Ухвала

від 02.06.2014 по справі 826/13521/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2014 року м. Київ К/800/13472/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Дриги О.В., відповідача:Маісурадзе З.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р.

у справі №826/13521/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р., позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.07.2013 р. № 0000043710 та від 30.07.2013 р. № 0000173720, зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 2 294,00 грн. на користь позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків за рахунок бюджетних асигнувань.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

На підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010 - 2013 роки, за результатами якої складено акт від 27.06.2013 р. № 758/40-50/37-20/31454383.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1. п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5., п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 п.200.4 ст. 201 Податкового кодексу України, на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 р. №0000043710, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 108 183 874,12 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36 038 321,47 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивач подав заперечення від 09.07.2013 р. №1310, за результатами розгляду якого рішенням постійно діючої комісії Центрального офісу висновки акту перевірки залишено без змін.

Окрім цього, Центральним офісом відповідно до п.200.10, п.200.19 ст.200 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку позивача з питань нарахування за квітень 2013 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.06.2013 р. №9036512597) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 10.07.2013 р. № 795/40-50/37-20/31454383.

У ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1. ст.185, п.198.3 ст.198, п.200.1, п. п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено суму податкового кредиту, від'ємного значення у розмірі 718 833,00 грн. за квітень 2013 року та завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 718 833,00 грн. за травень 2013 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що станом на 10.07.2013 р. у позивача наявні розбіжності у податковій звітності (завищення податкового кредиту, заниження податкових зобов'язань контрагентом) за квітень 2013 року у сумі ПДВ 718 833,33 грн. по постачальнику ТОВ «Стіомі-Холдінг».

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки від 10.07.2013 р. № 795/40-50/37-20/31454383, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2013 р. №0000173720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 718 833,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 359 416,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій у ході розгляду справи було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з рядом контрагентів, зокрема, ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Імпекс Продгарант», ТОВ «Дельфа-М», ТОВ «Югагроцентр», ТОВ «Шер К», ТОВ «Ценфинторг-Юг», ПП «Альянсспецбудгранд», ПП «Дельта-Постач», ТОВ «АПК «Аріана-М», ТОВ «Бізнес-Аналітик», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Будагротех», ТОВ «ІнтерагроСоюз», ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей» та інші.

Взаємовідносини позивача з названими контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах поставки, за якими постачальники зобов'язувались продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

Заперечуючи проти позовних вимог та вказуючи на безтоварність наведених господарських операцій, відповідач керувався результатами перевірок контрагентів-постачальників позивача, якими було встановлено: відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємства не знаходяться за юридичною адресою; порушення ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами-постачальниками при придбанні та продажу товарів (послуг); відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Натомість, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що позивачем доведено факт отримання товару, та надано усі необхідні документи, які підтверджують формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірки позивача за 2010 - 2013 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.18 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Так, відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, системний правовий аналіз наведених нормативних положень дозволяє погодитись із висновками судів попередніх інстанцій при визначенні того, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано усі необхідні первинні документи, якими підтверджується реальність фінансово-господарських відносин з рядом контрагентів, зокрема, ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Імпекс Продгарант», ТОВ «Дельфа-М», ТОВ «Югагроцентр», ТОВ «Шер К», ТОВ «Ценфинторг-Юг», ПП «Альянсспецбудгранд», ПП «Дельта-Постач», ТОВ «АПК «Аріана-М», ТОВ «Бізнес-Аналітик», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Будагротех», ТОВ «ІнтерагроСоюз», ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей» та інші, а саме - копії договорів поставки, рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, складських квитанцій, податкових накладних, а також документів на підтвердження подальшої реалізації та/або використання у своїй господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

Крім того, в підтвердження реальності виконання умов договорів поставки позивачем надано товарно-транспортні накладні, реєстри товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості, а також карточки аналізу зерна, сертифікати якості.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, а відтак і бюджетного відшкодування, не можна вважати спростованими відповідачем.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком попередніх судових інстанцій, що операції позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, у перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з підприємством-постачальником ТОВ «Стіомі-Холдінг».

Податковим органом під час перевірки встановлено, що станом на 10.07.2013 р. у позивача наявні розбіжності у податковій звітності за квітень 2013 року у сумі ПДВ 718 833,33 грн. по постачальнику ТОВ «Стіомі-Холдінг», при цьому при проведенні перевірки відповідачем використано акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 27.06.2013 р. № 121/26-55-22-01/32827667 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стіомі-Холдінг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р., з 01.04.2013 р. по 30.04.2013 р., відповідно до даних якого при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ «Стіомі-Холдінг» згідно додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за квітень 2013 року встановлено, що одним з покупців є позивач у даній справі на суму ПДВ 718 833,00 грн.

Надаючи оцінку встановленим відповідачем у ході перевірки обставинам у зазначеній частині, судові інстанції правомірно визначились із тим, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 р. у справі №826/13521/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.