ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/16918/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ)
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012
у справі № 2а-1670/6539/11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діовен» (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0006222301/2171 і №0006212301/2172 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з приватним підприємством «Кремнет» (далі - ПП «Кремнет»).
На вказані судові акти Кременчуцькою ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правильності визначення повноти, нарахування та своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Кремнет» за період з 01.07.2009 по 31.03.2011.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 10.06.2011 № 3821/23-209/31574438 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0006212301/2172, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 58848,75 грн. (у тому числі 47079 грн. за основним платежем та 11769,75 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0006222301/2171, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 47078,75 грн. (у тому числі 37663 грн. за основними платежем та 9415,75 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для зазначених донарахувань слугував висновок податкового органу про заниження Товариством бази оподаткування та податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок завищення валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарським операціям з придбання товару (запасних частин до вантажних автомобілів та інших товарів виробничого призначення) в рамках господарських правовідносин з ПП «Кремнет».
При цьому ДПІ посилається на те, що названий постачальник відсутній за місцезнаходженням, не має трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності та зазначає факт підписання первинних документів невстановленою особою, як це було встановлено під час досудового слідства в межах кримінальної справи, порушеної відносно директора ПП «Кремнет» Нетяги Р.В. за ознаками злочинів, передбачених статтею 205 (фіктивне підприємництво), статтею 366 (службове підроблення), статтею 212 (ухилення від сплати податків, зборів) Кримінального кодексу України.
Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.
Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.
Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин, реальності виконання спірних операцій не спростовано.
Адже доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
Власне відсутність постачальника за місцезнаходженням не може бути таким доказом. До того ж, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
Доводи ДПІ щодо відсутності у названого постачальника необхідних ресурсів для виконання розглядуваних поставок також отримали належну правову оцінку в ході розгляду даної справи. Адже суди з'ясували, що перевезення запасних частин до вантажних автомобілів здійснювалося позивачем самовивозом за допомогою власного вантажного малотоннажного фургону SEAT, який належить директору Товариства Івку А.В.
Щодо посилань посилання податкового органу на факт порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Кремнет» Нетяги Р.В. за статтями 205, 366, 212 Кримінального кодексу України, слід зазначити, що сам по собі факт порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.
Доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені спірного контрагенту невстановленою особою також не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.
А відтак суди, встановивши, що реальне виконання поставок продукції спірним контрагентом в адресу позивача підтверджується необхідними первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей), дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для оспорюваних донарахувань та правомірно задовольнили позов.
Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 у справі № 2а-1670/6539/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2014 |
Оприлюднено | 07.03.2014 |
Номер документу | 37508817 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні