Ухвала

від 18.02.2014 по справі 119/5633/13-ц, 2/119/2283/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/95/14Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "18" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В. СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П. При секретаріПомазан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім «Три кита», ОСОБА_7, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Три кита» та представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ТД «Три кита», ОСОБА_7, в якому просив суд стягнути з відповідача ТОВ «ТД «Три кита» матеріальну шкоду в розмірі 4709,97 грн.; моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. в рівних частках з кожного відповідача та судові витрати у розмірі 1623,95 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.12.2012 року в житловому мікрорайоні по вул. Челнокова в м. Феодосія сталося ДТП за участю автомобіля Мерседес Бенц державний номер НОМЕР_1, що належить компанії ТОВ «ТД «Три кита» під керуванням ОСОБА_7, який рухався заднім ходом по дорозі для автомобілів, скоїв зіткнення з автомобілем позивача марки ВАЗ 2121 державний номер НОМЕР_2.

Внаслідок зіткнення автомобіль позивача отримав значні механічні ушкодження та втратив можливість рухатися. Було зім'яте облицювання, пошкоджені система охолодження і електрообладнання, значно деформовано капот, його неможливо було відкрити, щоб оцінити стан двигуна і його систем.

Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні ДТП та позбавлено права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. Постановою Апеляційного суду АРК від 06 лютого 2013 року адміністративне покарання було замінено на штраф.

Страховою компанією виплачено позивачу з відрахуванням франшизи, яка становить 1000 грн., страхове відшкодування у розмірі 6432,71 грн. За зверненням позивача, ТОВ «Кримська експерта служба» виготовлений висновок експертного дослідження №131 від 26 червня 2013 року, згідно якого вартість матеріального збитку становить 11142,00 грн. Таким чином, різниця між виплаченою сумою відшкодування та розрахунком шкоди, на думку позивача, становить 4709, 97 грн., яка підлягає стягненню з ТОВ «ТД "Три кита".

Крім того, діями відповідачів ОСОБА_6 спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 10000,00 грн. і просить стягнути по 5000 грн. з кожного відповідача.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТД «Три кита» у відшкодування матеріальної шкоди 1000 грн., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., а всього 2000,00 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_6- ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду в частині визначення розміру матеріальної і моральної шкоди, що стягнута з ТОВ «ТД «Три кита» і суми судових витрат та ухвалите нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем були надані беззаперечні та належні докази нанесення йому матеріальної шкоди, яка не була повністю компенсована страховою компанією, але суд залишив їх без уваги.

Апелянт зазначає, що наявність моральної шкоди, спричиненої позивачу підтверджується фактом пошкодження його майна. Крім того, автомобіль був придбаний позивачем для родинних потреб, у зв'язку із тим, що тривалий час він був позбавлений можливості ним користуватися, то втратив можливість піклуватися про родину, зокрема про старшу дитину, яка потребує додаткового догляду. Тому, на думку апелянта, судом при визначенні суми моральної шкоди не було враховано та належно оцінено рівень моральних страждань, спричинених позивачу.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «ТД «Три кита» також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи просить рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_6 з ТОВ «ТД «Три кита» моральної шкоди в розмірі 1000 грн. скасувати, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апелянт посилається на відсутність причинного зв'язку між моральною шкодою, завданою ОСОБА_6 внаслідок ДТП і протиправними діяннями ОСОБА_7 Оскільки посилання позивача, що ним було пережито стрес та приниження, які відобразились на стані його здоров'я, виникли не внаслідок самого факту ДТП, а внаслідок неналежної поведінки ОСОБА_7, яка виразилася в тому, що ОСОБА_7 не розкаявся у скоєному, не вчинив дій, які б виправили ситуацію щодо відновлення автомобіля.

Також, на думку апелянта, позивачем не вказано в чому саме полягали негативні зміни в його житті, як змінився його спосіб життя, що свідчить про недоведеність обставин відповідними доказами, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутністю позивача, належним чином повідомленого про час, місце та день розгляду справи, на підставі частини 2 статті 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників відповідача ТОВ «ТД «Три кита», відповідача ОСОБА_7, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та представника ТОВ «ТД «Три кита» підлягають відхиленню.

Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача ТОВ «ТД «Три кита» суми франшизи в розмірі 1000,00 грн. сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягає в цій частині перегляду судом апеляційної інстанції. Підстави для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ТОВ «ТК «Три кита» різниці між вартістю матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП та виплаченою сумою страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що розмір матеріальної шкоди, спричинений автомобілю позивача внаслідок ДТП, був встановлений і повністю виплачений ПАТ «СК «АХА Страхування», визначення вартості шкоди позивачем в іншій спосіб, без звернення із відповідними вимогами до страхової компанії, не є підставою для стягнення грошових коштів з власника джерела підвищеної небезпеки.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він узгоджується з обставинами справи та заснований на нормах матеріального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 21.12.2012 року у дворах на вулиці Челнокова у м. Феодосії сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_6, який керував автомобілем ВАЗ-2121 державний номер НОМЕР_2 та водія ОСОБА_7, який керував автомобілем Mercedes Benz Sprinter державний номер НОМЕР_1

Згідно постанови Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2013 року (а.с. 17), яка змінена постановою Апеляційного суду АРК від 06 лютого 2013 року у частині призначеного адміністративного стягнення (а.с.18-19), ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУаАП у вигляді штрафу.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль ВАЗ-2121 державний номер НОМЕР_2, якій на праві власності належить ОСОБА_6, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 27.07.2010 року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Три кита" (а.с.90), яке є власником автомобілю Mercedes Benz Sprinter державний номер НОМЕР_1 що визнається сторонами і підтверджується наявними у справі доказами, копією трудового договору від 22.10.2012 року тощо (а.с. 90, 87).

Майнова відповідальність ТОВ «ТД «Три кита» застрахована ПАТ «СК «АХА Страхування» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП, що підтверджується полісом АВ/3528255 від 07.06.2012 року (а.с. 119). Договором встановлений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в сумі 50000,00 грн., франшиза в розмірі 1000,00 грн.

Згідно із звітом ЗАО УЦПЗ «Експерт-сервіс» про оцінку матеріального збитку спричиненого володільцю транспортного засобу № 5332-01/13 від 18.01.2013 року та відповідно до розрахунку розміру страхового відшкодування по пошкодженому транспортному засобу - ВАЗ-2121 державний номер НОМЕР_2 по справі № 1.101.12.02159, розмір збитку, спричиненого власнику автомобіля складає 7432,71 грн. (а.с. 33-36, 102-111). ОСОБА_6 ознайомився і погодився з визначеним розміром страхового відшкодування, про що свідчить його особистий підпис в розрахунку від 12.02.2013 року (а.с. 36).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Стаття 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З матеріалів справи слідує, що страхове відшкодування в сумі 6432,71 грн. (7432,71-1000,00) 15.02.2013 року перераховано ПАТ «СК «АХА Страхування» на рахунок ОСОБА_6, відкритий у ПАТ «КБ «ПриватБанк» (а.с. 28).

За заявою ОСОБА_6 26.06.2013 року ТОВ «Кримська експертна служба» проведено автотоварознавче експертне дослідження № 131 (а.с. 45-59), за висновком якого вартість матеріального збитку, спричиненого володільцю автомобіля ВАЗ 2121 державний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП, складає 11142,68 грн.

Апелянт посилається на те, що на підставі висновків указаного дослідження ТОВ «ТД «Три кита», як власник джерела підвищеної небезпеки, повинно виплатити ОСОБА_6 4709,97 грн., як різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченою сумою страхового відшкодування (11142,68-6432,71). Проте колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки вони суперечать нормам матеріального права і обставинам справи.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, відповідно до статті 21 Закону № 1961-1У на теріторії України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_6 при визначенні розміру відшкодування завданої йому внаслідок ДТП шкоди погодився із висновком ЗАО УЦПЗ «Експерт-сервіс» про оцінку матеріального збитку спричиненого володільцю транспортного засобу № 5332-01/13 від 18.01.2013 року, яким сума збитку встановлена у розмірі 7432,71 грн., отримав указану суму за відрахуванням франшизи у лютому 2013 року, майже через півроку звернувся до експертної установи і отримав висновок про оцінку матеріального збитку на іншу суму, до ПАТ «СК «АХА Страхування» не звертався про виплату йому страхового відшкодування в іншому розмірі, виходячи з того, що визначена сума не перевищує ліміту відповідальності, що передбачений договором страхування, також позивач не заявляв клопотання в порядку статті 33 ЦПК України про залучення ПАТ «СК «АХА Страхування» до участі у справі в якості відповідача і вимог до страхової компанії не пред'являв. Отже, вищевикладені доводи апелянта є безпідставними.

Також, колегія суддів не приймає до уваги і доводи апелянта стосовно того, що при вирішенні спору, суд необгрунтовано відмовив йому у задоволенні вимог про стягнення витрат, пов'язаних з отриманням висновку експертного дослідження № 131 від 26.06.2013 року, оскільки такі витрати відповідно до статті 79 ЦПК України не є судовими витратами, а тому не підлягають розподілу між сторонами.

Що стосується доводів апелянта відносно того, що судом не в повній мірі визначений розмір моральних страждань, спричинених йому діями відповідача ОСОБА_7, який і повинен нести відповідальність за моральну шкоду, то, на думку колегії суддів, вони не засновані на законі і не підтверджені обставинами справи.

Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге: правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилами генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст.ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-108цс13.

Крім того, в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Посилання апелянта на норми ст. 1192 ЦК України стосовно покладення обов'язку щодо відшкодування моральної шкоди на відповідача ОСОБА_7 за вибором позивача, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки зі змісту ст. 1192 ЦК України слідує, що її норми поширюються на вибір потерпілою особою способу відшкодування майнової шкоди (відшкодування її в натурі, або відшкодування завданих збитків) і не застосовуються при врегулюванні правовідносин, що склалися між сторонами.

З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, безпідставними є і доводи апелянта ТОВ «ТД «Три кита» щодо недоведеності позивачем спричиненої йому моральної шкоди внаслідок ДТП.

Вирішуючи питання, щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь та тривалість страждань позивача, майно якого було пошкоджено внаслідок ДТП і яким він тривалий час був позбавлений можливості користуватися, глибину його душевних страждань, незручності та зусилля, які він вимушений був прикласти для відновлення стану належного йому автомобіля, обставини дорожньо-транспортної пригоди, ступінь вини відповідача, відношення відповідачів до необхідності відшкодування шкоди, а також вимоги розумності та справедливості, і дійшов до висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки місцевий суд дійшов їх на підставі належним чином досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка і з урахуванням положень ст. 23 ЦК України і роз'яснень, наданих пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтами суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи апелянтів не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 8, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Три кита» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 листопада 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С.Авраміді А.П. Приходченко