Рішення

від 17.02.2014 по справі 911/3662/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"17" лютого 2014 р. Справа № 911/3662/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарського підприємства «Перемога»

про стягнення 15 966,68 грн.

Головуючий суддя - Щоткін О.В.

Суддя Бацуца В.М.

Суддя Подоляк Ю.В.

за участю представників:

від позивача - Грищенко О.М. - предст., дов. б/н від 25.03.2013р.;

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - Черевко В.М. - предст., дов. № 23-1/09 від 14.10.2013р.;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарського підприємства «Перемога» (відповідач-2) про стягнення 15 966,68 грн. заборгованості, з яких 1200, 20 грн. пені, 14 131,36 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 635,12 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України ) від 15.11.2012 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» перейшло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» щодо сплати інфляційних, процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, що виникла в результаті неналежного виконання останнім умов договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК130910/1 від 13.09.2010р., укладеного між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога».

При цьому, позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України ) від 15.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» було укладено договір поруки №21-12-2012-30, відповідно до умов якого відповідач-1 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем-2 щодо сплати пені на загальну суму 1200,20 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.09.2013р. було порушено провадження у справі №911/3662/13 та призначено до розгляду на 21.10.2013р.

03.10.2013р. на адресу суду від позивача надійшли витребувані судом документи.

18.10.2013р. через канцелярію відповідачем-2 було подано письмовий відзив на позов, який останній озвучив в судовому засіданні та відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

21.10.2013р. відповідачем-2 подано до суду витребувані документи.

Ухвалою суду від 21.10.2013р. розгляд справи було відкладено на 18.11.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача-1.

07.11.2013р. позивачем були подані письмові заперечення на відзив відповідача-2, які були залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.11.2013р. було продовжено строк розгляду справи у порядку ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 09.12.2013р., в зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача-1.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.12.2013р. призначено колегіальний розгляд справи та на підставі ухвали суду від 23.12.2013р. прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - О.В. Щоткін, судді: Ю.В. Подоляк, В.М. Бацуца та розгляд справи призначено на 20.01.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.01.2014р. розгляд справи було відкладено на 17.02.2014р., в зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача-1.

18.11.2013р., 20.01.2014р., 24.01.2014р. та 11.02.2014р. позивачем через канцелярію суду подавались додаткові письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, які були залучені судом до матеріалів справи.

05.12.2013р., 17.01.2014р. та 10.02.2014р. відповідачем-2 через канцелярію суду подавались додаткові письмові заперечення на позов, які були залучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Враховуючи те, що дослідження доказів, яких достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору закінчено, колегія суддів керуючись нормами статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.02.2014р. оголосила вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

встановив:

13 вересня 2010 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПЕРЕМОГА» був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року , ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» звернулося до господарського суду Одеської області, із позовною заявою про стягнення із ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 30.11.2009 року по 28.03.2011 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 липня 2011 року у справі №13/17- 1645-2011 позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2011р. у справі №13/17- 1645-2011 було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої, ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» погодили, що у строк до 23.09.2011р. заборгованість у розмірі 15 877,93 грн., яка була предметом розгляду справи №13/17- 1645-2011, має бути сплачена.

Як зазначив позивач та не заперечив відповідач-2, зобов'язання у повному обсязі та належним чином ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» перед ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року було виконано 23 вересня 2011 року.

Відповідно до змісту ст.115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 Цивільного кодексу України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із п. 9.1. договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними.

Виходячи із цього, у ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» виникло право вимоги щодо нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат згідно договору поставки на умовах товарного кредиту ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року за період із 29 березня 2011 року (наступного дня після звернення до господарського суду Одеської області та нарахування щодо подальших прострочених днів не були враховані судом при винесені рішення) по 22 вересня року (дата повного та фактичного погашення заборгованості згідно договору поставки).

У відповідності до ч. 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням, (стаття 515 Цивільного кодексу України).

15.11.2012 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» було укладено угоду №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України ), відповідно до умов якої до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» перейшло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарського підприємства «Перемога» заборгованості, що виникла в результаті неналежного виконання останнім умов договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК130910/1 від 13.09.2010р., укладеного між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога».

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» обумовленого зобов'язання. У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" надіслало ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Перемога» повідомленням від 15.11.2012 р. про зміну кредитора у зобов'язані.

За Угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р., позивач одержує право замість ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» вимагати від відповідача-2 сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Сторони у пункті 2.1. Угоди визначили, що вартість зобов'язання, що відступається за даною Угодою, становить 15 966,68 грн. Сума, вказана у п. 2.1., що відступається згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13.09.2010р., є загальною сумою (розміром) пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, які нараховані за період із 29 березня 2011 року по 22 вересня 2011 року.

Враховуючи те, що заборгованість за Угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р. на сьогоднішній день не погашена, а позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України, ТОВ «Компанія Ніко-Тайс» звернувся до суду про стягнення пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, які нараховані за період із 29 березня 2011 року по 22 вересня 2011 року.

В якості доказу існування заборгованості, позивачем надано суду довідку ПАТ «Український професійний банк» №32/05-03/306 від 02.10.2013р. про те, що за період з 02.07.2013р. по 01.10.2013р. кошти з поточних рахунків відповідачів на поточний рахунок позивача не надходили.

Відповідач-2 у своєму відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, аргументуючи це тим, що умовами мирової угоди по справі №13/17-1645-2011, затвердженою ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2011р. визначено, що зобов'язання відповідача-2 оплатити 15 877,93 грн. вартості товару отриманого за договором №ТК130910/1 підлягає виконанню у строк до 23.09.2011р.

Як стверджує відповідач-2 зобов'язання щодо сплати заборгованості ним було виконано у строк, встановлений мировою угодою. ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» проти даного твердження не заперечувало.

Натомість, угода №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р. була укладена вже після сплати відповідачем-2 заборгованості та передбачає відступлення прав вимоги щодо сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних за період з 29.03.2011р. по 22.09.2011р.

У зв'язку з тим, що мирова угода, на думку відповідача-2 є правочином, яким зобов'язання договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13.09.2010р. було припинено, позивачем неправомірно було заявлено позов щодо стягнення заборгованості по неіснуючій вимозі.

Проте господарський суд не погоджується з такою позицією відповідача-2, з огляду на те що, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс», не є набувачем права вимоги, по зобов'язанням, які були предметом розгляду справи №13/17-1645-2011, адже заявлений до стягнення розмір нарахованих сум у справі №911/3662/13 здійснений за інший період, ніж у справі №13/17-1645-2011, а мирова угода у справі стосується виключно вимог згідно рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2011 року у справі №13/17-1645-2011.

Як встановлено умовами договору, закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними.

Таким чином, на дату укладення та підписання угоди №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року у відповідача-2 існувало зобов'язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат за договором №ТК130910/1 від 13.09.2010р.

Також варто зазначити, що мирова угода, яка укладена сторонами в процесі виконання рішення, може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору, може стосуватися лише прав і обов'язків сторін та предмета позову, і за своєю правовою природою не відноситься до цивільно-правового (господарського) договору.

У господарському судочинстві мирова угода - хоча і за своєю правовою природою є правочином, проте після її затвердження ухвалою господарського суду направлена не на зміну або припинення цивільно-правових відносин, а на обов'язок виконання судового рішення.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є процесуальною дією яка не може розглядатись як договір у цивільно-правовому розумінні, і спір щодо виконання якої не може бути предметом окремого судового провадження.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно. У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання. Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Крім того, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною або визнавати виконаною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України 20.01.2009 року №24/489, в той час як частиною 3 ст. 82 ГПК України встановлено, що, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

З огляду на це, суд прийшов до висновку про правомірність нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних за період з 29.03.2011р. по 22.09.2011р.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Належне виконання грошових зобов'язань покупцем забезпечено, у вигляді сплати пені в розмірі 0,05 %, але не більше розміру встановленого законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В поданому відзиві на позов, відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, заявляючи про сплив позовної давності щодо виконання зобов'язання.

Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України . Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов - громадянин, юридична особа, держава тощо. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу .

У ст.ст. 258 , 259 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Як вбачається з п.8.6 договору, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 роки.

