Ухвала

від 13.02.2014 по справі 820/194/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/31291/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 820/194/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесінт"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полесінт» (надалі також - ТОВ «Полесінт», позивач) звернулося до суду з позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 грудня 2011 року № 0010682340 та № 0010692340.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року позовні вимоги задоволено, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області від 30 грудня 2011 року №0010682340 №0010692340.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по справі № 820/194/13-а залишено без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і прийняти рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 153 545,00 грн. та податку на прибуток у розмірі 170 578,73 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 1 грудня 2011 року № 2718, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 , пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого суму податку на додану вартість занижено на 145 328,40 грн., в тому числі: за березень 2011 року на суму 1748,90 грн., за квітень 2011 року на суму 54 446,84 грн., за травень 2011 року на суму 32 406,22 грн., за червень 2011 року на суму 23 864,00 грн., за липень 2011 року на суму 28 486,28 грн., за серпень 2011 року на суму 4376,14 грн.; статті 138 Податкового кодексу України та пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - закон); тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 170 577,73 грн., у тому числі за I квартал 2011 року на 2186,13 грн., за II квартал 2011 року на 127 324,62 грн., за III квартал 2011 року на 41 066,98 грн.

Зазначенні висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем документально не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Промспец Консалтинг»

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Аналогічні положення щодо права платника на включення витрат до складу валових витрат містилися і в підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний до 1 квітня 2011 року.

Так, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 березня 2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Промспец Консалтинг» (Продавець) укладений договір купівлі-продажу № 01, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (синтепон, тканина плащова, підкладочна та інше), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов зазначеного вище договору підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку, доказами наявності у позивача оренди приміщення для зберігання придбаного товару, витягом з журналу реєстрації довіреностей.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг».

Разом з тим, в ході вирішення спору, не знайшли підтвердження доводи відповідача (на які він посилається і в касаційній скарзі) про відсутність зв'язку витрат, понесених позивачем під час придбання товару, з його господарською діяльністю, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено, а ДПІ не спростовано, що придбані ТОВ «Полесінт» у ТОВ «Промспец Консалтинг» товари реалізовані ТОВ «Виробниче підприємство «СВАН», ТОВ «Кримський текстиль», ТОВ «ОЛТЕКС», ПП «Союз». Вказане підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2011 року № 0010682340 та № 0010692340 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко