Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а-10077/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. Справа № 876/5963/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р. М., Матковської З. М.,

за участю секретаря Корнієнко О. А.

представника апелянта Дуля Я.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі № 2а-10077/12/1370 за позовом Приватної фірми "Мао" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях щодо придбання легкового автомобіля, мав застосувати положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Позивачем, до перевірки були надані усі необхідні документи, які підтверджують зв'язок відряджень його працівників з основною діяльністю платника податку, а також усі документи, що підтверджують вартість здійснених під час відряджень витрат.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова, податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року за №0000082300/0/673 та за №0000092300/0/674, від 16 квітня 2010 року за №0000082300/1/9086, за №0000092300/1/9085, від 16 червня 2010 року за №0001492300/4/13898, №0000082300/4/13895, №0000092300/4/13894, від 3 вересня 2010 року за №0000082300/2/20847, №0000092300/2/20849, №0001492300/2/20850, від 15 листопада 2010 року за №0000082300/3/27046, №0000092300/3/27047. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що матеріали справи свідчать, про те що позивач занизив приріст балансової вартості запасів за 11 квартал 2008 року на 1016 гри - до складу валових витрат віднесло вартість бензину, використаного не в господарській діяльності, чим порушило вимоги пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В порушення вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПФ «МаО» завищило убуток балансової вартості запасів за І квартал 2008 року на 608 грн - до складу валових витрат віднесло вартість бензину, використаного не в господарській діяльності.

Підприємством в порушення вимог підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесло до складу валових витрат в ІІ кварталі 2008 року 54791 грн податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля Lexus R-350. Окрім того, в порушення вимог підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 цього ж Закону, платник податків відніс до складу валових витрат 5209 грн 17 коп. - вартість проживання в готелі, добових та проїзду під час відряджень у Києві для отримання віз у консульстві Словакія, оформленими посвідченнями про відрядження з відмітками у пунктах вибуття і прибуття печатками ПФ «МаО» та безбалансового відділення ПФ «МаО» у м. Києві, та на відрядження по авансових звітах, підтверджених посвідченнями на відрядження без відміток пункту прибуття і вибуття з підприємства, на яке відряджені працівники фірми. Поряд з цим, позивач в порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включив до складу податкового кредиту 813 грн.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та дав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача будучи належно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явки свого представника в судове засідання не забезпечив, тому справу розглянуто у відсутності представника позивача.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, заслухавши пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Суд першої інстанції вірно встановив, що за результатами планової виїзної перевірки ПФ «МАО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2009 року, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова складено акт від 30 грудня 2009 року за №2340/323/23-120/20795929 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року:

- за №0000082300/0/673, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 23039 грн 30 коп., в тому числі, за основним платежем - 15382 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7657 грн. 30 коп.;

- за №0000092300/0/674, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1219 грн 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 813 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 406 грн 50 коп.;

- за №0000031730/0/676, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 2984 грн 36 коп., в тому числі за основним платежем - 746 грн 09 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2238 грн 27 коп.

За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про результати розгляду первинної скарги від 30 березня 2010 року за №7612/10/25-009/2 вищенаведені податкові повідомлення-рішення залишені без змін та надіслано податкові повідомлення-рішення від 7 квітня 2010 року за №0000031730/1/8280, від 16 квітня 2010 року за №0000082300/1/9086, за №0000092300/1/9085.

За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням ДПІ у м. Львові про результати розгляду повторної скарги від 10 червня 2010 року за №10796/10/25-005/32 вищенаведені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, донараховано штрафну санкцію по податку на прибуток в сумі 33 грн 70 коп. та надіслано податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року за №0001492300/4/13898, №0000082300/4/13895, №0000092300/4/13894.

За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням ДПА у Львівській області про результати розгляду повторної скарги від 20 серпня 2010 року за №18916/10/25-005/785 вищенаведені податкові повідомлення-рішення залишені без змін та надіслано податкові повідомлення-рішення від 3 вересня 2010 року за №0000082300/2/20847, №0000092300/2/20849, №0001492300/2/20850.

За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням ДПА України про результати розгляду скарги від 3 листопада 2010 року за №11637/6/25-0115 вищенаведені податкові повідомлення-рішення були залишені без змін та надіслано податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2010 року за №0000082300/3/27046, №0000092300/3/27047.

При цьому, як вбачається з рішення ДПА у Львівській області про результати розгляду повторної скарги від 20 серпня 2010 року за №18916/10/25-005/785, скарга позивача від 29 січня 2010 року (вхідна кореспонденція ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 30 січня 2010 року за №928/10) щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року за №0000031730/0/676 вважається задоволеною на користь платника податків.

Згідно акту перевірки встановлено порушення : підпункту 5.3.3 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 15382 грн; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 813 грн;

Згідно до видаткової накладної №ме-0000803 від 13 червня 2008 року, позивачем було придбано у ПП «Мерітайм Траншипмент Центр» автомобіль Lexus RX 350 V3.5 вартістю 328748 грн 60 коп., в тому числі податок на додану вартість - 54791 грн 43 коп. Дана сума податку на додану вартість була включена позивачем до складу валових витрат.

Матеріалами справи стверджується факт прийняття працівників позивача на роботу, накази про відрядження працівників, звіти на використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, посвідчення про відрядження, проїзні документи, рахунки за проживання, фіскальні чеки оплати вартості пального, квитанції ДП «СМАП», митні квитанції, копії закордонних паспортів та віз працівників позивача, рахунок-фактура, наряд-замовлення, акт здачі-прийому робіт, податкові накладні, з яких вбачається, що працівники ПФ «МаО» у зв'язку з виробничою необхідністю неодноразово вибували у відрядження в м. Одеса, м. Дніпропетровськ, Словацьку Республіку, а також у м. Київ для отримання в посольствах Словаччини та Болгарії шенгенських віз для подальшого здійснення закордонних відряджень. Також, під час відряджень здійснювалась заправка та ремонт вантажного автомобіля МАЗ державний номерний знак ВС7494АР.

Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року за №2181-III (з наступними змінами та доповненнями), у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене логічним є висновок суду першої інстанції, про те, що за правилами підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов'язаних з придбанням легкових автомобілів, мав застосувати положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Віднесення позивачем 54791 грн 43 коп. податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства було здійснено у відповідності до вимог підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Щодо оподаткування податком на додану вартість.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року за №168/97-ВР(з наступними змінами та доповненнями), встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Колегія суддів дійшла переконання, що використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності платника податків та правомірність віднесення їх вартості до складу валових витрат доводиться матеріалами справи, а відтак логічним є висновок про правомірність включення вартості таких товарно-матеріальних цінностей, в розмірі 813 грн, до складу податкового кредиту.

З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що податкові повідомлення-рішення, якими платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток прийняті неправомірно.

Суд першої інстанції вірно наголосив на вимогах пункту 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року за №29 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 року за №82) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996 року за №723/1748 (чинного на момент винесення спірних податкових повідомлень рішень), згідно з яким, прийняті податкові повідомлення-рішення не вважаються відкликаними, а тому останні є протиправними.

Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням ДПА у Львівській області про результати розгляду повторної скарги від 20 серпня 2010 року за №18916/10/25-005/785, скарга позивача від 29 січня 2010 року щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року за №0000031730/0/676 вважається задоволеною на користь платника податків, а тому дане податкове повідомлення-рішення, у відповідності до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та пункту 11 згаданого Положення, вважається скасованим в силу закону та не може бути скасоване в судовому порядку.

Підсумовуючи аналіз матеріалів справи та застосування норм права судом першої інстанції, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року за №0000082300/0/673 та за №0000092300/0/674, від 16 квітня 2010 року за №0000082300/1/9086, за №0000092300/1/9085, від 16 червня 2010 року за №0001492300/4/13898, №0000082300/4/13895, №0000092300/4/13894, від 3 вересня 2010 року за №0000082300/2/20847, №0000092300/2/20849, №0001492300/2/20850, від 15 листопада 2010 року за №0000082300/3/27046, №0000092300/3/27047, а в інші частині необхідно відмовити.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції дотримано норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013року у справі № 2а-10077/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Гулид Р. М.

Матковська З.М.

Повний текст ухвали виготовлений 21 лютого 2014 року.