Постанова

від 05.03.2014 по справі 5/130/10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № 5/130/10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області на постановувід 25.12.2013 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 5/130/10 господарського суду Миколаївської області за заявою боржникасільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівське", с. Улянівка Новобузького району Миколаївської області провизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Черепенко В.Г. представники сторін в судове засідання не з'явилися:

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.08.2010 року порушено провадження у справі № 5/130/10 про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівське" (далі - Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 31.08.2010 року Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Черепенко В.Г., якого зобов'язано здійснити відповідні дії у ліквідаційній процедурі.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.01.2013 року затверджено укладену між комітетом кредиторів Товариства та Боржником мирову угоду від 22.11.2012 року, а провадження у справі припинено тощо.

Згідно ухвали господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013 року (суддя - В.І. Міщенко) вирішено розірвати мирову угоду від 22.11.2012 року, укладену між комітетом кредиторів Товариства та Боржником, у зв'язку із чим вирішено поновити провадження у справі про банкрутство Товариства із здійсненням відповідної публікації оголошення.

Не погодившись із цією ухвалою суду, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Улянівське" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 року (головуючий суддя - Жеков В.І., судді: Сидоренко М.В., Лавриненко Л.В.) ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційного суду, Управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області (далі-Кредитор, Фонд) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 року, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом попередньої інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 39 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права - ст. 80 ГПК України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про розірвання мирової угоди, укладеної у справі після визнання Боржника банкрутом, та про поновлення провадження у справі про банкрутство Товариства, місцевий суд за результатами розгляду заяв двох кредиторів встановив невиконання Боржником умов вказаної угоди на третину визнаних вимог кредиторів у справі, що є підставою для розірвання такої угоди

Скасовуючи таке рішення суду та припиняючи провадження у справі про банкрутство, апеляційний суд зазначив, що вся процедура банкрутства Товариства від моменту порушення справи здійснена з порушенням законодавства, оскільки не була дотримана досудова процедура ліквідації Боржника: відсутні докази оцінки майна Боржника, не було повідомлено всіх можливих кредиторів для з'ясування розміру заборгованості Боржника, а також відсутні докази повідомлення податкового органу про припинення діяльності та щодо рішення про досудову процедуру ліквідації Боржника.

Заперечуючи висновки апеляційного суду, скаржник вказує про допущені апеляційним судом неточності стосовно назв учасників провадження та їх представників, а також вказує, що норми законодавства передбачають підстави для розірвання мирової угоди у справі та поновлення провадження. Апеляційним же судом невірно тлумачаться підстави для припинення провадження у справі про банкрутство за відсутністю предмету спору.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із такими запереченнями, оскільки вони наведені без врахування встановлених апеляційним судом обставин справи та всупереч застосованих цим судом норм законодавства.

По-перше, неточності у назвах і прізвищах учасників провадження у господарській справі є підставою, відповідно до вимог ст. 89 ГПК України, для виправлення описок у судовому рішенні.

По-друге:

Відповідно до норм ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідне правило передбачено нормами ч. 3 ст. 110 та ст. 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Особлива процедура, що передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами .

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови, відповідно до аналізу вказаної норми та положень частин 2, 3 ст. 7 Закону про банкрутство, полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство. Повідомлення податкового органу про припинення діяльності та ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство за особливою процедурою , що порушується в порядку норм означеної статті.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у своїй постанові від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б.

При цьому, колегія суддів зауважує, що необхідною та обов'язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство та визнання боржника банкрутом відповідної до цієї статті є додання та наявність доказів на підтвердження всіх передумов для порушення провадження в порядку означеної статті саме на момент звернення боржника із відповідною заявою .

Втім, ухвалюючи рішення про визнання Товариства банкрутом, в порушення згаданих норм, як правильно зробив висновок апеляційний суд, місцевий суд не врахував, що Боржник не повідомляв податковий орган про рішення про припинення діяльності та ліквідацію Товариства у встановленому законом порядку. Також слід підтримати правомірний висновок апеляційного суду щодо неналежності доказів на підтвердження дотримання двомісячного терміну, як цього вимагають норми ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України - від розміщення в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення даної юридичної особи в Бюлетені державної реєстрації, оскільки з копії такого повідомлення не вбачається дати публікації (т. 1 а.с. 21).

Згідно ж до норм ч. 2 ст. 105 Цивільного кодексу України повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

До викладеного слід додати, що матеріали справи на момент визнання його банкрутом не містили документів щодо оцінки визначеного Боржником майна (т. 1 а.с. 18), а відомості стосовно дебіторської заборгованості Товариства не підтверджені жодним доказом (т. 1 а.с. 17).

Викладене у сукупності свідчить, що складення наданого у справі проміжного ліквідаційного балансу Товариства (т. 1 а.с. 14-15) відбулось з порушенням норм ч. 8 ст. 111 Цивільного кодексу України, а відомості в цьому балансі не відповідають обставинам справи.

Наявність вказаних обставин, що мають бути підтверджені відповідними доказами, має істотне значення, оскільки, як вже було зазначено вище, є підставою та передумовою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство. Проте суд першої інстанцій зробив висновок про правомірність порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство Товариства в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство та визнання його банкрутом, не звернувши уваги на визначені вище обставини та порушивши норми ст.ст. 105, 110, 111 ЦК України, ст. 60 Господарського кодексу України та ст. 7 Закону про банкрутство.

У зв'язку із зазначеним, висновок суду першої інстанції про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство є таким, що зроблений за відсутністю обов'язкових передумов та обставин, не підтверджених доказами у справі, за яких, відповідно до законодавства порушується та здійснюється провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, про що вірно вказав апеляційний суд.

Що ж до заперечення скаржником правових підстав для припинення провадження у справі та наголошення на безпідставності застосування апеляційним судом норм ст. 80 ГПК України слід вказати наступне.

За приписами положень п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (на які послалися суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях) Законом про банкрутство не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, обставини справи, які свідчать про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство є підставою скасування винесених у такій справі судових рішень (незалежно від стадії провадження у такій справі), а провадження у такій справі може бути припинено як безпідставно порушене за результатами здійснення апеляційного або касаційного перегляду у цій справі. Саме тому касаційний суд підтримує правомірність скасування апеляційним судом ухвали про розірвання мирової угоди та поновлення провадження у справі.

Посилання ж апеляційного суду на наведені приписи п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" є обґрунтованими та правомірними.

За таких обставин справи доводи касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 40, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 60 Господарського кодексу України, ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4 1 , 4 7 , 43, 80, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 р. у справі № 5/130/10 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 06.03.2014 року.