Ухвала

від 06.02.2014 по справі 2а-5492/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/30146/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 2а-5492/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця-сервіс»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської

області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця-сервіс» (надалі також -ТОВ «Столиця-сервіс», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 липня 2012 року №0000022205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 20 липня 2012 року № 0000022205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Столиця-сервіс» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 240231,05 грн. (за основним платежем - 192184,84 грн. та за штрафними санкціями - 48046,21 грн.).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Столиця-сервіс».

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення від 20 липня 2012 року № 0000022205, (грошове зобов'язання 240231,05 грн. (за основним платежем - 192184,84 грн. та за штрафними санкціями - 48046,21 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 12 серпня 2012 року № 357/22-5/33440634, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 192181, 84 грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами господарських операцій із контрагентом ПП «Техноформат», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів зустрічної звірки його контрагента, а саме акту від 21 листопада 2011 року № 91/232/34591519 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Техноформат» в частині дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень, вересень 2011 року. Вказаним актом встановлено відсутність у ПП «Техноформат» трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та обладнання. Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 1 лютого 2011 року між позивачем та ПП «Техноформат» укладено договір поставки матеріалів № 15, згідно умов якого постачальник (ПП «Техноформат») зобов'язується передати та поставити покупцю (ТОВ «Столиця-сервіс») товар, зокрема, бетон, бетонні розчини та інші будівельні матеріали; поставка товару здійснюється за попередньою заявкою покупця, до заявки покупця оформляється рахунок-фактура, який є підтвердженням отримання заявки до виконання.

З метою отримання товару позивачем до ПП «Техноформат» подавалися відповідні заявки із зазначеннями виду та обсягу бетону, що містяться в матеріалах справи (а.с.94-97).

Як передбачено умовами договору, до заявки позивача ПП «Техноформат» оформлено рахунки-фактури (а.с. 98-101) та виписано позивачеві видаткові накладні (а.с. 20-23) податкові накладні (а.с.16-19).

Окрім того, на підтвердження факту транспортування бетону, позивачем надано належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних та паспорти якості товару від заводу виробника (а.с.102-135).

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Техноформат».

Також суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини, що висловив суд пункті 53 Рішення від 20 вересня 2012 року у справі «Федорченко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку, що акт від 21 листопада 2011 року № 91/232/34591519 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Техноформат» не є достатньо вагомим, чітким та узгодженим доказом, що спростовує реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Техноформат», факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2012 року №0000022205 прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко