Постанова

від 22.04.2015 по справі 922/205/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 922/205/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 у справі№922/205/14 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України за участюБутенка О.А., Євтушенка М.М., Висоцького О.В., Коцюби В.П., Зіняка Л.В., Меньшикова О.Б., Акімова І.М., Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ ПБК "ЯСА " Голубовський І.В.;

- ТОВ "ІБФ"ВБК" повідомлений, але не з'явився;

- Міністерства оборони України Ібрагімов Ф.Б.;

- Бутенка О.А. повідомлений, але не з'явився;

- Євтушенка М.М. повідомлений, але не з'явився;

- Висоцького О.В. повідомлений, але не з'явився;

- Коцюби В.П. особисто;

- Зіняка Л.В. Колесник К.А.;

- Меньшикова О.Б. повідомлений, але не з'явився;

- Акімова І.М. повідомлений, але не з'явився;

- прокуратури Яговдік С.М.;

- Адміністрації Державної прикордонної служби України Брижко О.В.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.02.2014 у справі №922/205/14 (суддя Аюпова Р.М.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" (надалі ТОВ ПБК "Яса") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК" (надалі ТОВ ІБФ "ВБК"); за рішенням визнано недійсним договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05.01.2001, укладений між позивачем та відповідачем; визнано недійсним правочин від 04.07.2003 про передання квартир №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 в житловому будинку за адресою: м. Харків, вулиця Суворова, 88, укладений між позивачем та відповідачем на виконання договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д від 05.01.2001 у формі акту приймання-передачі від 04.07.2003, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 загальною площею 1594,60 квадратних метрів в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вулиця Суворова, 88.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 (судді: Здоровко Л.М., Білоусова Я.О., Пуль О.А.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА", в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

На подану ТОВ ПБК "ЯСА" касаційну скаргу надійшли відзиви від Міністерства оборони України, Зіняка Л.В., Державної прикордонної служби України; в поданих відзивах на касаційну скаргу вказані особи заперечують проти її задоволення, просять оскаржувану постанову залишити без змін, а рішення місцевого господарського суду - без задоволення.

ТОВ ІБФ "ВБК" також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить її задовольнити, постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсним договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1 від 05.01.2001, укладеного між позивачем та відповідачем, а також про визнання недійсним правочину, укладеного між позивачем та відповідачем на виконання вказаного договору на будівництво житла в порядку пайової участів у формі акту приймання-передачі від 04.07.2013, відповідно до якого позивач передав відповідачу квартири №№2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, загальною площею 1594,60 кв.м., в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Суворова, 88.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач послався на те, що власником та забудовником вказаного будинку був позивач, а тому, колишній директор позивача - Курило В.Я., не мав права розпоряджатися цим майном без рішення загальних зборів позивача, які (загальні збори учасників позивача), щодо питання відчуження вказаних квартир не проводилися, що свідчить про перевищення Курилом В.Я. своїх повноважень як щодо підписання спірного договору на будівництво житла в порядку пайової участі, так і акту приймання-передачі вищевказаних квартир.

Місцевий господарський суд, погодився із такими доводами позивача, викладеними в обгрунтування підстав позову. При цьому, керуючись нормами Цивільного кодексу УРСР від 1963 року, а саме: ст.ст. 48, 50, ст. 1 Закону України "Про господарські товариства", п.п. 2.1., 7.2. статуту позивача у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, пп.3.3. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013 №11, ст. 55 Конституції України, визнав недійсним спірний договір на будівництво, а також правочин, викладений у формі акту приймання-передачі від 04.07.2003 щодо передачі позивачем відповідачу спірних квартир.

Апеляційний господарський суд не погодився із такими висновками місцевого господарського суду та прийняв протилежне рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору та підписання акту приймання-передачі, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Положеннями ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" (у відповідній редакції) визначено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. До компетенції загальних зборів належить: а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства; в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради); г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії; д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків; е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Повноваження, передбачені пунктами "б", "д", "е", "ї", належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Згідно з приписами ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", враховуючи, що позивачем у даній справі є товариство з обмеженою відповідальністю, до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - ї" статті 41 цього Закону, належить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в) виключення учасника з товариства. З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, позаяк, є правомірним висновок суду апеляційної інстанції про застосування при розгляді даної справи, правовідносини у якій виникли (спірний договір та акт приймання-передачі) у 2001 та 2003 роках, тобто, до 01.01.2004 - набрання чинності ЦК України від 01.01.2004, Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Статтею 29 ЦК УРСР 1963 року унормовано, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК УРСР 1963 року, юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним (абз.2 п.3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11).

Відповідно до п. 9 роз'яснень Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (чинним на день укладення оскаржуваного договору) як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону. Вирішуючи відповідні спори, арбітражні суди повинні враховувати таке. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Якщо при укладенні договору від імені акціонерного товариства голова правління діяв у межах своїх повноважень, то такий договір створює права та обов'язки безпосередньо для акціонерного товариства. Подальше незатвердження такого договору загальними зборами або спостережною радою у порядку, передбаченому статутом товариства, не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР (така позиція викладена в "Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" у частині регулювання діяльності акціонерних товариств" щодо вирішення спорів, пов'язаних з діяльністю органів управління акціонерного товариства /Проблемні питання застосування статей 41, 47, 48 Закону в частині повноважень голови правління на укладення угод від імені товариства/ Верховного Суду від 01.01.2004).

При прийнятті постанови у справі господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини справи, встановивши, що • 05.01.2001 між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" було укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 9/1-1-1д; • згідно з п. 1 даного договору ТОВ ПБК "ЯСА" зобов'язалося збудувати та передати у власність ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК", а ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" зобов'язалося прийняти та оплатити 1673,74 квадратних метрів загальної площі житла в будинку по вулиці Суворова, 88 у м. Харкові згідно з адресним переліком; • 04.07.2003 між ТОВ ПБК "ЯСА" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" було складено акт приймання-передачі, в якому зафіксовано, з посиланням на договір № 9/1-1-1д від 05.01.2001, що ТОВ ПБК "ЯСА" передало, а ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" прийняло частку у вигляді житлової площі у кількості 1594,60 кв.м в житловому будинку №88 по вулиці Суворова у м. Харкові, а саме квартири №№ 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, на загальну суму 1 993 250,00 грн.; • згідно з п. 7.5. статуту позивача у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, виконавчим органом товариства є дирекція, склад якої наймається або обирається зборами учасників товариства зі складу учасників товариства; дирекцію очолює президент товариства; президент товариства здійснює керівництво поточною діяльністю товариства одноособово в рамках компетенції та прав, визначених, зокрема, статутом; • пунктом 7.7. статуту позивача визначено, що президент товариства без довіреності діє від імені товариства, в тому числі, й укладає від імені товариства правочини, прийшов до правомірного висновку про те, що спірний договір підписаний зі сторони позивача уповноваженою на той час статутом позивача особою Курилом В.Я., який, мав повноваження на вчинення відповідних дій, а тому, вказаний договір не може буди визнаний недійсним.

Крім того, стосовно позовної вимоги позивача про визнання недійсним спірного акту приймання-передачі квартир, який (акт) позивач у прохальній частині позовної заяви називає "правочином, який укладений у формі акту приймання-передачі", колегія суддів зазначає.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені статтею 16 ЦК України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 20 ГК України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Оскаржений акт приймання-передачі за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною певного майна, а тому, не є правочином, в розумінні ст. 202 ЦК України, а лише додатком до правочину , і може бути використаний в якості доказу у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 19.08.2008 у справі №48/800 та від 16.12.2008 у справі №2-6/1424.1-2008), що ще раз підкреслює правомірність висновку про неможливість задоволення другої вимоги позивача про визнання недійсним спірного акту приймання-передачі квартир. Крім того, такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24.11.2008.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції п. 7.2. статуту позивача у редакції, що діяла з 11.12.1995 по 19.02.2004, тобто в період підписання спірного договору на будівництво житла в порядку пайової участі та підписання акту приймання-передачі, не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції про відмову у позові; при цьому, як вказувалося вище, в будь-якому випадку, наступне схвалення правочину підписаного уповноваженою особою товариства, що й має місце у нашому випадку (підписання акту приймання-передачі майже через 2,5 роки після укладення правочину, отримання грошових коштів на виконання спірного договору /що не заперечується позивачем/, не ставить в залежність правомірність спірного правочину від дотримання/недотримання/ при його укладенні п. 7.2. статуту.

Стосовно доводів скаржника про безпідставність незастосування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови ст. 50 ЦК УРСР, колегія суддів зазначає наступне.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Як вбачається з мотивувальної частини позовної заяви, позивач взагалі не посилався як на підставу даного позову на ст. 50 ЦК УРСР, а лише, на ст. 48 ЦК УРСР, а тому, незастосування судом апеляційної інстанції ст. 50 ЦК УРСР при розгляді даної справи, є цілком правомірним. Крім того, суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 ЦК УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50 , 56, 57, 58 ЦК УРСР.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правомірність оскаржуваної у даній справі постанови, та не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом та правомірно відмовлено у задоволенні позову, а відтак, відсутні підстави для скасування оскаржуваної у даній справі постанови.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК "ЯСА" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 у справі №922/205/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере