Ухвала

від 14.07.2014 по справі 826/18046/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2014 року м. Київ К/800/16408/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Мосійчук І.М., за участю представників позивача:Лазарєва М.О., відповідача:Вороніної В.В., відповідача:Маісурадзе З.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2014 р.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р.

у справі №826/18046/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Макрохім»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Макрохім» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.11.2013 р. №0000454030 та № 0000444030, зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 458,80 грн. на користь позивача із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р. рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фахівцями податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Стройкапдизайн" за період грудень 2010 року, за результатом якої складено акт від 18.10.2013 р. №1240/40-30/24720905.

Згідно висновків вказаного акту позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що відповідає п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14 410 417,00 грн. та пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що відповідає п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11 528 343,00 грн.

На підставі виявлених порушень відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 01.11.2013 р. № 0000454030, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 528 343,00 грн. за основним платежем та 5 764 172,00 грн. штрафні санкції, та № 0000444030, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 14 410 417,00 грн. за основним платежем та 3 602 604,00 грн. штрафні санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, у період, який перевірявся податковим органом, позивач мав правовідносини з ТОВ «Стройкапдизайн» за договором б/н від 01.12.2010 р., предметом якого були зобов'язання продавця передати у власність покупця продукцію, яку останній зобов'язувався прийняти та оплатити, по ціні та у кількості відображених в видаткових накладних.

Судовими інстанціями було встановлено, що факт здійснення ТОВ «Стройкапдизайн» своїх зобов'язань за договором б/н від 01.12.2010 р. підтверджується накладними та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Оплата товару отриманого позивачем від ТОВ «Стройкапдизайн» була здійснена відповідно до договору про відступлення права вимоги від 10.01.2011 р. № 10/11-1, укладеного між ТОВ «Стройкапдизайн» та ПП «Ракурс Плюс» щодо відступлення права вимоги на суму 69 170 000,00 грн., що належить кредитору на підставі договору б/н від 01.12.2010 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з особового рахунку та договором № 10/11-1 від 10.01.2011 р.

В подальшому отриманий товар від ТОВ «Стройкапдизайн» за договором б/н від 01.12.2010 р. був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з контрагентами - покупцями, що також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, довіреностей на уповноважених осіб на отримання позивачем цінностей згідно видаткових накладних.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що операції купівлі-продажу ТОВ «Стройкапдизайн» з позивачем період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. При цьому, податкова інспекція посилається на акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Стройкапдизайн», а також на постанову Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2011 р. про визнання ТОВ «Стройкапдизайн»» банкрутом.

Так, відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час укладання позивачем спірного договору, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2011 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» так і Податкового кодексу України.

Так, наведені положення названих Законів цілком кореспондують приписам Податкового кодексу України, зокрема, п. 138.2 ст. 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, податкове законодавство, як до набрання чинності Податковим кодексом України, так і після, необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що реальність та товарність господарської операції між позивачем та ТОВ «Стройкапдизайн» за договором б/н від 01.12.2010 р. у ході судового розгляду справи було встановлено, у результаті чого суди дійшли висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат за вказаним договором.

Крім того, судовими інстанціями було правомірно відхилено посилання відповідача на результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Стройкапдизайн», зважаючи на те, що при проведенні вказаної перевірки правовідносини між позивачем та ТОВ «Стройкапдизайн» не досліджувались, а було досліджено правовідносини між ТОВ «Стройкапдизайн» та ТОВ «Довіра».

Як не можна визнати обґрунтованими і посилання відповідача на постанову Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2011 р. про визнання ТОВ «Стройкапдизайн» банкротом та ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2012 р. та факти встановлені зазначеними рішеннями суду, оскільки такі рішення були прийняті, а відповідні факти встановлені вже після сплину значного проміжку часу від моменту існування фінансово-господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Стройкапдизайн».

За наведених обставин, судова колегія вбачає наявність правових підстав погодитись із висновками судів попередніх інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р. у справі №826/18046/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.