Ухвала

від 17.02.2014 по справі 801/798/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року м. Київ К/800/50945/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 801/798/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій-Пріват»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Благоустрій-Пріват» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000172206 від 10 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 34 426,00 грн. та № 0000162206 від 10 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 38 272,00 грн. (за основним платежем - 29 835,00 грн., за штрафними санкціями - 8 437,00 грн.).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Благоустрій-Пріват» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт №3/22-6/30909627 від 02.01.2013 року

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000172206 від 10.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 34 426,00 грн.; №0000162206 від 10.01.2013 року, згідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 38 272,00 грн. (за основним платежем - 29 835,00 грн., за штрафними санкціями - 8 437,00 грн.) .

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт здійснення підприємством господарських операцій з придбання у ПП «Скипер» товарів та послуг, оприбуткування цих товарів в бухгалтерському обліку, їх використання в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по придбанню цих товарів та послуг до валових та формування податкового кредиту підтверджено позивачем.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. (пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з контрагентом ПП «Скипер».

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин, включення позивачем витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товари (роботи, послуги), ПП «Скипер» виписані позивачу первинні документи: рахунки-фактури, податкові накладні, акт приймання виконаних будівельних робіт.

Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом та подальше використання ТМЦ від ПП «Скипер» у власній господарській діяльності підтверджується копіями договорів, зокрема з ТОВ «Санаторій Алушта», ТОВ «Кордон С», актами приймання виконаних будівельних робіт, банківськими виписками, рахунками-фактурами, довідками про вартість виконаних робіт, загальну вартість робіт з урахуванням ПДВ, підсумковою відомістю ресурсів, актами списання.

Висновок податкового органу щодо фіктивності правочинів ґрунтується виключно на висновках акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Скипер» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року».

Однак в зазначеному вище акті предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даним контрагентом, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагенту позивача, а саме відносно посадових осіб цього суб'єкту господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 801/798/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук