Ухвала

від 22.04.2014 по справі 816/425/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 р.Справа № 816/425/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Вовченко І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2014р. по справі № 816/425/14

за позовом Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

29 січня 2014 року, Виробничо - комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" ( далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області ( далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12 грудня 2013 року № 0001592308.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року адміністративний позов Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 грудня 2013 року № 0001592308.

Стягнено з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450, місцезнаходження: вул. Фрунзе, 155, м. Полтава, 36008) на користь Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" (ідентифікаційний код 32636107, місцезнаходження: вул. Лагоди, 42, м. Полтава, 36008) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 058 (дві тисячі п'ятдесят вісім) гривень 29 (двадцять дев'ять) копійок.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, позовні вимоги ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 грудня 2013 року № 0001592308 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" (ідентифікаційний код 32636107) зареєстроване як юридична особа 19 вересня 2003 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 712885, копія якого наявна в матеріалах справи /а. с. 54/ та перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та з 08 жовтня 2003 року є платником податку на додану вартість згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100077477 від 15 листопада 2007 року /а. с. 55/.

Відповідно до направлення на перевірку № 770 від 21 листопада 2013 року, на підставі наказу ДПІ у м. Полтаві № 1089 від 21 листопада 2013 року у період з 21 листопада 2013 року по 27 листопада 2013 року посадовими особами податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" (код ЄДРПОУ 32636107) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Фірма "Зонд" (код ЄДРПОУ 21218594) за липень 2013 року.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт від 27 листопада 2013 року № 2008/16-01-22-08-10/32636107 /а. с. 13-20/, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем по податку на додану вартість вимог статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 68 609 грн. 75 коп., в тому числі по періодах: липень 2013 року 68 609 грн. 75 коп.

На підставі висновків Акта перевірки від 27 листопада 2013 року № 2008/16-01-22-08-10/32636107, відповідачем 12 грудня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592308, яким ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 102 914 грн., в тому числі основний платіж - +68 609 грн. 75 коп., штрафні (фінансові) санкції - 34 304 грн. 88 коп. /а. с. 23/.

В зв"язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення - рішення ВК ТОВ "Техкомплектсервіс", колегія суддів зазначає.

Так, згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, утому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на

баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно положень статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді;б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товарів - металевих виробів - від ТОВ Фірма "Зонд" позивачу здійснювалась без укладання письмового договору.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій надані податкові накладні /а. с. 28, 29/, рахунки - фактури /а. с. 24, 25/, а також копії видаткових накладних /а. с. 26, 27/.

Як встановлено судом першої інстанції, транспортування товару від постачальника ТОВ Фірма "Зонд" на адресу ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" здійснювалося силами та за рахунок ТОВ Фірма "Зонд" на виробничу базу ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" за адресою вул. Польова, 8, м. Первомайський, Харківська область.

Позивачем надано до суду копію договору оренди № 01/12 ОР від 01 грудня 2011 року про передання позивачу в тимчасове, платне користування нежитлових приміщень, що знаходяться в будинку № 8 по вулиці Польовій, м. Первомайський, Харківська область /а. с. 52-53/.

На підтвердження транспортування товарів позивачем надано копію товарно-транспортну накладну № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 35/.

Приймання товару на базі ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" за адресою: вул. Польова, 8, м. Первомайський, Харківська область, від ТОВ "Фірма "Зонд" відображено в Журналі прийому /звіту/відвантаження товарно-матеріальних цінностей за 2013 рік /а. с. 141-148/.

Також, з акту перевірки /а. с. 16-17/ вбачається, що податковим органом встановлена відсутність у товарно-транспортній накладній № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 151, 161/ в графі "Автопідприємство" коду автопідприємства, І. П. Н. водія, що, на думку відповідача, не дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та в результаті не підтверджує факт поставки продукції. Також, податковий орган зазначив, що у графі товарно-транспортної накладної "Пункт розвантаження" вказано Харківська область, м. Первомайський, але на зазначено адресу, за якою здійснювалось розвантаження металевих виробів.

Так, з наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № КР-2983 від 02 серпня 2013 року /а. с. 151/ вбачається, що остання в графі "Автопідприємство" містить назву автопідприємства - ОСОБА_2, П. І. Б. водія - ОСОБА_2, але не містить коду автопідприємства та і. п. н. водія.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу про відсутність доказів фактичного отримання товару у зв'язку з недоліками оформлення постачальниками товарно-транспортної накладної, з тих підстав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки такого документу як товарно-транспортна накладна, а саме: відсутність коду автопідприємства, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару. До того ж, ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи інших зауважень стосовно здійснення господарських операцій позивача з контрагентом відповідач не навів.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про реальність господарських взаємовідносин між ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" та ТОВ "Фірма "Зонд" з придбання товарів.

Стосовно твердження відповідача про те, що придбання металевих виробів згідно договору поставки б/н від 12 червня 2013 року на загальну суму 411 658 грн. 50 коп., в т. ч. ПДВ 68 609 грн. 75 коп., у ТОВ "Фірма "Зонд", код ЄДРПОУ 21218594, визнано нереальним за довідкою Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 27 вересня 2013 року № 139/20-33-22-03-07/21218594 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Зонд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2013 року" /а. с. 17, 78-90/.

Колегія суддів зазначає, що доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Згідно частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 грудня 2013 року № 0001592308 є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2014р. по справі № 816/425/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О. Судді (підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 28.04.2014 р.