Ухвала

від 26.02.2014 по справі 805/11527/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/800/61806/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представників позивача Іванюка С.К., Чепіги О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року

у справі № 805/11527/13-а

за позовом приватного підприємства «Лізингова компанія ВЛ» (далі - позивач, ПП «Лізингова компанія ВЛ»)

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Лізингова компанія ВЛ» звернулось у серпні 2013 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 року № 0000291601, № 0000301601, № 0000311601.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області її правонаступником Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 17.12.2012 року по 19.02.2013 року відповідачем на підставі направлень від 14.12.2012 року № 972, 974-981 та наказу № 812 від 22.11.2012 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.09.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 15.09.2011 року по 30.09.2012 року. За наслідком проведеної перевірки відповідачем складений акт № 89/22-2/37843484 від 26.02.2012 року.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 135.5.2 п. 135.5 ст. 135 , п. 140.2. ст. 140 , п. 153.7 ст. 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток у загальній суму 772 617,00 гривень, у тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 11 849,00 гривень, півріччя 2012 року в сумі 362 771,00 гривень, 9 місяців 2012 року у суму 772 617,00 гривень та порушення п. п. 199.1 та 199.3 ст. 199 розділу V ПК України , що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 2 227 294,00 гривні, у тому числі у березні 2012 року на 894 078,00 гривень, у квітні 2012 року у сумі 355 139,00 гривень у травні 2012 року у сумі 63 240,00 гривень, у липні 2012 року у сумі 706 795,00 гривень, у серпні 2012 року у сумі 208 042,00 гривні та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у вересні 2012 року у сумі 803,00 гривні.

15.03.2013 року відповідачем на підставі викладених в акті перевірки висновків прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0000291601 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 784 117,50 гривень, з яких за основним платежем - 2 227 294,00 гривні, штрафні (фінансові) санкції - 556 823,50 гривні; податкове повідомлення-рішення № 0000301601 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 965 771,25 гривня, з яких за основним платежем - 772 617,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції сумі - 193 154,25 гривні; 3) податкове повідомлення-рішення № 0000311601 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 803,00 гривні.

Також, судами встановлено, що згідно викладеного в акті заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток пов'язано із відображенням в податковому обліку наслідків придбання підприємством позивача основних фондів та подальшою передачею їх на умовах договорів фінансового лізингу. Так, позивачем протягом періоду, що перевірявся укладені наступні договори фінансового лізингу: від 23.01.2012 року № 001-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є товариство з обмеженою відповідальністю «Новотранс-Україна» (далі - ТОВ «Новотранс-Україна»); від 01.03.2012 року № 002-ФЛ, № 003-ФЛ, № 004-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (далі - ТОВ «Лемтранс»); від 05.03.2012 року № 005-ФЛ, № 006-ФЛ, № 007-ФЛ, № 008-ФЛ лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс»; від 15.03.2012 року № 009-ФЛ, № 010-ФЛ, № 011-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс»; від 30.03.2012 року № 012-ФЛ, № 013-ФЛ, № 014-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс»; від 28.03.2012 року № 015-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є ТОВ «Лемтранс»; від 09.04.2012 року № 016-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є ТОВ «Лемтранс»; від 28.04.2012 року № 017-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є ТОВ «Лемтранс»; від 15.05.2012 року № 018-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є ТОВ «Лемтранс»; від 08.06.2012 року № 019-ФЛ, № 020-ФЛ, лізингоотримувачем за яким є ТОВ «Лемтранс»; від 27.06.2012 року № 021-ФЛ, № 022-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс»; від 24.07. 2012 року № 023-ФЛ, № 024-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс»; від 14.08.2012 року № 025-ФЛ, № 026-ФЛ, лізингоотримувачем за якими є ТОВ «Лемтранс». Наведені договори мають однотипні умови, передбачають придбання лізингодавцем в лізингоотримувача (як продавця за договором постачання) у власність на умовах, визначених договором постачання майна та надати зазначене майно за плату у якості предмету лізингу на умовах договору лізингу у тимчасове володіння та користування.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимги повністю, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000301601 від 15.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 965 771,25 гривня, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами зазначено, що згідно викладеного в акті позивачем задекларований прибуток в сумі 9 024 805,00 гривень. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за зазначений період встановлено його заниження на 772 617,00 гривень, в результаті порушень, пов'язаних з відображенням в податковому обліку отриманого доходу від операцій з передачі у фінансовий лізинг основних фондів (залізничні вагон та на піввагони), доходів від реалізації робіт та послуг (відшкодування витрат по курсовій різниці ТОВ «Новотранс-Україна» у 1 кварталу 2012 року), відсотків, одержаних по фінансовому лізингу, коригування лізингових платежів у зв'язку зі зміною курсу валюти на даті платежу.

Крім того, судами встановлено, що в ході перевірки встановлено укладення позивачем в період з 23.01.2012 року по 14.08.2012 року договорів фінансового лізингу з ТОВ «Новотранс-Україна» та ТОВ «Лемтранс». В ході аналізу наведених договорів податковою інспекцією встановлено, що за їх умовами лізингодавець - ПП «Лізингова компанія ВЛ», ТОВ «Новотранс-Україна» та ТОВ «Лемтранс» - лізингоотримувачі. Предметом укладених договорів є придбання лізингодавцем у лізингоотримувача майна у власність на підставі умов договору постачання та подальше передання зазначеного майна лізингоотримувачу у якості предмету лізингу на умовах договору, у тимчасове володіння та користування. До договорів в обов'язковому порядку складені графіки лізингових платежів на весь період дії договорів. До лізингового платежу входить погашення вартості об'єкту лізингу та проценти по фінансовому лізингу. Договори також передбачають коригування платежів, необхідність проведення якого обумовлена тим, що передане у лізинг майно ПП «Лізингова компанія ВЛ» придбало за кредитні кошти (російські рублі та долар США), а виконання грошових зобов'язань здійснюється виключно у національній валюті України. Згідно умов договорів, для визначення сумарного скоригованого розміру відповідного платежу, який належить сплаті на дату, на яку проводиться коригування підприємство використовує базовий сумарний лізинговий платіж, що складається з відсотків по фінансовому лізингу та відшкодування вартості предмету лізингу.

Також, судами встановлено, що відповідач, посилаючись в акті перевірки на те, що застосування визначеної позивачем в договорі формули коригування лізингового платежу із застосуванням показника щомісячного платежу вартості предмету фінансового лізингу, в акті визначив, що за допомогою такого коригування фактично відбувається зміна базового лізингового платежу та, відповідно, зміна встановленої ціни договору. На думку податкової інспекції застосовані позивачем показники у формулі коригування: вартість предмету лізингу та відсотки по фінансовому лізингу несуть різну економічну суть, а тому використовуючи формулу в такому вигляді, підприємство фактично змінює ціну договору на думку податкової інспекції. Втім, на суму проведеного коригування ПП «Лізингова компанія ВЛ» збільшує чи зменшує відсотки по фінансового лізингу, а сума відшкодування предмету вартості предмету лізингу не змінюється, зменшення кредиторської заборгованості по рахунку 181 «Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду» проводиться виключно у сумі згідно графіку лізингових платежів, який є невід'ємною частиною договору. Посилаючись на пп. 153.7 ст. 153 ПК України відповідач наполягав на тому, що для визначення сумарного скоригованого розміру податку, який належить сплаті на визначену дату, у перерахунку може бути використано не базовий сумарний лізинговий платіж, а тільки сума відсотків фінансового лізингу без урахування суми відшкодування вартості фінансового лізингу на підставі викладеного відповідач встановлює в акті перевірки порушення позивачем пп. 135.5.2 п. 135.5 ст. 135 , п. 140.2 ст. 140 , п. 153.7 ст. 153 ПК України та заниження підприємством доходу від операційної діяльності у загальній сумі 3 679 125,00 гривень.

Пунктом 152.1 ст. 152 ПК України передбачено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною п. 151.1 ст. 151 цього Кодексу , від податкової бази, визначеної згідно зі ст. 149 цього Кодексу . Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу , підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.

Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу , з урахуванням положень статей 135-137 та 138-143 цього Кодексу (ст. 149 ПК України ).

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток як об'єкт оподаткування визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Пунктом 135.1 ст. 135 ПК України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та у ст. 136 цього Кодексу .

Підпунктом 135.5.2 п. 135.5 цієї статті передбачено віднесення до складу доходів відповідного звітного періоду доходів від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до п. 153.7 ст. 153 цього Кодексу .

Згідно пп. 14.1.197 п. 14.1 ст. 14 ПК України фінансовим лізингом (орендою) є господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку, визначеному п. 153.7 ст. 153 ПК України . Частиною 1 цієї статі передбачено, що передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.

Положення наведеного підпункту ПК України відповідає положенням пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України , відповідно до якої постачанням товарів вважається фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу.

Суди попередніх інстанцій, даючи правову оцінку обставинам вказаної адміністративної справи, вірно вважають неправомірними посилання відповідача щодо заниження податкового зобов'язання та твердження про безпідставне заниження доходів звітних періодів, через застосування формули коригування, яка на думку відповідача змінює вартість предмету лізингу та не може бути застосованою, з огляду на наступне.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Пунктом 9.1 укладених договорів лізингу, передбачено, що сплата лізингових платежів має здійснюватися у наступному порядку: щомісячно, до спливу дати платежу лізингоотримувач зобов'язаний сплатити поточний сумарний скоригований платіж, розмір якого лізингоотримувач зобов'язаний розподілити самостійно, застосовуючи при цьому коригування, алгоритм якого зазначений в пункті 1.1 договору.

Пунктом 1.1 укладених договорів визначено наступну формулу коригування: Sn=(So*Kn)/Ko, де Sn- сумарний (скоригований) розмір відповідного платежу що підлягає сплаті на дату, на яку здійснюється коригування; Kn- курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату платежу; Ко курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату укладення договору.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що застосування коефіцієнта коригування не змінює вартість предмета лізингу, а впливає лише на зміну розміру поточної винагороди лізингодавця.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, оскільки законне зобов'язує визначати умови сплати та розміри лізингових платежів, а податковим органом в даному випадку не наведено порушень позивачем договору або його невиконання, посилання податкового органу на заниження суми доходів звітних періодів за 1 квартал, півріччя та 9 місяців 2012 року не знаходить документального підтвердження, суд вважає, що правова позиція відповідача не відповідає положення статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу , за змістом яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отже, судами вірно зазначено, що Господарський кодекс визначає, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Одночасно при веденні податкового обліку право платника на самостійне встановлення цін і тарифів здійснюється в межах правил, встановлених податковим законодавством, при цьому не допускається несанкціоноване втручання податкового органу у господарську діяльність підприємства шляхом корегування істотних умов вже укладених платниками податків господарських угод.

Судами попередніх інстанцій звернуто увагу на те, що в судовому засіданні не встановлено невідповідності умов надання лізингових послуг чинному законодавству, зокрема, приписам Закону України «Про фінансовий лізинг» , Господарського кодексу України , при цьому, також і не встановлено порушення умов оплати лізингових послуг.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність викладеного відповідачем в акті про заниження підприємством доходу від операційної діяльності у загальній сумі 3 679 125,00 гривень, у тому числі за 1 квартал 2012 року на 56 241,00 гривня, півріччі 2012 року на 1 727 484,00 гривні, 9 місяців 2012 року на 3 679 125,00 гривень.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000291601 від 15.03.2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 784 117,50 гривень та податкового повідомлення-рішення № 0000311601 від 15.03.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 803,00 гривні, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами зазначено, що згідно викладеного в акті перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 15.09.2011 року по 30.09.2012 року встановлено його заниження на загальну суму 2 227 294,00 гривні та завищення від'ємного значення податку за вересень 2012 року на 803,00 гривні, в результаті порушень, пов'язаних із формуванням податкового кредиту. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 15.09.2011 року по 30.09.2012 року встановлено його завищення на 2 228 097,00 гривень.

