Ухвала

від 26.02.2014 по справі 812/6408/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/800/52714/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі № 812/6408/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лугавтоспецтехніка» (далі - позивач, ТОВ «Лугавтоспецтехніка»)

до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач, Ленінська ОДПІ у м. Луганську)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Лугавтоспецтехніка» звернулось у липні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Ленінської ОДПІ у м. Луганську про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2013 року № 0000032250 та № 0000042250.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року, позов задоволеною

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлені актом перевірки від 07.06.2013 року № 398/22-108/36561821, яким встановлені порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині заниження податку на прибуток за 2010 рік - 1 квартал 2011 року на загальну суму 479 520,00 гривень; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.8.2 п. 138.8, пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10 ст.138 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) в частині заниження податку на прибуток за 2, 2-3 квартали 2011 року на загальну суму 19 970,00 гривень; п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження податку на додану вартість за листопад, грудень 2010 року в загальній сумі 207 382,00 гривні; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України в частині заниження податку на додану вартість за січень-березень, серпень 2011 року в загальній сумі 10 369,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки Ленінською ОДПІ у м. Луганську 12.07.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000032250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 619 370,00 гривень, з яких за основним платежем - 499 490,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 119 880,00 гривень; № 0000042250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 270 216,50 гривень, з яких за основним платежем - 217 751,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями - 52 465,50 гривень.

Підставою для збільшення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, слугував висновок відповідача про відсутність у позивача підстав для відображення результатів господарської діяльності з контрагентами ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет», ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ПП «ВКФ «Банга», ТОВ «Футурама» через не підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював спірні правовідносини до 01.04.2011 року, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. п. 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій основними видами діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля автомобілями, посередництво в торгівлі автомобілями, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори постачання з ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак» та ТОВ «Футурама», за якими ТОВ «Лугавтоспецтехніка» придбавало запасні частини до автомобілів. За договорами з ТОВ «Оріал» та ТОВ «Юрторгпак» поставка товару здійснювалась продавцем на умовах «Франко завод» (ЕХW) згідно з Інкотермс 2000.

Фактичне виконання господарських операцій за цими договорами досліджено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами. Оплату за отримані товари позивачем здійснено в повному обсязі, що підтверджується відповідними розрахунковими документами. Отримані позивачем товари від ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ТОВ «Футурама» використані у власній господарської діяльності з ремонту транспортних засобів.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет» укладені договори оренди рекламних щитів. Фактичне виконання зобов'язань за вказаними правочинами встановлено судами при дослідженні наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг, податкових накладних, платіжних документів. Послуги отримані позивачем від ПП «Арикон» та ПП «Сайд Маркет» використані у власній господарській діяльності шляхом розміщення на рекламних щитах зовнішньої реклами.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.05.2011 року позивач уклав договір № 0305 з ПП «Арикон» на виконання робіт, за умовами якого контрагент зобов'язався здійснити роботи зі зміни інформаційної інфраструктури сайту позивача та виконати інші роботи. Фактичне виконання умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи актом приймання-передачі виконаних робіт, податковою накладною, платіжними документами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Арикон» укладено договори оренди майна від 06.06.2011 року № 214, від 01.08.2011 року № 217, за умовами яких позивач отримав у тимчасове користування стенди для обслуговування кондиціонерів. Виконання зобов'язань за зазначеними правочинами підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій актами приймання послуг, податковими накладними, платіжними документами про оплату вартості отриманих послуг.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.09.2010 року між позивачем та ПП «Сайд Маркет» укладено агентський договір № 2709, за умовами якого ПП «Сайд Маркет», як комерційний агент, зобов'язався надавати позивачу послуги із сприяння у вчиненні від імені та за рахунок довірителя дій з укладання та сприяння в укладанні угод по реалізації продукції, пошук покупців. Фактичне виконання умов договору досліджено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи актом приймання-передачі результатів робіт, податковою накладною, платіжними документами про оплату вартості робіт.

Також, судами встановлено, що між ТОВ «Лугавтоспецтехніка» та ПП «ВКФ «Банга» укладено ряд договорів купівлі-продажу автотехніки: № 18/11/2010 від 18.11.2010 року, № 10/01/2011 від 10.01.2011 року, № 27/10/2010 від 27.10.2010 року, за умовами яких позивач придбавав вантажні автомобілі марки «КрАЗ». Фактичне здійснення господарських операцій за цими договорами підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, платіжними документами про оплату вартості товарів. Придбані позивачем у ПП «ВКФ «Банга» автомобілі використані у власні господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації ТОВ «ТД «Нафтогазвидобувна компанія».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарські операції з ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет», ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ПП «ВКФ «Банга», ТОВ «Футурама» безпосередньо пов'язані з основними видами діяльності позивача, отримані за цими господарськими операціями товари (роботи, послуги) у подальшому використані позивачем при здійсненні власної господарської діяльності, а тому витрати за цими угодами є валовими витратами (витратами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, в даному випадку, витратами операційної діяльності). Оплата за придбані у контрагентів товари (роботи, послуги) здійснена позивачем у повному обсязі, шляхом перерахування безготівкових коштів на банківські рахунки постачальників, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, дослідженими судами попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що документи, долучені до матеріалів справи, складені за результатами здійснення спірних господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону.

Колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено відсутність правових підстав для висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток, оскільки формування валових витрат позивачем по господарським операціям з його контрагентами підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, ці витрати здійснені для подальшого використання у власній господарській діяльності, наявні у позивача документи є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірних та обґрунтованих висновків, що збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток є неправомірним, що обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000032250.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що правомірність формування валових витрат позивача обумовлює правомірність формування податкового кредиту позивачем по господарським операціям з його контрагентами, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, який регулює спірні правовідносини в частині формування податкового кредиту з 01.01.2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, отримані позивачем від ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет», ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ПП «ВКФ «Банга», ТОВ «Футурама», відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних. Отримавши податкову накладну, покупець товару набув право на включення суми податку, вказану в цій накладній, до складу податкового кредиту.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що сума сплаченого податку у зв'язку з придбанням робіт (послуг) підтверджена податковими накладними, а тому така сума підлягає включенню до складу податкового кредиту.

Оскільки, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції з придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет», ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ПП «ВКФ «Банга», ТОВ «Футурама» вчинені реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що позивач безперечно має право на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій, при дослідженні наявних у матеріалах справи податкових накладних, видаткових накладних, актів приймання виконаних робіт (послуг), розрахункових документів, встановлено фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) та оплату останнім, як їх отримувачем, сум податку на додану вартість в ціні таких товарів (робіт, послуг) постачальникам, які включені до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи податкового органу про неможливість фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та ПП «Арикон», ПП «Сайд Маркет», ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ПП «ВКФ «Банга», ТОВ «Футурама» не підтверджені належними доказами.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає твердження податкового органу про те, що за договорами поставки, укладеними позивачем з ТОВ «Оріал», ТОВ «Юрторгпак», ТОВ «Футурама», відсутні документи, що підтверджують факт відвантаження, перевезення та отримання товарів, тому неможливо встановити вид транспорту, розмір витрат на транспортування є безпідставним, оскільки при розгляді справи судами встановлено, що транспортування товарів, придбаних позивачем у зазначених контрагентів, здійснювалось транспортним засобом, який належить директору ТОВ «Лугавтоспецтехніка», що підтверджується довідкою позивача та наказом по підприємству № 11 від 10.03.2010 року, тому відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про не вчинення господарських операцій.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано твердження відповідача про відсутність підтвердження господарських операцій з ПП «Арикон» та ПП «Сайд Маркет» з оренди рекламних щитів через те, що вказані підприємства не є власниками таких біл-бордів, не отримували в Луганській міській раді дозволів на розповсюдження зовнішньої реклами, оскільки фактичне виконання договорів оренди рекламних щитів підтверджено наявними в матеріалах справи актами, які є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, доводи відповідача про те, що за договором з ПП «ВКФ «Банга» позивач придбав вантажні автомобілі, проте, в договорах не зазначені основні характеристики автомобілів (рік випуску, об'єм двигуна, колір), а номер шасі містить тільки 8 символів, що суперечить вимогам міжнародних стандартів та Державного стандарту України ДСТУ 3225-97 «Засоби транспортні дорожні. Маркування» та свідчить про відсутність можливості ідентифікації транспортних засобів, спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки відсутність саме в договорах VIN-коду не свідчить про порушення міжнародних та національних стандартів. Крім того, матеріали справи містять документи на придбані транспортні засоби, зокрема, довідки-рахунки, сертифікати відповідності з додатками, акти приймання-передачі транспортних засобів, в яких зазначені усі обов'язкові реквізити автомобілів, в тому числі й VIN-код, що дозволяє ідентифікувати придбані позивачем транспортні засоби.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковий орган, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність спірних податкових повідомлень-рішень не довів, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих Ленінською ОДПІ у м. Луганську податкових повідомлень-рішень від 12.07.2013 року № 0000032250 та № 0000042250.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій вірно дана оцінка обставинам справи щодо безпідставності прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а отже правомірно задоволено позовні вимоги.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області - відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі № 812/6408/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно