Ухвала

від 13.02.2014 по справі 2а-1521/12/0170/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/31122/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

у справі № 2а-1521/12/0170/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврика"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки

Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еврика» (надалі також - ТОВ «Еврика», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень від 27 січня 2012 року №0013932301 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53033,75грн., в тому числі 42427 грн. за основним платежем, 10606,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0013942301 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 98 196,25 грн., в тому числі 85 040 грн. за основним платежем, 13156,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еврика» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та часткового скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0013942301 від 27 січня 2012 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Еврика» грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 65781,25 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 52625,00 грн. за штрафними санкціями у сумі 13156,25 грн.; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0013932301 від 27 січня 2012 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Еврика» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 52625,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 42100,00 грн., за штрафними санкціями у сумі 10525,00 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 по справі № 2а-1521/12/0170/11 залишено без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмове заперечення, в якому просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 53033,75 грн. та податку прибуток у розмірі 98 196,25 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки від 16 січня 2012 року № 409/23-2/30120562, про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого занижено податку на прибуток на загальну суму 525625 грн. у т.ч. за 4-й квартал 2009 року у сумі 40125 грн., за 2-й квартал 2010 року у сумі 12500 грн., та у загальній сумі 32415 грн., у т.ч. за 2-й квартал 2011 року на суму 2817 грн. та за 3-й квартал 2011 року на суму 29598 грн. та з податку на додану за жовтень 2009 року на суму 14600 грн., за грудень 2009 року на суму 17500 грн., за травень 2010 року на суму 10000 грн., за червень 2010 року на суму 327 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що правочини позивача та ПП «Еліт Строй 2», ПП «Фаітон» є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання правових наслідків, з огляду на відсутність у контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів, основних засобів, місцезнаходження контрагентів не встановлено.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як підтверджується матеріалами справи, між ПП «Фаітон» (продавець) та ТОВ «Еврика» (Покупець) укладено договір купівлі -продажу від 5 травня 2010 року, предметом якого є купівля-продаж товару (автозапчастини, авто аксесуари, матеріали).

Крім того, між позивачем (Покупець) та ПП «Еліт строй» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 17 вересня 2009 року №94/1, предметом якого є купівля-продаж будівельних матеріалів, автозапчастини, обладнання.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов укладених позивачем з ПП «Еліт Строй 2», ПП «Фаітон» договорів підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України,що містяться в матеріалах справи а саме: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, доказами подальшої реалізації придбаного товару.

Крім того, згідно висновку судово-економічної експертизи від 28 вересня 2010 року, який наданий ТОВ «Інститут експертних досліджень», висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ за господарськими операціями із ПП «Фаітон» та ПП «Еліт строй 2» не підтверджуються. Також, згідно обставин встановлених експертом, отримані товари за господарськими операціями із ПП «Фаітон» та ПП «Еліт строй 2» використовувалися позивачем у господарській діяльності. Окрім того, експерт дійшов висновку про те, що у позивача наявні виробничі та трудові потужності, які могли використовуватися при здійсненні господарських операцій із зазначеними вище суб'єктами господарювання.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем зазначеними вище суб'єктами господарювання.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що нарахування податкових зобов'язань в частині, що оскаржується позивачем, є необґрунтованим, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень, в частині що оскаржуються позивачем.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко