Ухвала

від 12.02.2014 по справі 2а-2347/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/89635/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011

у справі № 2-а-2347/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень: від 07.02.2011 № 0000602302/0, за яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 79 396,00 грн. (у тому числі 63 517,00 грн. за основним платежем та 15 879,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій); від 07.02.2011 № 0000612302/0, згідно з яким Товариство зобов'язано сплатити податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 99 245,00 грн. (у тому числі 79 396,00 грн. за основним платежем та 19 849,00 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000602302/0 скасовано в частині нарахування ПДВ у сумі 24016 грн. за основним платежем та 6004 грн. за штрафними санкціями, а податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000612302/0 - в частині 36025 грн. за основним платежем та 9006 грн. за штрафними санкціями.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для оспорюваних донарахувань з ПДВ та з податку на прибуток стало невизнання податковим органом права позивача на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат на придбання дизельного пального по операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «ПСГ» (далі - ТОВ «ПСГ»), а також на включення сум ПДВ у ціні придбаного пального до податкового кредиту Товариства.

При цьому податкова інспекція посилається на відсутність спірного контрагента за місцезнаходженням, підписання первинних документів від його імені невстановленими особами, відсутність у ТОВ «ПСГ» необхідної матеріально-технічної бази для провадження господарської діяльності, також на факт порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом вчинення невстановленими слідством особами підроблення документів податкової звітності ТОВ «ПСГ».

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПСГ» та, відповідно, як свідчення необґрунтованості податкової вигоди позивача у справі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди за наслідками дослідження поданих учасниками провадження доказів встановили, що реальність виконання операцій з поставки ТОВ «ПСГ» дизельного пального в адресу Товариства підтверджується належними первинними документами, а саме - видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, випискою з банківського рахунку Товариства (з якої вбачається факт оплати придбаного товару у безготівковій формі). Придбане дизельне пальне було передано позивачем на зберігання поклажедавцеві - товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тасман» на підставі договору зберігання від 10.06.2009 № 10/06/09; в подальшому цей товар було реалізовано позивачем іншим суб'єктам господарювання.

Наведені обставини, підтверджені документами первинного обліку, у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Усі доводи податкової інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваного донарахування, стосуються порушень, допущених постачальником платника, тобто третьою особою, а тому ці доводи не можуть бути підставою для висновку про недобросовісність позивача як платника податків.

Так, твердження ДПІ про відсутність у ТОВ «ПСГ» об'єктивної можливості для виконання розглядуваних поставок в силу відсутності необхідних трудових ресурсів та основних фондів були цілком об'єктивно відхилені судами. Адже податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару його контрагентом.

Доводи ДПІ про підписання первинних документів від імені спірного контрагента невстановленою особою також не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Посилання податкового органу на порушення кримінальної справи за фактом вчинення невстановленими слідством особами підроблення контрагентом позивача ТОВ «ПСГ» документів податкової звітності, також не можуть вважатися належним доказом, позаяк вони не містять інформації щодо предмету доказування, а саме - правильності формування позивачем податкового кредиту.

З урахуванням викладеного касаційна скарга ДПІ задоволенню не підлягає.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог висновки попередніх інстанцій у розглядуваній касаційній скарзі не оскаржуються. Відповідні висновки були предметом оскарження за касаційною скаргою, поданою Товариством; цим висновкам вже надано правову оцінку Вищим адміністративним судом України під час прийняття постанови від 19.09.2012 з даної справи.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 у справі № 2-а-2347/11/2670 залишити без змін в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000602302/0 в частині нарахування ПДВ у сумі 24016 грн. за основним платежем та 6004 грн. за штрафними санкціями, а також щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000612302/0 - в частині 36025 грн. за основним платежем та 9006 грн. за штрафними санкціями.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько