Ухвала

від 19.02.2014 по справі 826/17167/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17167/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Епель О.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року по справі за позовом дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства «Київхліб» Хлібокомбінат № 12 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 12 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.07.2013 року № 0003822250 та № 0003832250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 13.06.2013 року по 19.06.2013 року податковим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно - матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт № 446/22-509/05415007 від 26.06.2013 року.

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем:

пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп.пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п.п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність у Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4 015 025,00 грн.;

п. 44.1 ст. 44, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, п.п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність у Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3 630 485,00 грн.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень:

- № 0002822250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 4 855 197,50 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 840 172,50 грн.;

- № 0003832250, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4 430 650,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 800 165,00 грн..

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів зазначені рішення залишені без змін.

Так, дочірнє підприємство ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 12 у первіряємий період мали правовідносини з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» за договорами купівлі - продажу № 02-03-11 від 02.03.2011 року та № 10-03-11 від 10.03.2011 року та № 31-10-11 від 31.10.2011 року, предметом яких є здійснення поставки товару, а саме, олії соняшникової нерафінованої.

На підтвердження факту реальності зазначеного договору матеріали справи містять копії зазначеного договору зі складеними до нього специфікаціями та додатковою угодою, видаткових накладних та актів приймання - передачі.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договорів купівлі-продажу № 02-03-11 від 02.03.2011, № 10-03-11 від 10.03.2011, № 31-10-11 від 31.10.2011 умовами поставки є EXW - термінал ТОВ «Евері» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, а термін поставки: 250,000 тон - до 31.05.2011, 318,200 тон - до 31.05.2011, 250,000 тон - до 31.07.2011, 250,000 тон - до 31.07.2011, 35,346 тон - до 31.07.2011 та 1038,500 тон - до 31.12.2011 року. В актах приймання - передачі, місцем приймання - передачі товару зазначено термінал ТОВ «Евері» м. Миколаїв, вул. Громадянська.

Згідно Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010 поставка на умовах EXW (Франко завод) означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.).

Таким чином, апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що наданими позивачем документами підтверджується факт здійснення ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» передачі позивачу товару, а саме, олії соняшникової нерафінованої, за договорами № 02-03-11 від 02.03.2011, № 10-03-11 від 10.03.2011, № 31-10-11 від 31.10.2011 на термінали ТОВ «Евері», з якого в подальшому позивач мав можливість здійснити подальше транспортування зазначеного товару.

Між позивачем та ТОВ «ЮГЕКТОП» було укладено аналогічні договори комісії № 0203К від 02.03.2011 року та № 31100 від 31.10.2011 року, предметом яких є здійснення останнім від власного імені та за рахунок позивача за обумовлену винагороду однієї чи декількох зовнішньо економічних угод.

Пунктом 2.2 зазначеного договору встановлено, що при оформленні ВМД в якості відправника зазначається ТОВ «ЮГЕКТОП», та в якості особи відповідальної за фінансове врегулювання - позивач.

Відповідно до додатків до вказаних договорів товар надається на умовах EXW (Франко завод) в ємкостях ТОВ «Еворі» для подальшої реалізації на експорт на умовах FOB - порт Миколаїв (Україна).

Факт передачі позивачем ТОВ «ЮГЕКТОП» для реалізації на експорт товару, а саме олії соняшникової нерафінованої, підтверджується, актами приймання товару за якістю та кількістю, а факт здійснення реалізації отриманого товару за зовнішньоекономічними контрактами, здійснення його митного оформлення та перерахування отриманих коштів позивачу - відповідними звітами, звітами по валюті та ВМД, в яких в графі 9 в якості особи відповідальної за фінансове врегулювання зазначено позивача.

Таким чином, зазначеними документами підтверджується факт подальшої реалізації товару, отриманого від ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» на терміналі ТОВ «Евері», а саме, олії соняшникової нерафінованої, безпосередньо з зазначеного терміналу ТОВ «ЮГЕКТОП» для подальшої реалізації від власного імені та за рахунок позивача за зовнішньоекономічними контрактами.

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтом зауважено, що до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС надійшли від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС акти перевірок по ТОВ «Саноіл Торг», а саме:

- від 22.03.2013 року та 30.04.2013 року відповідно № 788/22-20/37269136 та № 1305/22-20/37269136 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки «Саноіл Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ИНФИНИТИ» за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 04.10.2010 р. по 31.12.2011 р.»

Перевірками ТОВ «Саноіл Торг» встановлено завищення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємі періоди.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з приписів п. 133.1 Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Таким чином, апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для формування податкового кредиту та за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за роботи контрагентам на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських не підтверджені відповідними доказами, а посилання на фіктивність підприємств на підставі відсутності їх за юридичною адресою не є достатнім для можливості стверджувати про безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

Що стосується посилань апелянта на постанову від слідчого слідчої групи ГУ ДПС України - слідчого СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС 18.05.2013 року про призначення позапланової документальної перевірки ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат № 12», по матеріалам кримінального провадження, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.2 ст. 205 КК України, то колегія суддів зазначає, що за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Епель О.В.

Ісаєнко Ю.А.