Згідно ч. 1 статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Строк позовної давності щодо сплати (стягнення) розміру штрафних санкцій (пені) не сплив, оскільки існує правочин в письмовій формі щодо досягнення згоди з зазначеного питання в порядку передбаченому цивільним законодавством, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Зазначена правова позиція також міститься в постановах Вищого господарського суду України у справах № 13/1552 від 27.04.2011р., № 39/176 від 02.03.2011р., № 22/3 від 16.09.2010р., № 19/301 від 25.08.2010р.

Крім того, згідно зі статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року, № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України ) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України ), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Судом встановлено, що у зобов'язаннях Відповідача-2, котрі витікають із договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року, в тому числі й в додаткових (субсидіарних) зобов'язаннях щодо сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року, мало місце переривання строку позовної давності, котре виразилось, по-перше, у зверненні ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» у березні 2011 року до Господарського суду Одеської області із позовною вимогою до Відповідача-2 про стягнення суми заборгованості та пені, штрафу, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат за період із 01.11.2010 року по 28.03.2011 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року, по-друге, у зв'язку із погашенням Відповідачем-2 заборгованості згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року у вересні 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, а тому вимога про стягнення пені, у зв'язку з несвоєчасним погашенням заборгованості є правомірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За розрахунком позивача, сума пені складає 1200,20 грн. (за період з 29.03.2011р. по 22.09.2011р.). Вказаний розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення 14 131,36 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із цього, за словами позивача, у ТОВ «Корпорація «Агросинтез» виникло право вимоги щодо нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно договору поставки на умовах товарного кредиту за період із 29 березня 2011 року (наступного дня після звернення до господарського суду Одеської області та нарахування щодо подальших прострочених днів не були враховані судом при винесені рішення) по 22 вересня 2011 року (дата повного та фактичного погашення заборгованості).

У відзиві на позов та письмових поясненнях відповідач-2 заперечує проти нарахування йому процентів за користування чужими грошовими коштами та зазначає, що за своєю правовою природою, проценти, які визначені п. 8.5 договору, підпадають під визначення пені, і, оскільки відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені, вже встановлена у п. 8.2.3 договору, подвійне стягнення пені суперечить чинному законодавству.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України , якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства

Пунктом 8.5 договору передбачено, що згідно ч.3 ст. 692 , 694 , 536 ЦК України , сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.

У розумінні зазначених статей проценти сплачуються Покупцем лише у випадку безпідставного та понадстрокового їх користування, у зв'язку із невиконанням свого основного обов'язку у передбачені (обумовлені у договорі сторонами строки). Проценти за користування чужими грошовими коштами є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Вищий господарський суд України у п. 8 оглядового листа від 29.04.2013р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України ), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу ), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе.

Аналогічною є позиція і Верховного Суду України, викладена у постанові від 30.02.2011р. по справі № 3-44гс11, яка була прийнята з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих положень законодавства. У цій постанові Верховний Суд України зазначає, що право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 ЦК України , яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України .

В пункті 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказується на те, що зазначені в статті 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими коштами і це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення цих процентів за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, а в пункті 2.7 цієї Постанови зазначено про те, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України ) на прострочену суму оплати товару.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 , 1054 , 1061 ЦК України ). Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України ), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу ), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. (п.п. 6.2, 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року №32/5005/3471/2012).

Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України ), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу ), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (Відповідно до п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Щодо застосування необхідності на думку Відповідача-2 застосування судом правової позиції викладеної у постанові Верховного суду України від 24.12.2013 р. у справі №8/5025/1402/12, суд зазначає, наступне.

Так, у пункті договору щодо визначеної сторонами питання підстав нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, про який йдеться мова у постанові Верховного суду України від 24.12.2013 р. у справі №8/5025/1402/12 зазначено - за невиконання грошових зобов'язань, крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5 % від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення - пункт 6.6.

Натомість у пункті 8.5 договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року як підстави позовних вимог у даній справі, передбачено, що згідно ч.3 ст. 692 , 694 , 536 ЦК України , сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, мова у постанові Верховного суду України від 24.12.2013 р. у справі №8/5025/1402/12 йдеться про застосування відсотків за користування чужими грошовими коштами у зв'язку із наявністю факту невиконання грошового зобов'язання, а у пункті 8.5 договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року мова йдеться про сплату відсотків за неправомірне, безпідставне та понадстрокове користування грошовими коштами Продавця.

Також суд зазначає те, що по суті сторони домовились про конкретний розміри процентів в розумінні 536 ЦК України, за виключенням того, що даний розмір процентів є не чітко зазначеним (як то, наприклад, 50%-річних, 7%-річних, тощо), а їх загальний розмір вираховується за наведеною формулою СП=(СПП*0,5*Д)/100. - поряд із цим 0,5% за один день рівнозначно 182,5% за рік.

Отож, припустивши про можливість передбачення у договорі поставки обов'язку Покупця сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 182,5%-річних, було рівнозначне та із врахуванням поденного користування чужими грошовими коштами обраховувалось за один день за ставкою 0,5% за один день такого користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно з приписами п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.11.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13 липня 2011 року у справі №13/17-1645-2011, позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено, позовні вимоги ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договорами поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року, внаслідок чого має заборгованість по його оплаті, а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й нараховані інші суми, передбачені в зазначених актах судочинства, в тому числі й відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, доводи Відповідача-2 про відмову у задоволені позовних вимог прямо порушує вимоги статті 35 ГПК України, суперечить вже доведеним та встановленим обставинам, ставить під сумнів законність та обґрунтованість Рішення Господарського суду Одеської області від 13 липня 2011 року у справі №13/17-1645-2011, є втручанням та дискредитацією сутності прийнятим рішенням по справі №13/17-1645-2011.

Судом не беруться до уваги твердження Відповідача-2 про те, що відповідно до ст.. 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки дане є безпідставним та необґрунтованим, так як відсотки за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією, а пеня - це штрафна санкція.

Водночас, відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 розділ ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України закріплює конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Таким чином, положення ст. 61 Конституції України стосується фізичних осіб, а не юридичних, і не застосовується до господарських відносин.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що сторони при укладанні договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК130910/1 від 13 вересня 2010 року вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату продукції у вигляді пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем було правомірно здійснено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом було здійснено перевірку правильності нарахування заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним і сума процентів, яка заявлена позивачем, підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 14 131,36 грн.

Що стосується інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, то слід зазначити, що норми ст. 625 ЦК України визначають загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.12 №01-06/928/2012).

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ». Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Однак, як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період: липень-серпень 2011р. інфляційні нарахування мали від'ємне значення, що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в «Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у «Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін», затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція -зростання).

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), «Резолюції щодо індексів споживчих цін», прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку «Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика» (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Як слідує з матеріалів справи, розрахунок збитків від інфляції слід проводити березень 2011р. - вересень 2011р. без виключення періодів, які мали від'ємне значення.

З огляду на вищевикладене, суд здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період з березня 2011р. - вересень 2011р., встановив, що до стягнення підлягає 349,31 грн. інфляційних втрат.

Також, як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України ) від 15.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» було укладено договір поруки №21-12-2012-30, відповідно до умов якого відповідач-1 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем-2 щодо сплати пені на загальну суму 1200,20 грн.

Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача-1 із вимогою вих. №27-30/12 від 27 грудня 2012 року.

09.01.2013р. відповідачем-1 на адресу позивача був надісланий лист, у якому гарантував виконання взятих на себе зобов'язань до 31.03.2013р., проте до сьогодні дані зобов'язання відповідача-1 перед позивачем не були виконані.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи те, що ані відповідач-2 в повному обсязі, ані відповідач-1 в сумі 1200,20 грн., не сплатили заборгованість, що виникла за Угодою №15-11/12-93 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України ), укладену на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК130910/1 від 13.09.2010р., позивач за захистом свого права звернувся до господарського суду з даним позовом.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного позовні вимоги задовольняються судом частково та з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення 1200,20 грн. пені, 14 131,36 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 349,31 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить солідарно покласти на відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1 300,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем зазначено те, що, зокрема, договір №25-63/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25 березня 2013 року, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 2309.2013р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р., оригінал платіжного доручення на суму 1 300,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК .

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Грищенко О.М. є адвокатом, про що свідчить копія свідоцтва та посвідчення адвоката, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено види адвокатської діяльності. Ними є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до Витягу із ЄДРПОУ щодо Грищенка Олександра Миколайовича, то дана особа зареєстрована у даному реєстрі із зазначенням здійснення (провадження) такого виду економічної діяльності як діяльність у сфері права - клас 69.10. відповідно до класифікації видів економічної діяльності. Даний клас включає в себе наступну діяльність:

юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом; консультаційні послуги та представництво в цивільних справах; консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах; консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках;

загальні консультації та складання юридичних документів: свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов'язаних зі створенням підприємств; патентів і авторських прав; підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо.

діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів і арбітрів

Статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:

1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката;

2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);

3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку;

4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку;

5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.

Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.

Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.

З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Так, відповідно до роздруківки із офіційного сайту Національної асоціації адвокатів України витягу з Єдиного реєстру адвокатів щодо Грищенка О.М., де дані щодо нього підтверджені належним чином, відповідають дійсності та є достовірними. А в графі «примітка» відсутні будь-які застереження.

Як визначено пунктом 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України , самозайнята особа (адвокат) - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

На підтвердження отримання Грищенком О.М. оплати за надані послуги адвоката, до позовної заяви додано платіжне доручення № 272 від 29.03.2013р. на перерахування 1300, 00 грн. суми гонорару. В даному платіжному дорученні у графі «одержувач» зазначений «Грищенко Олександр Миколайович ФОП». Проте, у призначенні платежу вказано «за послуги згідно договору № 25-63/03 від 25.03.2013р.».

Дослідивши наявний у матеріалах справи договір № 25-63/03, суд встановив, що він був укладений між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» та адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем, а встановлений у п. 3.1. розмір оплати послуг адвоката становить 1300,00 грн. Також, як встановлено судом, акт прийому передачі документів для виконання умов договору № 25-63/03 та акт здачі-прийняття виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг на суму 1300,00 грн. був підписаний адвокатом Грищенком О.М.

Доказів, які б підтверджували те, що ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» укладало інші договори з Грищенком Олександром Миколайовичем, як з фізичною особою-підприємцем матеріали справи не містять.

До того ж, як пояснив в судовому засіданні адвокат Грищенко, договір з позивачем він укладав саме як адвокат .

У зв'язку з чим, суд прийшов, що платіжне доручення свідчать про те, що Грищенко Олександр Миколайович надавав ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» послуги адвоката і отримав за це від ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» плату в сумі 1300,00 грн. саме як адвокат, тому ці витрати позивача є витратами на оплату послуг адвоката у розумінні ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Укладення ж Позивачем договору про надання адвокатських послуг саме з адвокатом Грищенко О.М. (за наявності у цієї особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також визначення Позивачем при перерахуванні коштів на виконання вказаного договору в призначенні платежу - саме за надання адвокатських послуг), не є порушенням норм ст. 49 ГПК України або наведених в скарзі норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а лише свідчить про те, що вказаний адвокат займається індивідуальною адвокатською діяльністю, а не у складі адвокатського об'єднання тощо.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у Постанові по справі № 5023/4601/12 від 27 лютого 2013 року, у Постанові по справі №906/850/13 від 20 листопада 2013 року, у Постанові по справі № 911/2682/13 від 19 лютого 2014 року.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, надано докази фактичного перерахування коштів на підставі договору укладеному із адвокатом, господарський суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем, відповідають судовим витратам на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України , відтак підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів солідарно.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України , статтями 44 , 49 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Перемога» (68300, Одеська обл.., м. Кілія, вул. Будьоного, 2, код ЄДРПОУ 30704504) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Марлахівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) - 1200 (одну тисячу двісті) грн. 20 коп. пені, 1300 (одну тисячу триста) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1689 (одну тисячу шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп. судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Перемога» (68300, Одеська обл., м. Кілія, вул. Будьоного, 2, код ЄДРПОУ 30704504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) - 14 131,36 (чотирнадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 36 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 349 (триста сорок дев'ять) грн. 31 коп. інфляційних втрат.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання та складання повного тексту рішення: 06.03.2014р.

Головуючий суддя О.В. Щоткін

Суддя В.М.Бацуца

Суддя Ю.В. Подоляк