Рішення

від 25.02.2014 по справі 922/205/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р.Справа № 922/205/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

Представник позивача - Мица Ю.В., дов. б/н від 01.07.2012 року; Голубовський І.В., дов. б/н від 26.07.2013 року.

Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "Яса", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати недійсним договір на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "Яса", м. Харків, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків.

2. Визнати недійсним правочин, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "Яса", м. Харків, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001р. у формі акту приймання-передачі від 04.07.2003р., за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "Яса", м. Харків, передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метра в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Суварова, 88. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 27.01.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2014р. о 10:30 год.

Ухвалами господарського суду від 10.02.2014р., 20.02.2014р., в зв"язку з неявкою в судове засіданні представника відповідача, розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 25.02.2014р. представники позивача позов підтримали, наполягали на його задоволенні.

Представник відповідача у призначене судове засіданні 25.02.2014р. не з"явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 10.02.2014 року, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи, які направлялись на адресу відповідача, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач -ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 25.02.2014р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 січня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» (відповідач) було укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» зобов'язалося збудувати та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» зобов'язалося прийняти та оплатити 1 673,74 квадратних метрів загальної площі житла в будинку по вулиці Суворова, 88 у м. Харкові згідно адресного переліку.

04 липня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» було складено акт приймання-передачі, в якому зафіксовано, з посиланням на договір № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року, що Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» прийняло частку у вигляді житлової площі у кількості 1594,60 кв. м. в житловому будинку №88 по вулиці Суворова у м. Харкові, а саме квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15.

Як вбачається з матеріалів справи, власником об'єкта незавершеного будівництва, який було добудовано у житловий будинок № 86-А по вулиці Суворова у м. Харкові, та забудовником цього будинку було Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА», що підтверджується договором купівлі-продажу № 590 від 04 лютого 1998 року, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 25 липня 2001 р. № 1240, дозволом Інспекції ДАБК м. Харкова на виконання будівельних робіт № 462-IV від 25 листопада 2002 року, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 04 лютого 2004 р. № 72, Рішенням Виконавчого комітету Фрунзенської районної ради м. Харкова від 17 січня 2006 р. № 6/2 про присвоєння житловому будинку, що збудований по вулиці Суворова, 88-А у м. Харкові, поштової адреси вулиця Суворова, 86-А.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначив, що з тексту укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-Ід від 05.01.2001 р. та складеного на його виконання акту приймання-передачі квартир від 04.07.2003 р. вбачається, що ці документи підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» колишнім директором останнього Курило В.Я. одноосібно, жодних посилань на рішення загальних зборів учасників товариства, які б приймали рішення про вчинення відповідних правочинів (договору та акту) у їх тексті немає й не може бути, адже такі рішення загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» не приймалися. Таким чином, уклавши з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-Ід від 05.01.2001 р. та підписавши на його виконання акт приймання-передачі квартир від 04.07.2003 р., директор товариства вийшов за межі своїх повноважень, адже відповідні правочини очевидно є правочинами щодо розпорядження майном товариства.

Таким чином, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» договір на будівноцтво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-Ід від 05.01.2001 р. та складений на його виконання акт приймання-передачі квартир від 04.07.2003 р. не відповідають вимогам закону й відповідно до ст. 48 ЦК УРСР 1963 р. є недійсними (нікчемними), не існують як юридичний факт та не породжують жодних правових наслідків.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правочини були укладені у 2001 та 2003 роках, то вимоги про визнання недійсними правочинів, вчинених до 01.01.2004 р., повинні вирішуватися на підставі норм Цивільного кодексу УРСР 1963 р., який був чинним до 01.01.2004 р.

Згідно із ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За правилами статті 50 ЦК УРСР 1963 року угода визнається недійсною, якщо вона укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Відповідно до п. 2.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» у редакції, що була чинна в період з 11.12.1995 року по 19.02.2004 року включно «Товариство створено з метою отримання законного підприємницького прибутку, повного задоволення потреб народного господарства України в промисловості, харчовій та іншій продукції, виробництва та поставки широкого асортименту товарів народного споживання в державі, надання послуг населенню

Судом встановлено, що згідно пп. «а» та «г» п. 7.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» у редакції, що була чинна в період з 11.12.1995 року по 19.02.2004 року, передбачено, що визначення основних напрямків діяльності Товариства, а також розпорядження майном товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, причому рішення по вказаних питаннях має прийматися лише одноголосно.

Позастатутною є угода, укладена у суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. Необхідно враховувати, що під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.

Укладення угоди щодо розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» в любому випадку повинне відповідати визначеним загальними зборами напрямкам діяльності Товариства.

Враховуючи, що цілі Товариства відповідно до пп. «а» п. 7.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» визначаються виключно загальними зборами Товариства, укладення угоди щодо розпорядження майном з метою, яка не узгоджена із загальними зборами суперечить цілям товариства.

Зі змісту спірного договору № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року та Акту приймання-передачі від 04 липня 2003 року укладеного на виконання правочину від 04 липня 2003 року з передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 вбачається, що сторонами правочинів зафіксовано, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» їх укладення здійснював директор Курило В.Я., який діяв на підставі Статуту.

Відповідно до абзацу 8 пп. 3.3 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» , якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй не було відомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Судом встановлено, що при укладені спірних правочинів, а саме договору № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року та правочину від 04 липня 2003 року з передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» не уповноважували директора на вчинення цих дій, рішення загальних зборів про розпорядження відповідним майном відсутні. В матеріалах справи відсутні докази подальшого схвалення сторонами спірних правочинів.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень згідно зі статтею 48 ЦК УРСР 1963 року є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Керуючись ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи викладене, у суду наявні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, код ЄДРПОУ 30884173).

Визнати недійсним правочин від 04 липня 2003 року про передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 в житловому будинку за адресою: м. Харків, вулиця Суворова, 88, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, код ЄДРПОУ 30884173) на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року у формі акту приймання-передачі від 04 липня 2003 року, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метрів в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вулиця Суворова, 88.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, код ЄДРПОУ 30884173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК «ЯСА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766)- 1218 гривень судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.02.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/205/14