Ухвала

від 19.02.2014 по справі 814/1657/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/48798/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В., Костенка М.І., Степашка О.І.,

за участю секретаря судового засідання Бовкун В.С.,

представників: позивача - Нестеренко В.С.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р.

у справі № 814/1657/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» (далі - позивач, ТОВ «Укрпівденьбудінвест») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.03.2013 р. № 0000262202.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.05.2013р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва № 0000262202 від 27.03.2013 р.; вирішено питання про судові рішення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 05.03.2013 р. по 06.03.2013 р., на підставі направлень від 04.03.2013 р. № 128, № 129 та відповідно до наказу від 01.03.2013 р. № 302, посадовими особами ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пунктом 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «Укрпівденьбудінвест» з питань взаємовідносин з ТОВ «Центргаз» за І квартал 2012 року, за результатами якої складено акт від 13.03.2013 р. № 780/22-200/34510796 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього в сумі 1 006 439 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 27.03.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1 258 048,75 грн., в тому числі 1 006 439 грн. - за основним платежем та 251 609,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 780/22-200/34510796 від 13.03.2013 р. підставою для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання слугували твердження перевіряючих, що контрагент позивача - ТОВ «Центргаз» проводило діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а відтак правових наслідків у вигляді права на податковий кредит з податку на додану вартість у контрагентів-покупців не виникає. На підставі цього відповідач прийшов до висновку щодо порушення ТОВ «Укрпівденьбудінвест» положень податкового законодавства в частині включення до складу витрат сум витрат сформованих по здійсненим господарським операціям з ТОВ «Центргаз».

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Укрпівденьбудінвест» дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з того, що висновки податкового органу про незаконне формування позивачем валових витрат за перевіряємий період є необґрунтованими, оскільки, як стверджується судом, факт виконання договорів з боку його контрагента - ТОВ «Центргаз», підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами та обставинами встановленими судовими рішеннями, а саме постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2012 р. та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 р. у справі № 2а-5172/12/1470, які набрали законної сили.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єкта оподаткуванні та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд договорів підряду з ТОВ «Центргаз».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було у повній мірі досліджено реальність господарських операцій; залишено поза увагою розбіжності, які містяться в первинних документах бухгалтерського обліку та договорах. Не досліджено добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, тобто не з'ясовано належним чином напрямок та цілі діяльності позивача та чи відповідають дії по укладенню та виконанню спірних договорів господарській меті товариства.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, посилаючись при цьому, із застосуванням положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, на обставини встановлені у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2012 р. та постанові Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 р. по справі № 2а-5172/12/1470.

Водночас передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведенні у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Наявність у судовому рішенні в іншій адміністративній справі висновків щодо неправомірності позицій, викладених в акті податкової перевірки, не може бути беззастережною підставою для визнання протиправними податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань через установлені контролюючим органом порушення податкового законодавства.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції, при цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту робіт, що виконуються або послуг, що надаються, тощо; - встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесення інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку.

Таким чином, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій та для правильного вирішення даного спору, виходячи з наведених рекомендацій, дослідженню судами підлягає перш за все реальність спірних господарських операцій, добросовісність дій платника податків, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей, а також реальність усіх даних, наведених у відповідних первинних документах.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищезазначені обставини враховано не було, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про порушення судами вимог передбачених статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного виконання господарських операцій визначеним податковим органом ризиковим контрагентом, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. у справі № 814/1657/13-а - скасувати.

Справу № 814/1657/13-а направити на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис М.І. Костенко Помічник судді підпис О.І. Степашко З оригіналом згідно Т. Давидовська