Постанова

від 27.02.2014 по справі 816/425/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/425/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лі Н. А.,

представника позивача - Черчик А. В.,

представники відповідача - Мосієнко В. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2014 року Виробничо - комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12 грудня 2013 року № 0001592308.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби в акті перевірки № 2008/16-01-22-08-10/32636107 від 27 листопада 2013 року, що стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки, на думку позивача, податковий кредит позивачем було відображено правомірно, базуючись на положеннях Податкового кодексу України. Також, позивач вважає, що проведені господарські операції з контрагентом ТОВ Фірма "Зонд" є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, на підтвердження чого надав первинну бухгалтерську документацію. Тому, податкове повідомлення - рішення від 12 грудня 2013 року № 0001592308 підлягає скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні просили у задоволенні позовних вимог відмовити. В письмових запереченнях зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" (ідентифікаційний код 32636107) зареєстроване як юридична особа 19 вересня 2003 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 712885, копія якого наявна в матеріалах справи /а. с. 54/.

Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та з 08 жовтня 2003 року є платником податку на додану вартість згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100077477 від 15 листопада 2007 року /а. с. 55/.

Відповідно до направлення на перевірку № 770 від 21 листопада 2013 року, на підставі наказу ДПІ у м. Полтаві № 1089 від 21 листопада 2013 року у період з 21 листопада 2013 року по 27 листопада 2013 року посадовими особами податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" (код ЄДРПОУ 32636107) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Фірма "Зонд" (код ЄДРПОУ 21218594) за липень 2013 року.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт від 27 листопада 2013 року № 2008/16-01-22-08-10/32636107 /а. с. 13-20/, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем по податку на додану вартість вимог статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 68 609 грн. 75 коп., в тому числі по періодах: липень 2013 року 68 609 грн. 75 коп.

На підставі висновків Акта перевірки від 27 листопада 2013 року № 2008/16-01-22-08-10/32636107, відповідачем 12 грудня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592308, яким ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 102 914 грн., в тому числі основний платіж - +68 609 грн. 75 коп., штрафні (фінансові) санкції - 34 304 грн. 88 коп. /а. с. 23/.

З вимогою про скасування вказаного податкового повідомлення - рішення ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" звернулось до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню від 12 грудня 2013 року № 0001592308 суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 Податкового кодексу України платники податків, для цілей оподаткування, зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Оскільки в акті перевірки йдеться про непідтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Зонд", суд вважає за необхідне дослідити господарські взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи поставка товарів - металевих виробів - від ТОВ Фірма "Зонд" позивачу здійснювалась без укладання письмового договору.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій надані податкові накладні /а. с. 28, 29/, рахунки - фактури /а. с. 24, 25/, а також копії видаткових накладних /а. с. 26, 27/.

Ані позивачем, ані відповідачем не спростовано та не ставились під сумнів висновки акту перевірки щодо сплати позивачем коштів за товарно-матеріальні цінності, на підтвердження чого позивачем надані копії платіжних доручень, з яких вбачається сплата вартості придбаного товару /а. с. 32, 33/.

Як зазначено позивачем в наданих суду поясненнях /а. с. 107-110/, транспортування товару від постачальника ТОВ Фірма "Зонд" на адресу ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" здійснювалося силами та за рахунок ТОВ Фірма "Зонд" на виробничу базу ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" за адресою вул. Польова, 8, м. Первомайський, Харківська область.

Позивачем надано до суду копію договору оренди № 01/12 ОР від 01 грудня 2011 року про передання позивачу в тимчасове, платне користування нежитлових приміщень, що знаходяться в будинку № 8 по вулиці Польовій, м. Первомайський, Харківська область /а. с. 52-53/.

На підтвердження транспортування товарів позивачем надано копію товарно-транспортну накладну № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 35/.

Приймання товару на базі ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" за адресою: вул. Польова, 8, м. Первомайський, Харківська область, від ТОВ "Фірма "Зонд" відображено в Журналі прийому /звіту/відвантаження товарно-матеріальних цінностей за 2013 рік /а. с. 141-148/.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбаний товар використовувався у господарській діяльності, а саме: для виробництва власної продукції - приймальних ємностей, які в подальшому реалізовувались замовникам, даний факт підтверджується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи /а. с. 115-138/. Вказана обставина також не заперечувалась відповідачем в акті перевірки /а. с. 17/.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає, що підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, з акту перевірки /а. с. 16-17/ вбачається, що податковим органом встановлена відсутність у товарно-транспортній накладній № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 151, 161/ в графі "Автопідприємство" коду автопідприємства, І. П. Н. водія, що, на думку відповідача, не дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та в результаті не підтверджує факт поставки продукції. Також, податковий орган зазначив, що у графі товарно-транспортної накладної "Пункт розвантаження" вказано Харківська область, м. Первомайський, але на зазначено адресу, за якою здійснювалось розвантаження металевих виробів.

Суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, з наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 151/ вбачається, що остання в графі "Автопідприємство" містить назву автопідприємства - ОСОБА_3, П. І. Б. водія - ОСОБА_3, але не містить коду автопідприємства та і. п. н. водія.

Разом з цим, суд не погоджується з доводами податкового органу про відсутність доказів фактичного отримання товару у зв'язку з недоліками оформлення постачальниками товарно-транспортної накладної, з тих підстав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки такого документу як товарно-транспортна накладна, а саме: відсутність коду автопідприємства, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару. До того ж, ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи інших зауважень стосовно здійснення господарських операцій позивача з контрагентом відповідач не навів.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" та ТОВ "Фірма "Зонд" з придбання товарів.

Стосовно твердження відповідача про те, що придбання металевих виробів згідно договору поставки б/н від 12 червня 2013 року на загальну суму 411 658 грн. 50 коп., в т. ч. ПДВ 68 609 грн. 75 коп., у ТОВ "Фірма "Зонд", код ЄДРПОУ 21218594, визнано нереальним за довідкою Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 27 вересня 2013 року № 139/20-33-22-03-07/21218594 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Зонд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2013 року" /а. с. 17, 78-90/.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нереального правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка про неможливість проведення зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Дослідивши вказані обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 грудня 2013 року № 0001592308 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 грудня 2013 року № 0001592308.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450, місцезнаходження: вул. Фрунзе, 155, м. Полтава, 36008) на користь Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" (ідентифікаційний код 32636107, місцезнаходження: вул. Лагоди, 42, м. Полтава, 36008) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 058 (дві тисячі п'ятдесят вісім) гривень 29 (двадцять дев'ять) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04 березня 2014 року.

Суддя Р.І. Молодецький