Ухвала

від 26.02.2014 по справі 826/18790/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18790/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвесттрейдсервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Інвесттрейдсервіс» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2013 року № 10126552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено перевірка позивача щодо питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2013 року № 598/2202/38149285 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Інвесттрейдсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» за лютий 2013 року.

В акті зазначено наступні порушення позивача:

ч.1 ст. 203, ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених з ТОВ «Т.Д.Р.-Електро»;

п.198.1, п.198.6 ст. 198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 411 340,73 грн., в т.ч. за лютий 2012 р. на суму 411 340,73 грн

Наведені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 04.07.2013 року форма «Р» №10126552207, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 514 176,00 грн. (із яких: 411 341,00 грн. - за основним зобов'язанням, та 102 835,00 грн. - за штрафними санкціями). Дане рішення за результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів було залишено без змін.

Так, 20.12.2012 року між ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» та ТОВ «Інвесттрейдсервіс» було укладено договір поставки №20/12/12/1М (надалі - Договір №20/12/12/1М), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Т.Д.Р-Електро») зобов'язується поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю (ТОВ «Інвесттрейдсервіс») товар для виробництва комбікормів, а покупець зобов'язується прийняти це товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1.1 Договору №20/12/12/1М). Основною умовою поставки є СРТ (склад, вказаний покупцем) в тлумаченні ІНКОТЕРМС-2010, якщо інше не вказано у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору (п.3.2 Договору №20/12/12/1М).

На виконання положень п.1.2 Договору №20/12/12/1М, відповідно до якого, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, строки та умови поставки визначаються специфікаціями, між Позивачем та ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» було укладено ряд специфікацій на поставку такого товару.

Зобов'язання сторін за договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи: договором, специфікаціями, податковими накладними, наданими ТОВ «Т.Д.Р.-Електро»

Крім того, відповідно до п.3.3 Договору №20/12/12/1М здавання-передача товару провадиться уповноваженими особами покупця і постачальника. При цьому, п.3.4 вищевказаного договору передбачається, що постачальник зобов'язаний надати документів на товар, а саме: оригінал специфікації, рахунок, посвідчення про якість, копія експортного висновку, видаткові накладні, податкові накладні.

В якості доказів реальності господарської мети та необхідності укладення договорів із ТОВ «Т.Д.Р. -Електро» ЛТД» позивачем було надано видаткові накладні, щодо отримання позивачем від ТОВ «Т.Д.Р. -Електро» ЛТД» макухи з насіння соняшнику та шроту соняшнику, товарно-транспортні накладні (в якості доказів реальності здійснення транспортування вказаного товару від ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» на адреси, вказані в специфікаціях до договору № 20/12/12/1М, та фактичне отримання такої продукції вантажоодержувачем.

Крім того, матеріали справи містять додаткові документи, що посвічують господарську мету придбання товарів у ТОВ «Т.Д.Р.-Електро», зокрема:

- щодо постачання ТОВ «Перше Травня Комбікормовий завод» (за адресою: 19063, Черкаська область, Черкаський район, с. Хацьки, вул.. Польова, 5) надано договір № 80 від 02.02.2013 р., укладений між позивачем та ТОВ «Перше Травня Комбікормовий завод» про постачання позивачем висівки пшеничні, шрот соняшниковий, макуху соняшникову, макуху соєву, олію соєву, олію соняшникову, соєві боби, кукурудзу фуражну, пшеницю (із додатком № 1), видаткові накладні;

- щодо постачання ПАТ «Волноваський Комбінат Хлібопродуктів» (85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. 100 років Червоного Хреста, 2) надано договір № 80 від 02.02.2013 р. про постачання позивачем висівки пшеничні, шрот соняшниковий, макуху соняшникову, макуху соєву, олію соєву, олію соняшникову, соєві боби, кукурудзу фуражну, пшеницю (із додатком № 1); видаткові накладні, податкові накладні.

- щодо постачання ПАТ «Вуглегірський Експериментальний комбікормовий завод» (84573, Донецька область, Артемівський район, с. Новолуганське, вул. Перемоги, 23) надано договір № 80 від 02.02.2013 р. про постачання позивачем висівки пшеничні, шрот соняшниковий, макуху соняшникову, макуху соєву, олію соєву, олію соняшникову, соєві боби, кукурудзу фуражну, пшеницю (із додатком № 1), видаткові накладні, довіреність на отримання ТМЦ; податкові накладні.

- щодо постачання ТОВ «Птахофабрика Київська» (м. Київ, пр.-т. Броварський, 16 км) надано договір від 07.11.2012 року № МК/47 постачання товару, за яким позивач зобов'язується поставити товар згідно специфікацій до договору, видаткові накладні, довіреність на отримання ТМЦ, податкові накладні.

Таким чином, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що зазначені вище первинні документи свідчать про фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Т.Д.Р.-Електро», господарську мету придання такого товару, та здійснення подальшого постачання отриманої продукції від ТОВ «Т.Д.Р.-Електро» по ланцюгу іншим контрагентам позивача (ТОВ «Перше Травня Комбікормовий завод», ПАТ «Волноваський Комбінат Хлібопродуктів», ПАТ «Вуглегірський Експериментальний комбікормовий завод», ТОВ «Птахофабрика Київська»).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені договір, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження його господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції та критично відноситься до обґрунтування відповідача, що контрагент позивача не набув належним чином цивільної правоздатності та дієздатності, у зв'язку з тим, що підприємство відсутнє за своєю юридичною адресою, оскільки, відповідно до п.45.2 ст.45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.