Ухвала

від 03.06.2014 по справі 826/17167/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/9469/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.В.,

за участю представника позивача Федорова Д.В., представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 826/17167/13-а за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства "Київхліб" Хлібокомбінат № 12 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року Підприємством до суду заявлений позов із вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 15.07.2013 № 0003822250 та № 0003832250, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 4 855 197,50 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 4 430 650,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Підприємству у позові відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією відповідно до вимог пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 7 Податкового кодексу України на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 18.05.2013 та згідно наказу Державної податкової інспекції від 13.06.2013 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового по взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" та подальшої реалізації придбаних товарно - матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 по 31.03.2013, за підсумками якої складено акт від 26.06.2013. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок податкового органу, викладений у акті від 26.06.2013, про порушення позивачем пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1, пп. 138.2, пп. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п. 200.1, п. 200.6, п. 200.10 ст. 200, пунктів 1 та 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами і доповненнями), пп. 2.5 п. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, внаслідок чого у перевірені податкові періоди 2010-2013 роки позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 4 015 025,00 грн. та ПДВ на суму 3 630 485,00 грн.

Фактично висновки державного податкового органу щодо допущених Підприємством порушень податкового законодавства мотивовані висновками проведеного досудового розслідування у рамках кримінального провадження, порушеного СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України стосовно групи невстановлених осіб, про безтоварність операцій, що проводилися ТОВ "Саноіл Торг" у ланцюгу, а також результатами перевірок вказаного контрагента-постачальника позивача про допущені ним порушення податкового законодавства та відсутністю транспортних документів у позивача, що є свідченням відсутності факту перевезення товару та вказує на безтоварність господарських операцій.

Так, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час проведення перевірки відповідачем) визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили (п. 86.9 Податкового кодексу України).

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, застосував до спірних правовідносин положення п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України з урахування відсутності порушеного кримінального провадження щодо посадових осіб позивача та розглянув справу по суті виявлених порушень придаткового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що висновки податкового органу щодо безтоварності операцій, внаслідок чого формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямовані на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджено.

Судами встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Саноіл Торг". Вказані господарські взаємовідносини позивача з цим контрагентом ґрунтувалися на договірних засадах, а саме - на договорах поставки, за якими постачальник зобов'язався продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити олію соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, договори, специфікації, додаткова угода, видаткові накладні та акти приймання - передачі. В подальшому в межах господарської діяльності придбаний товар реалізовано позивачем на підставі договору комісії.

Водночас, з огляду на підстави ухвалення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень предметом доказування у цій справі становлять обставини щодо фактичного руху активів, що створює наслідки для податкового обліку.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що поставка товару на користь позивача відповідно до укладених договорів з останнім та ТОВ "Саноіл Торг" здійснена відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010 на умовах EXW - "Ex Works" (named place) - "Франко-завод" (вказана назва місця), що означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо).

Як встановлено судами, договорами купівлі продажу, укладеними між позивачем та ТОВ "Саноіл Торг", було обумовлено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW - термінал ТОВ "Еворі", з якого позивач в подальшому на підставі договорів комісії, укладених з ТОВ "ЮГЕКТОП", експортував придбаний товар, що підтверджено актами приймання товару за якістю та кількістю, зовнішньоекономічними контрактами, митним оформленням товару та фактом перерахунку отриманих коштів за експортований товар, звітами, складеними у межах договорів комісії, звітами по валюті та ВМД, де в якості відправника зазначено ТОВ "ЮГЕКТОП", а в якості відповідальної особи за фінансове врегулювання - Підприємство (позивача) .

При цьому, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди обґрунтовано зазначили, що наявність постанови слідчого СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС не відповідає висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності доказів, оскільки за обставин, які склалися у даній справі, наслідками неправомірних дій чи бездіяльності особи є вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання податкового органу на результати перевірок ТОВ "Саноіл Торг" також безпідставні, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету. Питання податкової дисципліни поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податкової служби як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 826/17167/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко