Постанова

від 27.02.2014 по справі 826/15488/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15488/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003372250 від 28 вересня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС на підставі пп. 75 1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 81, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС № 1239 від 05 вересня 2012 року, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТВК «Град» (код ЄДРПОУ 37165086) за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 290/22-50/30300047 від 18 вересня 2013 року.

В акті перевірки встановлено наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 461 431,00 грн., у тому числі: за І квартал 2011 року в сумі 40 211,00 грн,, за ІІ квартал 2011 року в сумі 259 747,00 грн., за III квартал 2011 року в сумі 161 473,00 грн. та завищення від'ємного значення за І квартал 2011 року в сумі 70 408,00 грн.; пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 398 447,00 грн., в тому числі: за березень 2011 року у сумі 46 250,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 89 441,00 грн., за травень 2011 року в сумі 55 680,00 грн., за червень 2011 року в сумі 64 664,00 грн., за липень 2011 року в сумі 75 241,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 67 171,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003372250 від 28 вересня 2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 70 408,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» зареєстровано в якості юридичної особи 29 січня 1999 року, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААВ № 447579.

28 лютого 2011 року між ТОВ «Вісмас-Сервіс» (покупець) та ТОВ «ТВК «Град» (постачальник) укладено договір поставки товару № 021128, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору товар у власність покупця, а покупець приймає та оплачує на умовах і в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця.

Факт виконання укладеного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами: видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, подальша реалізація придбаних позивачем товарів підтверджується наявними в матеріалах справи: договорами поставки з ТОВ «ДАВ-Дістриб'юшн», ТОВ «КМТ-Сервіс», ТОВ «Техносвіт сервіс», ПП «Астем», копіями рахунків-фактури, виписок по рахункам, рахунків про оплату.

Як зазначено в акті перевірки, до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС надійшов лист від Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/22/1672 від 03 серпня 2012 року про проведення перевірки ТОВ «Вісмас-Сервіс» по взаємовідносинах з ТОВ «ТВК «Град» (код 37165086), разом з актом перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 484/3-22-70-37165086 від 27 липня 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТВК «Град» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2012 року.

Крім того зазначено, що відповідно до пояснення, отриманого старшим оперуповноваженим УСВ України в м. Києві, старшим лейтенантом Вітюк І.А. від засновника, директора, та головного бухгалтера ТОВ «ТВК «Град» ОСОБА_6, останній зазначив, що погодився на пропозицію невстановлених слідством осіб, за грошову винагороду створити ТОВ «ТВК «Град», усвідомлюючи при цьому, що вказане товариство створюється з метою прикриття незаконної діяльності та у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса підписав: невідомі йому документи. Як пояснив ОСОБА_6, до бухгалтерської, податкової звітності, укладення договорів, зняття коштів, він не мав ніякого відношення.

З огляду на вищевикладене, відповідач дійшов до висновку, що правочини щодо оформлення будь-яких документів між ТОВ «ТВК» Град» та ТОВ «Вісмас-Сервіс» протягом перевіряємого періоду, є нікчемними, та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; рім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є: організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу;

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Посилання відповідача в акті перевірки на пояснення засновника, директора, та головного бухгалтера ТОВ «ТВК «Град» ОСОБА_6, в якому він заперечує свою участь у господарській діяльності контрагента позивача, як на доказ правомірності прийнятого рішення, є необґрунтованими, оскільки жодним чином не доводять факт порушення позивачем норм податкового законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, відповідачем не надані суду належні та допустимі докази в розумінні КАС України, а тому наведені обставини не беруться до уваги колегією суддів, як доказ порушення позивачем податкового законодавства.

З приводу висновків податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0003372250 від 28 вересня 2012 року, оскільки суми валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій з прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та наведеними законодавчими нормами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи, покладені податковим органом в основу висновків акту перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, та ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби № 0003372250 від 28 вересня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.