Крім того, судами встановлено, що згідно акту позивачем в періоді з 23.01.2012 року по 14.08.2012 року здійснювалися оподатковувані операції з передачі основних фондів (вагони, напіввагони) у фінансовий лізинг ТОВ «Новотранс-Україна» та ТОВ «Лемтранс», оподаткування яких передбачено пп. 185.1 ст. 18 ПК України . Разом з тим, на думку податкової інспекції, крім цих, мало місце здійснення операцій що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість - отримання відсотків у межах договору фінансового лізингу, що передбачено пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК України . На підставі п. 199.3 ст. 199 ПК України позивачем самостійно проведений розрахунок частки використання сплаченого податку за придбаними товарами (послугами), необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями, коефіцієнт оподатковуваних операцій дорівнює 99,15 %. В акті перевірки зазначено, що коефіцієнт застосовувався до податкового кредиту, пов'язаного із здійсненням адміністративних (загальногосподарських) витрат. Проте, виходячи з того, що придбані позивачем товари (вагони та напіввагони), які в подальшому передавалися у фінансовий лізинг використовуються як у оподатковуваних операціях (передача у фінансовий лізинг) та неоподатковуваних операціях (отримання відсотків), відповідач зауважував на тому, що позивач неправомірно не здійснив коригування сплаченого (нарахованого) податкового кредиту у зв'язку із придбанням майна, що було передано в подальшому у лізинг.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. 153.7 ст. 153 ПК України , зокрема, встановлено, що, передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. Такі операції оподатковуються ПДВ за основною ставкою 20%. При цьому витрати на придбання необоротних активів, які передаються у фінансовий лізинг, складають прямі витрати у складі собівартості реалізованих необоротних активів на підставі первинних документів та облікових записів бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що витрати на придбання об'єктів лізингу чітко та однозначно кваліфікуються як понесені у зв'язку із вчиненням конкретної операції передачі таких об'єктів у фінансовий лізинг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України ).

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 ПК України , у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Згідно з п. п. 199.2-199.4 ст. 199 ПК України частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також новостворені платники податку проводять у поточному календарному році розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів у оподатковуваних операціях на підставі розрахунку, визначеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані основні фонди - вагони та на піввагони, за наслідком придбання яких позивачем сформований податковий кредит відповідних звітних періодів, позивач передав у лізинг на підставі умов укладених договорів.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, у тому числі, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу , у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.6 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди лізингу у користування орендарю (лізингоотримувача).

Тобто, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання припису п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит було визначено саме виходячи з загальної договірної вартості всього майна, що було придбано по всіх укладених договорах поставки.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем положень ст. 199 ПК України та наявність підстав для здійснення коригування сум податкового кредиту, сформованих за наслідком придбання основних фондів, що були передані у фінансовий лізинг, оскільки за прямою вказівкою закону передача товару у лізинг є об'єктом оподаткування.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність викладеного відповідачем в акті про завищення в позивачем податкового кредиту за період з 15.09.2011 року по 30.09.2012 року на 2 228 097,00 гривень.

Також, через непідтвердження наявними в матеріалах справи документами завищення податкового кредиту та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, заниження доходів від операційної діяльності та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про відсутність підстав для збільшення грошових зобов'язань з цього податку та застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 123 ПК України .

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 року № 0000291601 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 784 117,50 гривень, № 0000301601 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 965 771,25 гривня та № 0000311601 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану варітьсь на 803,00 гривні прийняті відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що весь придбаний товар було передано в фінансовий лізинг, і жодного часткового використання майна в оподатковуваній операції не відбулось. Суми ПДВ з придбання об'єктів лізингу, що використовуються тільки в оподатковуваних операціях по передачі їх у фінансовий лізинг, розподілу не підлягають, і відносяться до податкового кредиту з ПДВ в повному обсязі, а тому позивач правомірно відобразив вказані суми з ПДВ без розподілу податкового кредиту.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі № 805/11527/13-а- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько