ  “КУА “АОЛА” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5  549  733,75 грн., у тому числі за основним платежем – 4  467  510,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1  082  223,75 грн. Зазначене податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 15 липня 2013 року №372/2250/32985411 “Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “АОЛА” (код за ЄДРПОУ 32985411) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період 01.01.2010 по 31.12.2012” (далі по тексту – Акт перевірки). З урахуванням листа ДПІ у Шевченківському районі про розгляд заперечень ТОВ  “КУА “АОЛА” від 02 серпня 2013 року №2125/10/22.5 в Акті перевірки встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства: 1)  вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: ТОВ  “КУА “АОЛА” (ПВІФ “Основа” НВЗТ) не включено до складу інших доходів за І квартал 2010 року грошові кошти, що надійшли з розрахункового рахунку ТОВ “Зайтек”, загальну суму 10  000  000,00 грн., які не є операціями з активами пайового венчурного інвестиційного фонду ПВІФ “Основа”; ТОВ  “КУА “АОЛА” (ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ) не включено до складу інших доходів за І квартал 2010 року грошові кошти, що надійшли з розрахункового рахунку ВАТ “Страхова компанія “ЕйЕмДжиГруп”, загальну суму 7  305  420,75 грн., які не є операціями з активами пайового венчурного інвестиційного фонду ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ; 2)  вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту 139.1.9 пункту 139.1  статті 139 Податкового кодексу України, що виявилось у наступному: ТОВ  “КУА “АОЛА” не було надано до перевірки первинні документи, що підтверджують формування від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за 2010 рік, І, ІІ-IV квартали 2011 року та 2012 рік; 3)  вимог підпунктів 7.4.2 та 7.4.3 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7  Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 198.6 статі 198 та пункту 200.1  статі 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що позивач не надав до перевірки первинні та інші документи, що підтверджують формування податкового кредиту та, відповідно, показників від'ємного значення суми податку на додану вартість та бюджетного відшкодування. Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки кошти інститутів спільного інвестування не включаються до складу валових доходів; під час перевірки надано всі документи, які підтверджують формування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість. Відповідачу письмову запереченні проти позову повністю підтримав висновки Акта перевірки. Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне. Матеріали справи підтверджують, що відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 26 січня 2010 року №040-10-Б ТОВ  “КУА “АОЛА”, що діє в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду “Основа” недиверсифікованого виду закритого типу (ПВІФ “Основа” НВЗТ), купило у ТОВ “Мерсес Плюс” цінні папери – 3 векселі прості, емітентами яких є ТОВ “Бізнес консалтинговий центр” та ТОВ “Старт-капітал” загальною номінальною вартістю 20  000  000,00 грн. Придбані прості векселі у кількості 2 штук, емітентом яких є ТОВ “Бізнес консалтинговий центр”, номінальною вартістю 10  000  000,00 грн., продано ТОВ “Зайтек” на підставі договору купівлі продажу від 27 січня 2010 року №029/02-10-Б. Як зазначено в Акті перевірки та не заперечується сторонами, на рахунок ТОВ  “КУА “АОЛА”, що діє в інтересах ПВІФ “Основа” НВЗТ, від ТОВ “Зайтек” надішли грошові кошти, як оплата за прості векселі, у розмірі 10  000  000,00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ “Старт-капітал” від 04 грудня 2009 року №04/12/09-КП ТОВ  “КУА “АОЛА”, що діє в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду “Солідарні активи” недиверсифікованого виду закритого типу (ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ), купило у ТОВ “Зайтек” частину частки у статутному фонді ТОВ “Старт-капітал” розміром 3  921  542,55 грн. грошовими коштами, що становить 25% статутного капіталу ТОВ “Старт-капітал”. Придбана частка статутного капіталу ТОВ “Старт-капітал” на підставі договору від 09  грудня 2009 року продано ВАТ “Страхова компанія “ЕйЕмДжиГруп” вартістю 7  305  420,75 грн. В Акті перевірки зазначено, що не заперечується сторонами, на рахунок ТОВ  “КУА “АОЛА”, що діє в інтересах ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ, від ВАТ “Страхова компанія “ЕйЕмДжиГруп” надішли грошові кошти, як оплата за корпоративні права, у розмірі 7  305  420,75 грн. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Як передбачає підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7  цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України “Про списання вартості несплачених обсягів природного газу”; сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону; сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону; сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону; сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті; сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду; сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну); сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку. Згідно з підпунктом 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валового доходу кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від здійснення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону. За визначенням статті 3 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) активи інституту спільного інвестування - сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування; інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд; кошти спільного інвестування - кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо). Кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду, вважаються коштами спільного інвестування після внесення такого фонду до Єдиного державного реєстру ІСІ (далі - реєстр ІСІ). Ведення реєстру ІСІ здійснюється Комісією. Виходячи з наведених правових норм вбачається, що до складу валових доходів не включаються лише ті доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, які фактично сформовані за рахунок коштів спільного інвестування. Разом з тим, як встановлено в Акті перевірки та не спростовано позивачем, на момент отримання від ТОВ “Зайтек” грошових коштів за прості векселі загальну суму 10  000  000,00  грн., вказані векселі попередньо не були оплачені інститутом спільного інвестування ПВІФ “Основа” НВЗТ при їх придбанні; так само на момент отримання грошових коштів від ВАТ “Страхова компанія “ЕйЕмДжиГруп” за частку в статутному фонді ТОВ “Старт-капітал” на загальну суму 7  305  420,75 грн., вказані корпоративні права не були попередньо оплачені інститутом спільного інвестування ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ. Крім того, відповідно даних бухгалтерського обліку по ПВІФ “Солідарні активи” НВЗТ за перевірений період станом на 01 січня 2010 року відсутні інвестиції за контрагентом ТОВ “Старт-капітал”, а згідно з інформацією довідки про вартість чистих активів ПВІФ “Солідарні активи” станом на 31 грудня 2009 року відсутні інвестиції ТОВ “Старт-капітал”. Таким чином, придбані позивачем цінні папери -  векселі прості, емітовані ТОВ  “Бізнес консалтинговий центр” та частка у статутному фонді ТОВ “Старт-капітал”, не вважаються активами ІСІ, оскільки не є такими, що придбані за рахунок коштів спільного інвестування, а тому операції з продажу таких активів не є операціями з активами ІСІ, а отримані від ТОВ “Зайтек” та ВАТ “Страхова компанія “ЕйЕмДжиГруп” грошові кошти не є коштами спільного інвестування, які б могли не включатись до складу валового доходу згідно підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Враховуючи викладене, на думку суду висновки Акта перевірки про заниження ТОВ  “КУА “АОЛА” валового доходу нормативно та документально підтверджуються, а визначення суми грошового зобов'язання за даним епізодом порушення є правомірним. В частині висновків Акта перевірки про порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5  Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 139.1.9 пункту 139.1  статті 139 Податкового кодексу України та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток суд звертає увагу на наступне. Згідно пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. За визначенням пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Відповідно до пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України визначено, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Наведені норми вказують, що від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток фактично являє собою від'ємну різницю між сумою доходів звітного періоду та сумою витрат звітного такого періоду, тобто перевищення витрат над доходами. Таким чином, з метою підтвердження правомірності формування від'ємного значення об'єкта оподаткування податковим на прибуток належить дослідити як операції з отримання доходів, так і операції, внаслідок яких здійснено витрати. За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. В Акті перевірки встановлено, що позивач не надав до перевірки первинні документи, що підтверджують формування від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за перевірений період. Доказів та підтвердження зворотного позивачем до суду не надано. Позивач надав до матеріалів копії документів, які на його думку підтверджують правомірність формування від'ємного значення, водночас з наданих документів суд не має можливості встановити правомірність формування від'ємного значення за весь перевірений період, зокрема документи надані не в повному обсязі та не за весь перевірений період, позивачем не надано розрахункових та платіжних документів, а також документів бухгалтерського обліку та податкових декларацій, які б дозволили співставити показники наданих документів із показниками, що задекларовані у податковій звітності. Так само позивач не надав суду доказів, які б підтверджували здійснення витрат для провадження його господарської діяльності. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. За таких підстав, суд погоджується з висновками Акта перевірки про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за перевірений період, та вважає їх такими, що не спростовуються матеріалами справи. Що стосується висновків Акта перевірки про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.2 та 7.4.3 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7  Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 198.6 статі 198 та пункту 200.1  статі 200 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне. В Акті перевірки відповідач зазначає, що позивач не надав до перевірки первинні та інші документи, що підтверджують формування податкового кредиту та, відповідно, показників від'ємного значення суми податку на додану вартість та бюджетного відшкодування. Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в  редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит  — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6  пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)  придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)  придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)  ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)  ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених податкових накладних та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Суд звертає увагу, що позивач не надав до суду податкових накладних, які б могли підтвердити формування податкового кредиту за перевірений період, та доказів реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. З огляду на зазначене, висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” і Податкового кодексу України та завищення від'ємного значення податку на додану вартість і суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень-грудень 2010 року та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень-грудень 2010 року, січень та травень 2011 року є правомірним. Таким чином, позовні вимоги ТОВ  “КУА “АОЛА” про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07  серпня 2013 року №0003232250, №0003242250, №0003252250 та №0003262250 залишились не підтвердженими. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ  “КУА “АОЛА” не підлягає задоволенню. Частина третя статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20  грн. Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, решта суми судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, а саме 4  129,20 грн. (4  588,00 грн. – 458,80  грн.) має бути стягнута з позивача на корить Державного бюджету України. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1.  В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “АОЛА” відмовити повністю. 2.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “АОЛА” (ідентифікаційний код 32985411, 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд.  17) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) 90 відсотків суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4  129,20 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев'ять гривень двадцять копійок). Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                     В.А. Кузьменко