Ухвала

від 19.02.2014 по справі 826/13521/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13521/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Епель О.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Міжрегоінального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» до Міжрегоінального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Кернел-Трейд» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегоінального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.07.2013 року № 0000043710 та від 30.07.2013 року № 0000173720.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міжрегоінальне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Кернел-Трейд» з питань бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010- 2013 роки, за результатами якої складено акт від 27.06.2013 року № 758/40-50/37-20/31454383.

За результатами розгляду заперечення позивача на акт перевірки рішенням постійно діючої комісії Центрального офісу залишено без змін висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1. п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5., п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 п.200.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

18.07.2013 року прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 року № 0000043710, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 108 183 874,12 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36 038 321,47 грн.

Окрім цього, відповідачем було проведено камеральну перевірку ТОВ «Кернел-Трейд» з питань нарахування за квітень 2013 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.06.2013 року №9036512597) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 10.07.2013 року № 795/40-50/37-20/31454383.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Кернел-Трейд» вимог п.185.1. ст.185, п.198.3 ст.198, п.200.1, п. п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту, від'ємного значення у розмірі 718 833 грн. за квітень 2013 року та завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 718 833 грн. за травень 2013 року.

Також встановлено, що станом на 10.07.2013 року у ТОВ «Кернел-Трейд» наявні розбіжності у податковій звітності (завищення податкового кредиту, заниження податкових зобов'язань контрагентом) за квітень 2013 року у сумі ПДВ 718 833,33 грн. по постачальнику ТОВ «Стіомі-Холдінг».

Висновки вказаного акту слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 30.07.2013 року № 0000173720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 718 833 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 359 416,50 грн.

При прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень апелянтом взято за основу акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.06.2013 року № 121/26-55-22-01/32827667 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стіомі-Холдінг» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року, з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, з 01.04.2013 року по 30.04.2013 року, відповідно до даних якого при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ «Стіомі-Холдінг» згідно додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за квітень 2013 року встановлено, що одним з покупців є ТОВ «Кернел - Трейд» на суму ПДВ 718 833,00 грн. Дані обставини послужили підставою для висновку податкового органу про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Стіомі-Холдінг» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Стіомі-Холдінг», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Стіомі-Холдінг» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

У перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з рядом контрагентів, зокрема, ПП «Адріатика-Н» (код ЄДРПОУ 35674680), ТОВ «Імпекс Продгарант» (код ЄДРПОУ 37142844), ТОВ «Дельфа-М» (37031998), ТОВ «Югагроцентр» (код ЄДРПОУ 36536334), ТОВ «Шер К» (код ЄДРПОУ 33436701), ТОВ «Ценфинторг-Юг» (код ЄДРПОУ 35989010), ПП «Альянсспецбудгранд», ПП «Дельта-Постач» (код ЄДРПОУ 37059400), ТОВ «АПК «Аріана-М» (код ЄДРПОУ 31497631), ТОВ «Бізнес-Аналітик» (31160061), ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_3), ТОВ «Будагротех» (код ЄДРПОУ 34017352), ТОВ «ІнтерагроСоюз» (код ЄДРПОУ 37158079), ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей» (код ЄДРПОУ 36384761) та інші.

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме на договорах поставки, за якими постачальник зобов'язується продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, постачальниками виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, виставлені рахунки-фактури, квитанції про приймання вантажу, акти виконаних робіт.

Матеріали справи містять копії договорів поставки, рахунків-фактур, видаткових накладних, платіжних доручень, складських квитанцій, податкових накладних, а також документів на підтвердження подальшої реалізації та/або використання у своїй господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

Також, в підтвердження реальності виконання умов договорів поставки позивачем надано та судом досліджено в судовому засіданні товарно-транспортні накладні, реєстри товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості, а також карточки аналізу зерна, сертифікати якості.

Зерновий склад (юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки) на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня (ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 43 вказаного Закону).

Сукупний аналіз перелічених норм права свідчить про те, що позивачем доведено факт отримання товару, а саме на виконання умов договору поставки у перевіряємий період позивачем надано, зокрема, копії складських квитанцій на зерно.

Крім того, розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями.

Також, на підтвердження реальності операцій з придбаним у контрагентів товару позивачем надано первинні документи по його подальшій реалізації (договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт).

Не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанціє також посилання суду першої інстанції на відсутність у товарно-транспортних накладних реквізитів договорів поставки та не заповнення поля про вантажно-розвантажувальні операції, оскільки правилами ведення податкового обліку взагалі не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, відповідно до Закону України: «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року у справі № К/9991/65729/11.

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період проведення перевірки), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній в період проведення перевірки), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5. вказаної правової норми датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналогічні норми містяться й у Податковому кодексі України.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських не підтверджені відповідними доказами, а посилання на фіктивність підприємств на підставі відсутності їх за юридичною адресою не є достатнім для можливості стверджувати про безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міжрегоінального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Епель О.В.

Ісаєнко Ю.А.