Постанова

від 12.02.2015 по справі 922/205/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа № 922/205/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя

Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.,

при секретарі Литвиновій К.О. ,

за участю:

прокурора - Волик О.Г. (службове посвідчення від 30.10.2012р. №012011);

апелянта - ОСОБА_2 - не з'явився,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 01.12.2014р.);

представника апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 01.12.2014р.);

апелянта - ОСОБА_5 (особисто),

представника апелянта ОСОБА_5 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 01.12.2014р.);

апелянта - ОСОБА_6 (особисто);

представника апелянта ОСОБА_6 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 25.09.2012р.);

апелянта - ОСОБА_7 (особисто);

представника апелянта ОСОБА_7 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 25.09.2012р.);

апелянта - ОСОБА_8 (особисто);

представника апелянта ОСОБА_8 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 25.09.2012р.);

апелянта - ОСОБА_9 (особисто);

представника апелянта ОСОБА_9 - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 25.09.2012р.);

представника апелянта ОСОБА_10 - ОСОБА_11 (довіреність від 08.10.2014р.);

представника Державної прикордонної служби України - Брижко О.В. (довіреність від 24.12.2013р.),

представника Адміністрації Державної прикордонної служби України -Мажуліна В.С. (довіреність №41/49 від 27.11.2014р.)

позивача - Голубовського І.В. (довіреність від 01.01.2014р.);

відповідача - не з'явився;

представника Міністерства оборони України - Вельма І.О. (довіреність від 17.11.2014р. №220/885/д),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, м. Харків (вх. №3645 Х/2), ОСОБА_10, м. Харків (вх. № 3732Х/2), Військового прокурора Харківського гарнізону, в інтересах держави, в особі Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України (вх. №3776 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. у справі № 922/205/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, м.Київ,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК". Визнано недійсним правочин від 04 липня 2003 року про передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року у формі акту приймання-передачі від 04 липня 2003 року, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метрів в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" - 1218 гривень судових витрат.

Громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з рішенням місцевого господарського суду не погодились та звернулись до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять прийняти постанову, якою рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. по справі №922/205/14 скасувати, а в задоволенні позову ТОВ ПБК "ЯСА" відмовити у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що господарським судом першої інстанції не встановлено, чи відносились до компетенції директора укладення спірного договору. Також посилається на відсутність підстав визнавати акт прийому-передачі від 04.07.2003р., укладеного на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001р. недійсним, адже вказаний документ не є правочином, а відтак не підлягає визнанню недійсним.

Також посилається на інші обставини викладені в апеляційній скарзі.

Громадянин ОСОБА_10 з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. по справі №922/205/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ ПБК "ЯСА" відмовити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що господарський суд визнав встановленим факт обізнаності відповідача про обмеження повноважень керівника ТОВ ПБК «ЯСА» на укладення відповідних правочинів. Натомість вказана обставина, як така, що має значення для справи, на думку ОСОБА_10 не доведена.

Також посилається на інші обставини викладені в апеляційній скарзі.

Військовий прокурор Харківського гарнізону з рішенням місцевого господарського суду також не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. по справі №922/205/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ ПБК "ЯСА" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що спір між тими ж сторонами з тих же підстав уже був предметом розгляду господарських судів, ТОВ ПБК «ЯСА» з тих же підстав намагалось позбавити житла даних мешканців, однак позовна заява була залишена без розгляду (ухвала господарського суду м. Києва від 24.10.2012р. по справі №5011-5/123375-2012), а відтак факти і обставини, які встановлені судом у даному рішенні мають преюдиційне значення і не потребують додаткового дослідження та перегляду.

Крім того, судом не взято до уваги, що ТОВ ПБК «ЯСА» було власником об'єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_3, однак ніколи не було власником саме житлового будинку по АДРЕСА_3, правоустановчі документи на який за ТОВ ПБК «ЯСА» не зареєстровані. Таким чином, укладення договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001р. за своєю правовою природою не є розпорядженням майна ТОВ ПБК «ЯСА», оскільки ТОВ ПБК «ЯСА» ніколи не було власником об'єкту завершеного будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_3. Натомість, відповідний договір укладався з метою завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва шляхом залучення пайовиків, а в рахунок внесення паїв, пайовики, у свою чергу, отримали квартири в житловому будинку.

Також, як зазначає апелянт, оскаржуваний позивачем акт приймання-передачі не може розглядатись ані як угода, ані як правочин, адже вказаний документ є лише способом закріплення набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків за правочином чи угодою, на виконання якої і укладений відповідний акт приймання-передачі.

Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України у відзиві на апеляційну скаргу (вх. 11433 від 01.12.2014р.) просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що фактично договір виконувався, що крім іншого підтверджується, зокрема, актами приймання-передачі виконаних робіт, до того ж ТОВ ПБК «ЯСА» не заперечується й факт отримання грошових коштів в рахунок виконання договору №9/1-1-1д. Всі ці факти в свою чергу підтверджують схвалення правочину.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014р., апеляційна скарга громадян ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, апеляційна скарга ОСОБА_10 та апеляційна скарга Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України, які подані на одне і те саме рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. об'єднані в одне апеляційне провадження.

16.12.2014р. від Міністерства оборони України надійшла заява (вх. №12439) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України.

Від реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції надійшов лист (вх. 12514 від 17.12.2014р.), в якому повідомляється про те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців відомості про юридичну особу ТОВ ПБК "ЯСА" були включені 03.06.2005р. Усі установчі документи, що містилися в реєстраційній справі до 03.06.2005р. зберігаються в архівному відділі Харківської міської ради, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Університетська,13.

15.01.2015р. до суду на виконання ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. від Архівного відділу Харківської міської ради надійшла супровідним листом (вх. 417) копія статуту ТОВ ПБК "ЯСА" та копії змін до статуту ТОВ ПБК "ЯСА".

26.01.2015р. від Міністерства оборони України надійшли пояснення по справі №922/205/14 (вх. №969), в яких Міністерство оборони України просить рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р., винесене за позовом ТОВ ПБК "ЯСА" до ТОВ "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК" про визнання недійсним договору, скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В січні 2014р. ТОВ ПБК «ЯСА» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК" про:

1) визнання недійсним договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК".

2) визнання недійсним правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05 січня 2001 року у формі акту приймання-передачі від 04 липня 2003 року, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метрів в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу №590 від 04.02.1998р. ТОВ ПБК «ЯСА» було придбано в порядку приватизації об'єкт незавершеного будівництва «Двоповерховий житловий будинок на 15 квартир НВО «Турбоатом» в кварталі по вул. Богунського у м. Харкові.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 25.08.1998р. реєстраційний номер 574, об'єкт незавершеного будівництва «Двоповерховий житловий будинок на 15 квартир» НВО «Турбоатом», який знаходиться за адресою: м. Харків, квартал по вул. Богунського належить на праві власності ТОВ ПБК «ЯСА» на підставі договору купівлі-продажу №590 від 04.02.1998р., посвідченого у Шостій Харківській державній нотаріальній конторі (т. 1 а.с. 15).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 15.07.2001р. №1240 ТОВ ПБК «ЯСА» було передано функції замовника на будівництво двоповерхового житлового будинку в кварталі по вул.Богунського та надано земельну ділянку площею орієнтовно 0,255 га у тимчасове користування на період будівництва.

В подальшому рішенням Харківської міської ради відповідну земельну ділянку було надано ТОВ ПБК «ЯСА» в оренду з метою завершення будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку, на підставі чого був укладений договір оренди землі №8502/04 від 20.01.2004р.

Одночасно на підставі раніше наданих рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.07.2001р. №1240 та дозволу Інспекції ДАБК м. Харкова на виконання будівельних робіт № 462-IV від 25.11.2002р. ТОВ ПБК «ЯСА» було добудовано та введено в експлуатацію відповідний житловий будинок, про що 31.12.2003р. було складено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затверджений рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.02.2004р. №72.

Тобто, як зазначає позивач власником об'єкта незавершеного будівництва, який було добудовано у житловий будинок АДРЕСА_3, а також забудовником такого будинку увесь період будівництва було ТОВ ПБК «ЯСА».

05.01.2001р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" було укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д.

Згідно з п. 1 даного договору ТОВ ПБК "ЯСА" зобов'язалося збудувати та передати у власність ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК", а ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" зобов'язалося прийняти та оплатити 1673,74 квадратних метрів загальної площі житла в будинку по АДРЕСА_3 згідно адресного переліку.

04.07.2003р. між ТОВ ПБК "ЯСА" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" було складено акт приймання-передачі, в якому зафіксовано, з посиланням на договір № 9/1-1-1д від 05.01.2001р., що ТОВ ПБК "ЯСА" передало, а ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" прийняло частку у вигляді житлової площі у кількості 1594,60 кв.м в житловому будинку АДРЕСА_3, а саме квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 (т. 1 а.с. 35).

Як вважає позивач, укладений договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05.01.2001р. та підписаний на його виконання акт приймання-передачі квартир від 04.07.2003р. не відповідають вимогам закону й відповідно до ст. 48 ЦК УРСР 1963р. є недійсними (нікчемними), у зв'язку з цим він звернувся до господарського суду Харківської області.

25.02.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення. При цьому рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що при укладені спірних договорів з переданням квартир загальні збори ТОВ ПБК «ЯСА» не уповноважували директора на вчинення цих дій, рішення загальних зборів про розпорядження відповідним майном відсутні, тому підписання особою угоди без відповідних повноважень є підставою для визнання угоди недійсною.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг виходячи з наступного.

Щодо права на апеляційне оскарження поданих до Харківського апеляційного господарського суду вище зазначених апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, до апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України, які не були залучені до участі у справі, посилаючись на те, що прийнятим рішенням порушені їх права.

В обґрунтування порушення їх прав оскаржуваним рішенням апелянти фізичні особи зазначають, що господарський суд першої інстанції вирішив питання про підстави набуття ними права власності на належні їм квартири, оскільки останні набули відповідне право власності після укладення правочинів, які визнані недійсними.

Відповідності до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року Державна прикордонна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Як зазначає прокурор, рішенням виконавчого комітету Фрунзенської районної ради м. Харкова від 17.01.2006 року №6/2 житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, змінено поштову адресу на: АДРЕСА_3.

У квартирах №№2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 зазначеного будинку,окремі з яких перебувають на обліку Державної прикордонної служби України в особі Східного регіонального управління Державної прикордонної службиУкраїни (а від так мають статус військового майна), мешкають громадяни з числа колишніх військовослужбовців Державної прикордонної служби України та Міністерства оборони України, більшість з яких є володільцями вказаних квартир на підставі відповідних свідоцтв на право власності на житло.

Прийнявши рішення про визнання недійсним договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року та складеного на його підставі акту приймання-передачі від 04.07.2003 року квартир у даному житловому будинку, суд першої інстанції фактично вирішив питання про підстави набуття вказаними громадянами та державою в особі Державної прикордонної служби України права власності на належні їм квартири, адже останні набули відповідне право власності після укладення правочинів, які визнані на даний час недійсними, що, в свою чергу, може бути поставлено позивачем під сумнів у подальшому.

Тому, у зв'язку з неправомірними вимогами позивача - ТОВ ПБК «Яса» щодо визнання недійсним правочинів: договору на будівництво житла та акту передання квартир в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 державі завдається істотна шкода у вигляді порушення її права на майно, яке повинно перебувати у державній власності, а громадянам - фактичним мешканцям, окрім цього, шкода у вигляді порушення їх житлових прав.

Користуючись вказаним правом, військовий прокурор Харківського гарнізону шляхом внесення даної апеляційної скарги повідомив про вступ у справу №922/205/14 з метою захисту інтересів держави.

Оскільки, апелянти є власниками квартир, про що свідчать надані ними свідоцтва про право власності на житло, а саме: свідоцтво про право власності №8-12-639 від 26.11.2012р., виданого на ім'я ОСОБА_2, свідоцтво про право власності №8-11-598 від 31.10.2011р., виданого на ім'я ОСОБА_4, свідоцтво про право власності №8-12-632 від 11.09.2012р., виданого на ім'я ОСОБА_5, свідоцтво про право власності №8-11-610 від 30.12.2011р., виданого на ім'я ОСОБА_6, свідоцтво про право власності №8-12-620 від 12.03.2012р., виданого на ім'я ОСОБА_7, корінець ордера №490 серія 10 від 08.09.2010р., виданого на ім'я ОСОБА_17, свідоцтво про право власності №8-11-561 від 15.02.2011р., виданого на ім'я ОСОБА_9 (а.с.122-128 т.1), договір дарування квартири НАВ 326908 від 17.07.2014р. на ім'я ОСОБА_10 (а.с.165-167 т.1) господарським судом першої інстанції вирішено питання щодо їх права власності, колегія суддів прийшла до висновку про наявність у апелянтів права на оскарження рішення господарського суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правочини були укладені у 2001 та 2003 роках, то вимоги про визнання недійсними правочинів, вчинених до 01.01.2004 р., повинні вирішуватися на підставі норм Цивільного кодексу УРСР 1963р., який був чинним до 01.01.2004р.

Згідно із ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За правилами статті 50 ЦК УРСР 1963 року угода визнається недійсною, якщо вона укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Оскаржуваний договір №9/1-1-1д укладений між ТОВ «ПБК «ЯСА» в особі директора Курило В.Я., що діяв на підставі Статуту та ТОВ «Інвестиційна будівельна фірма «ВБК» в особі директора Колак Е.Н, що діяв на підставі Статуту 05.01.2001р.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з пп. "а" та "г" п. 7.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" у редакції, що була чинна в період з 11.12.1995 року по 19.02.2004 року, передбачено, що визначення основних напрямків діяльності Товариства, а також розпорядження майном товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, причому рішення по вказаних питаннях має прийматися лише одноголосно.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору) дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору) до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема належать повноваження зазначені у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - ї" статті 41 цього Закону.

Відповідно до п. «і» ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору) до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Пленум Вищого господарського суду України в абз.2 п.3.5 постанови «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11 надав роз'яснення, що цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином до виключної компетенції зборів учасників належить лише затвердження договорів (угод), а не їх укладення.

Крім того, п.7.7. Статуту ТОВ «ПБК «ЯСА» встановлено, що президент товариства без довіреності діє від імені товариства, зокрема, укладає договори та контракти.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при укладенні спірного правочину, а саме договору № 9/1-1-1д від 05.01.2001р., директор мав повноваження на укладення зазначеного договору.

Окрім того, п. 9 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (чинним на день укладення оскаржуваного договору) як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону. Вирішуючи відповідні спори, арбітражні суди повинні враховувати таке. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору від 05.01.2001р. №9/1-1-1д був підписаний акт прийому-передачі від 04.07.2003р., відповідно до якого ТОВ ПБК «ЯСА» передає, а ТОВ Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК» приймає частку у вигляді житлової площі в кількості 1594,6 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_3.

Тобто, даний акт, підписаний майже через 2,5 років після підписання оскаржуваного правочину, є доказом його наступного схвалення. Крім того, про схвалення позивачем договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001р. свідчить й відсутність претензій товариства до ТОВ «ІБФ «ВБК» щодо дійсності оскаржуваного договору на протязі всього періоду до подання позову.

Отже, вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення договору задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування заявленого позову додано лише копію неналежної якості першої сторінки договору №9-1-1-1д від 05.01.2001р. Тобто, позивач просив визнати недійсним договір на будівництво житла в порядку пайової участі №9-1-1-1д від 05.01.2001р., однак не надав суду копії всіх сторінок договору завіреного належним чином. Суд першої інстанції на цю обставину уваги не звернув та визнав недійсним договір повний текст якого взагалі відсутній в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин вимога позивача про визнання недійсним договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9-1-1-1д від 05.01.2001р. задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним правочину у формі акту приймання-передачі від 04 липня 2003 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається за матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним правочину від 04.07.2003р. про передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3, укладений між ТОВ ПБК "ЯСА" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05.01.2001р. у формі акту приймання-передачі від 04.07.2003р., за змістом якого ТОВ ПБК "ЯСА" передало ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метрів в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Фрунзенської районної ради №6/2 від 17.01.2006р., копія якого додана до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, житловому будинку, що збудований на АДРЕСА_3 присвоєно нову адресу - АДРЕСА_3 та зобов'язано директора ТОВ ПБК «ЯСА» у встановленому порядку зареєструвати поштову адресу.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Верховний Суд України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р. зазначив, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Оскаржуваний акт приймання-передачі за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмету договору, і може бути використаний в якості доказу у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України.

Частина 2 ст. 20 ГК України серед актів, можливість визнання незаконними яких передбачена ст. 16 ЦК України як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

За таких обставин, задовольняючи вимогу позивача щодо визнання акту прийму-передачі недійсним, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що діючим законодавством не передбачено такого способу захисту цивільного права, як визнання недійсним акту приймання-передачі, оскільки такий акт не є правочином, в тому числі господарською угодою.

Щодо посилання апелянтів на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.75 ЦК УРСР не застосовано позовну давність та як наслідок не відмовлено у задоволенні позову з підстав закінчення строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів зазначає, що у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього -у випадку встановленого порушення застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165 від 12.06.2007р., якою вказано про необхідність мати на увазі, що правила про позовну давність, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За таких підстав, посилання апелянтів на обов'язковість застосування позовної давності та про відмову позивачу у задоволенні позову саме з цих підстав є необґрунтованими.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. у справі № 922/205/14 слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги громадян ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити.

Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_10 задовольнити.

Апеляційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2014р. у справі № 922/205/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766) на користь ОСОБА_7 (61046, АДРЕСА_1) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766) на користь ОСОБА_10 (АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_1) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 15, код ЄДРПОУ 06653766) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів- УДКСУ у Дзержинському р-ні м. Харкова Харківської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 37999654, банк отримувача- ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача (МФО) 851011, рахунок отримувача- 31216206782003, код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)") 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складений 16.02.2015р.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль