Ухвала

від 19.02.2014 по справі 826/9017/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/61338/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

за участю секретаря Бовкун В.В.,

та представників сторін:

позивача - Чернікової О.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереробка" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013

у справі № 826/9017/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0007852203 та № 0007842203.

Постановою названого суду від 09.08.2013 позов задоволено з посиланням на відсутність підстав для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат за операціями з придбання нафтопродуктів в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Карботорг» (далі - ПП «Карботорг»).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду 21.11.2013 зазначену постанову суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що розглядувані операції мали фіктивний характер, були опосередковані штучним документообігом без реального руху товару від постачальника (ПП «Карботорг») до покупця (позивача у справі).

Товариство, не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та на невідповідність висновків цього суду наявним у справі доказам, просить скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору.

Касаційна інстанція за результатами вивчення матеріалів справи та дослідження доводів касаційної скарги, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та перевіривши у відповідності зі статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України законність оскаржуваних судових актів, вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Товариства.

Як було встановлено судами, за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Карботорг» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 (оформленої актом від 15.05.2013 № 465/22.3/36520261) ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0007842203, згідно з яким Товариству донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 672 774 грн. (у тому числі 3 959 109 грн. за основним платежем та 713 665 грн. за штрафними санкціями), а також від 04.06.2013 № 0007852203 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 365 294 грн. (у тому числі 365 293 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань слугував висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до валових витрат, що зменшують оподатковуваний доход Товариства, витрат на оплату нафтопродуктів, нібито поставлених ПП «Карботорг» в адресу позивача, а також про незаконне відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим постачальником у ціні цієї продукції.

На обґрунтування цього висновку податковий орган посилається на фіктивний характер розглядуваних операцій з огляду на протиправний характер діяльності ПП «Карботорг», яке зареєстровано на підставну особу (яка заперечує свою причетність до діяльності цього підприємства та підписання від його імені будь-яких первинних документів), має лише одного працівника, не має основних засобів та матеріально-технічної бази, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок; за твердженням ДПІ, відомості щодо учасників поставок у товарно-транспортній документації, оформленій під час транспортування спірних нафтопродуктів, не відповідають змісту договорів поставки.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ПП «Карботорг» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Товариства, зазначив про надання позивачем документів по операціям зі спірним контрагентом, які підтверджують реальність спірних господарських операцій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає зазначені висновки суду такими, що відповідають фактичним обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Інших вимог до платника, що використовує право на формування податкового кредиту та валових витрат, чинне податкове законодавство не містить.

Таким чином, визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження господарської діяльності платника.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалів доказів встановлено, що позивачем дотримано усі вимоги, встановлені у наведених законодавчих нормах, та представлено необхідні первинні документами по взаємовідносинам зі спірним контрагентом.

Податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування ані факту невідповідності цих первинних документів критеріям, визначеним у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ані недостовірності відомостей, вказаних у спірних первинних документах.

ДПІ не подано і докази того, що по спірним операціях у Товариства була відсутня розумна ділова мета, або того, що позивач та ПП «Карботорг» діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Разом з тим, відмовляючи особі у праві на податковий кредит або на формування валових витрат, податковий орган повинен довести саме недобросовісність у діях платника, а не обмежуватися формальним наведенням будь-яких фактів.

Матеріалами справи підтверджується, що у перевіреному періоді позивачем було укладено ряд договорів поставки, у межах виконання яких ПП «Карботорг» поставляло позивачеві різні види нафтопродуктів.

Виконання зазначених договорів оформлено складенням податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, квитанцій про приймання вантажу, паспортів якості, товарно-транспортних накладних.

Представлені документи від імені ПП «Карботорг» підписані його директором Дударєвою Олександрівною Борисівною.

Суд першої інстанції дійшов об'єктивного висновку про те, що подані документи підтверджують факт реальної поставки товару спірним контрагентом, а первинні документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства.

ПП «Карботорг» на момент існування фактичних взаємовідносин з Товариством було зареєстровано в установленому порядку, перебувало на обліку в податковій інспекції, його реєстрація скасована не була. Дударєва О.Б. значилась в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців директором цього підприємства.

Факт реєстрації юридичної особи публічно підтверджує реальність існування та дієздатність учасника господарського обороту.

Посилання ДПІ на протокол допиту ОСОБА_3 (керівника ПП «Карботорг»), який заперечував свою участь у діяльності цього суб'єкта господарювання , обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції, позаяк ОСОБА_3 став директором ПП «Карботорг» лише починаючи з 16.03.2011, а тому його показання щодо обставин, які відбулися до цієї дати, не можуть свідчити про безтоварність спірних операцій.

ДПІ не встановлено зв'язку або взаємозалежності між Товариством та ПП «Карботорг». Усі розрахунки по договорам з цим контрагентом здійснені у безготівковій формі; доказів того, що метою перерахування платником грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Карботорг» було їх подальше переведення у готівку, податковою інспекцією не представлено.

Доводи ДПІ про відсутність у постачальника трудових ресурсів та матеріально-технічної бази також підлягають відхиленню, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на валові витрати з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Податкове законодавство також не пов'язує порядок формування платником даних податкового обліку з результатами проведення зустрічної перевірки постачальника. Порушення правил оподаткування з боку контрагента, встановлені податковою інспекцією під час його перевірки, не можуть слугувати доказом недобросовісності Товариства, якщо тільки податковою інспекцією не доведено, що останньому було відомо про ці обставини.

Неподання Товариством актів приймання-передачі нафтопродуктів було безпідставно розцінено апеляційним судом як свідчення безтоварності операцій, з огляду на наявність інших первинних документів, що дозволяють встановити зміст, обсяг та учасників розглядуваних поставок.

Також апеляційний суд необґрунтовано підтримав доводи ДПІ про неналежне оформлення перевезення спірного товару, позаяк наявні у матеріалах справи товарно-супровідні документи засвідчують факт транспортування товару за замовленням позивача у справі.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про дотримання Товариством необхідних умов реалізації права на формування валових витрат та податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

А відтак у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та мотивованого рішення окружного адміністративного суду міста Києва по справі.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереробка" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 у справі № 826/9017/13-а скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2013 у справі № 826/9017/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко