Постанова

від 03.03.2014 по справі 826/18046/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18046/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Файдюка В.В., при секретарі - Добрянському М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Макрохім» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень - рішень від 01 листопада 2013 року №0000444030 та №0000454030,

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство «Макрохім» (надалі - ПрАТ «Макрохім») звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень - рішень від 01 листопада 2013 року №0000444030 та №0000454030.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено документальна позапланова виїзна перевірка приватного акціонерного товариства "Макрохім" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Стройкапдизайн" за період грудень 2010 року, за результатом якої складено акт №1240/40-30/24720905 від 18.10.2013.

Згідно цього акту позивачем порушено пункт 5.1, підпункт 5.3.9 пункт 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що відповідає пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14 410 417,00 грн. та підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що відповідає пунктам 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11 528 343,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000454030 від 01.11.2013 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 11 528 343,00 грн. за основним платежем та 5764172,00 грн. штрафні санкції, та № 0000444030 від 01.11.2013 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 14 410 417,00 грн. за основним платежем та 3 602 604,00 грн. штрафні санкції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Аналіз наданих ПрАТ «Макрохім» первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ "Стройкапдизайн", які були предметом перевірки.

Також позивачем було надано копію договору б/н від 01.12.2010 р., податкові накладні, видаткові накладні, виписки з банку які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, тощо.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ПрАТ «Макрохім» та ТОВ "Стройкапдизайн" мали господарські взаємовідносини за період який перевірявся податковим органом.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

На момент складання вказаних податкових накладних контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у зазначених осіб права на складання податкових накладних.

Тож, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на постанову Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2011 про визнання ТОВ "Стройкапдизайн" банкротом та ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2012.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на акт №1200/23-200/37385457 від 04.04.2011 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкапдизайн", оскільки обставини викладені в ньому не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх скасування.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково постановлено зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісімі грн. 80 коп.) на користь Приватного акціонерного товариства "Макрохім" із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, а тому рішення в цій частині підлягає зміні зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок), зокрема, зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до п. 19 Порядку безспірне списання коштів з державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень в адміністративних справах про стягнення судових витрат з державного або місцевого бюджету повинно здійснюватись органами Державного казначейства шляхом списання коштів з рахунків відповідного бюджету, до якого зараховувались надходження від сплати цих судових витрат, за умови надання особою, на користь якої ухвалене рішення, всіх підтверджуючих документів.

Більш того, чинним законодавством не передбачено відкриття рахунків, які відкриваються за зобов'язаннями Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників за рахунок наданих цьому органу бюджетних асигнувань. Судовий збір повертається за рахунок зарахованої суми коштів до бюджету, внесеної позивачем, з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково присуджено з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на користь приватного акціонерного товариства "Макрохім" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн., а тому абзац 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Макрохім" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 гривень».

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити в частині порядку стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року - змінити, виклавши її третій абзац резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Макрохім" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 гривень».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Є.В. Чаку

суддя В.В. Файдюк

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.