Рішення

від 06.12.2013 по справі 646/5126/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/7418/13 Головуючий 1 інст. -

Справа № 646/5126/13-ц Нікуліна Л.П.

Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді - Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі : Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Надра» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ПП «ОСВ-Будсервіс», ВАТ КБ «Надра», треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5, Вінницький ВПЕВ Державтоінспекції УМВС України в Вінницький області, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі Вінницької філії ДП «Інформаційний центр» про визнання недійсним договорів, -

ВСТАНОВИЛА:

04 червня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, в якому після його уточнення просила: визнати недійсним договір поруки № б/н від 27.06.2008 р., укладений між її чоловіком ОСОБА_4, ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ- БУДСЕРВІС»; визнати недійсним договір поруки № 26/02/2008/52/1 від 26.02.2008 р., укладений між її чоловіком ОСОБА_4, ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС»; визнати недійсним кредитний договір № 143/КА/2008/ЦВ-980 від 27.06.2008 р., який було укладено між ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС»; визнати недійсним кредитний договір № 52/МК/2008/ЦВ-980 від 26.02.2008 р., який було укладено між ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС»; визнати недійсним договір застави за реєстраційним номером 532 від 26.02.2008 р., укладений між ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС»; визнати недійсним, вчинений ВАТ КБ «НАДРА» правочин (подання заяви) від 05.03.2008 року, на підставі якого до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 6728602 було внесено обтяження на майно ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС»; визнати недійсними зміни, вчинені ВАТ КБ «НАДРА» поданням заяви від 10.07.2012 року, на підставі якої до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 6728602 було внесено обтяження на майно ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» до 10.07.2017 р.; визнати недійсним обтяження № 6728602, зареєстроване ВАТ КБ «НАДРА» 05.03.2008 року; визнати недійсним зміни до обтяження № 6728602 від 05.03.2008 року, зареєстровані ВАТ КБ «НАДРА» 10.07.2012 р.; припинити обтяження (реєстраційний номер запису у державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 6728602 від 05.03.2008 року із змінами від 10.07.2012 р.), боржник Приватне Підприємство «ОСВ-БУДСЕРВІС», ідентифікаційний код боржника 34364223 рухомого майна (об'єкта обтяження), а саме: вантажний автомобіль сідловий тягач - Е, марки ДАФ, рік випуску - 2001, жовтого кольору, заводський номер кузова НОМЕР_5, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований МРЕВ при УДАІ УМВС України в Вінницькій області 28.11.2006 р., який належить на праві приватної власності ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» на підставі Свідоцтва про реєстрацію АВС 007416,> виданого тим же ВРЕВ; вилучити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстровим № 6728602 від 05.03.2008 р. із змінами, що внесені 10.07.2013 р., що є предметом застави на підставі договору застави рухомого майна № 532 від 26.02.2008 р., укладеного між ВАТ КБ «НАДРА» та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС»; визнати недійсним, вчинений ВАТ «НАДРА» правочин (подання заяви) від 11.04.2011 року, на підставі якого до Державної реєстру обтяжень рухомого майна за № 11056227 було внесено обтяження на майно ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС»; визнати недійсним обтяження № 11056227, зареєстроване ВАТ КБ «НАДРА» 11.04.2011 року; припинити обтяження (реєстраційний номер запису у державному реєстр обтяжень рухомого майна № 11056227 від 11.04.2011 р.), боржник Приватне Підприємство «ОСВ-БУДСЕРВІС», ідентифікаційний код боржника 34364223 рухомого майна (об'єкті обтяження), а саме: - автомобіль, марка ДАФ модель 95ХР430, рік випуску - 2001, червоного: кольору, заводський номер кузова НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстрований ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Вінницькій області 27.06.2008 р., який належить ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» на підставі Свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_7, виданого тим же МРЕВ; зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ в особі Вінницького відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи державної автомобільної інспекції з обслуговування зняти з обліку: - автомобіль, марка ДАФ модель 95ХР430, рік випуску - 2001, червоного кольору, заводський номер кузов: НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_3, зареєстрований ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Вінницькій області 27.06.2008 р., який належить ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» на підставі Свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_7, виданого тим же МРЕВ; - Н/причеп - фургон - Е, марка ПП модель GENTRAIL, рік випуску 2001 р., червоного кольору, заводський номер кузова VКТХ34ССУ2РХ0453, реєстраційний № НОМЕР_4, зареєстрований МРЕВ при УДАІ УМВС України в Вінницькій області 27.06.2008 р., який належить ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» на підставі Свідоцтва про реєстрацію АВС 083077, виданого тим же МРЕВ вантажний автомобіль марки сідловий тягач - Е, марка ДАФ, рік випуску - 2001, жовтого кольору, заводський номер кузова НОМЕР_5, реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований МРЕВ при УДАІ УМВС України в Вінницькій області 28.11.2006 р., який належить на праві приватної власності ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС» на підставі Свідоцтва про реєстрацію АВС 007416, виданого тим же ВРЕВ, з проведенням дій, передбачених вимогами Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрам: перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справі України від 11.08.2010 року №379.

На обґрунтування позову ОСОБА_2 послалася на те, що майно приватного підприємства належить до спільної сумісної власності подружжя і тому в разі звернення стягнення на майно приватного підприємства будуть порушені права позивачки, яка не надавала своєї згоди на укладення договорів кредиту, поруки та застави, які внаслідок цього були підписані особою, яка не мала для цього необхідних повноважень, чим було порушено ст.ст. 92, 203 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності з ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2013 року позов було повністю задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Банк в апеляційній скарзі поставив питання про його скасування і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що: за статутом, який діяв під час укладення спірних договорів, приватне підприємство у рівних частинах належало лише ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7; отримані підприємством за спірним договором кредитні кошти були спрямовані для поповнення його обігових коштів - купівлю авто, яке внаслідок цього не є спільною сумісною власністю подружжя; власники підприємства за Статутом, який був чинний на день виникнення спірних правовідносин, мають право лише на частку прибутку (дивіденди); суд безпідставно взяв до уваги редакцію Статуту підприємства, яка набрала чинності вже після укладення спірних договорів і тому цей доказ є неналежним; суд не взяв до уваги, що спірний договір поруки за змістом ст.. 533 ЦК України має особистий характер і не створює для позивачки ніяких прав та обов'язків, оскільки вона не є його стороною; позивачка звернулася до суду після спливу трирічної позовної давності після укладення спірних договорів; суд безпідставно послався на ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідність її задовольнити з наступних підстав.

Судом правильно встановлено, що 26.02.2008 р. між ВАТ КБ «НАДРА» («Кредитор») та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС» («Позичальник») було укладено кредитний договір № 52/МК/2008/ЦВ- 980 від 26.02.2008 р. (надалі - «Кредитний договір»).

Предметом договору є надання позичальнику - грошових коштів в сумі 150 000,00 грн. до 26.02.2013 р., зі сплатою відсотків за користування коштами із розрахунку 18,5% річних, сплати можливих штрафних санкцій. У забезпечення зобов'язань за цим договором Позичальник передав у заставу належне йому майно: сідловий тягач - Е, марка ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_1.

26.02.2008 р. між ВАТ КБ «НАДРА» («Заставодержатель») та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС» («Заставодавець») було укладено договір застави за реєстраційним номером 532 від 26.02.2008 р. (надалі по тексту - «Договір застави»). Предметом договору є передача Заставодавцем у забезпечення зобов'язань, що випливають з Кредитного договору № 52/МК/2008/ЦВ-980 від 26.02.2008 р. в заставу Заставодержателю належного Заставодавцю на праві власності сідлового тягача - Е, марка ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_1. Заборону на відчуження було направлено до Вінницького ВРЕР ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ УМВС УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ.

27.06.2008 р. між ВАТ КБ «НАДРА» («Кредитор») та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС» («Позичальник») було укладено договір «Кредитування комерційного автотранспорту» № 143/КА/2008/ЦВ-980 від 27.06.2008 р.. Предметом цього договору є надання Позичальнику грошових коштів в сумі 250 000,00 грн. до 27.06.2013 р., зі сплатою відсотків за користування коштами із розрахунку 19,9% річних, сплатою можливих штрафних санкцій. У забезпечення зобов'язань за цим договором Позичальник на підставі п. 3.1. цього договору передав у заставу: автомобіль, марка ДАР модель 95ХF430, реєстраційний номер НОМЕР_3, який належить ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС»; н/причіп - фургон - Е, марка ПП модель GENTRAIL , реєстраційний № НОМЕР_4, який належить ПП «ОСВ - БУДСЕРВІС»; договір поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Заборону на відчуження було направлено до Вінницького ВРЕР ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ УМВС УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ та було зареєстровано обтяження Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, в особі Вінницької філії ДП "Інформаційний центр" 11.04.2011 за № 11056227.

27.06.2008 р. між ОСОБА_4 («Поручитель») та ВАТ КБ «НАДРА» («Кредитор») та ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС» («Позичальник») було укладено договір поруки б/н. За цим договором Поручитель поручився перед Кредитором за належне виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з договору «Кредитування комерційного автотранспорту» № 143/КА/2008/ЦВ-980 від 27.06.2008 р., e тому числі - повернути до 27.06.2013 р. кредит у сумі 250 000, 00 грн., сплатити відсотки за користування коштами із розрахунку 19,9% річних, сплатити можливі штрафні санкції/

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 07.02.1087 року перебувають у спільному шлюбі.

Задовольняючи позов районний суд з посиланням на рішення Конституційного суду від 19.09.2012 року за № 17-рп/2012 виходив з того, що статутний капітал та майно ПП «ОСВ-БУСЕРВІС» сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2, є об'єктом їх спільної сумісної власності, передача майна у заставу, укладення кредитних договорів, договорів поруки від імені підприємства без згоди одного із подружжя, а також вчинення правочинів з порушенням вимог, визначених статутом приватного підприємства, результатом чого стало позбавлення його учасників на отримання прибутку від діяльності товариства, а також те, що захистити порушене право підприємства його у будь-який інший, встановлений законом спосіб, неможливо, що свідчить про невиконання під час укладання оспорених договорів ст.ст. 92, ч. 2 ст. 203, ст.. 207, ст. 215, ст.. 241, ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 1 ст. 65 СК України, п. 4.4 Статуту ПП «ОСВ-БУДСЕРВІС».

Однак при цьому районний суд безпідставно вважав, що автомобілі приватного підприємства, які були передані у заставу і для придбання яких від банку підприємством був отриманий кредит, як і статутний капітал і майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, що вимагало згоди позивачки при укладенні спірних договорів кредиту, поруки і застави, внаслідок чого помилився із застосуванням наведених норм матеріального права, і не застосував норми ст.ст. 57, 60 СК України, ст. 553 ЦК України, які підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов хибного висновку про наявність передбачених ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсними оспорених договорів, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення районного суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по справі.

Установивши факт належності на праві приватної власності приватному підприємству, співзасновником та співвласником якого є чоловік позивачки, ОСОБА_4, на автомобілі, які були цим приватним підприємством передані за спірними договорами у заставу, - районний суд безпідставно, за відсутності в матеріалах справи з цього приводу доказів і без належного з'ясування цих обставин, у своєму рішенні виходив з того, що воно відповідно до ст. 60, ч. 2 ст. 65 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України одночасно належить до сумісного майна подружжя, і тому згідно до ч. 2 369, ч. 1 ст. 65 СК України розпорядження цим майном здійснюється за згодою позивачки, як дружини одного із засновків та співвласників цього приватного підприємства.

При цьому районний суд не звернув уваги, що наявний у справі статут приватного підприємства «ОСВ-БУДСЕРВІС» в редакції від 11.05.2010 року, який за п.п. 3.2, 3.3 має лише двох власників, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ще не діяв на час укладення спірних договорів і в силу цього є неналежним доказом по справі (а.с. 35). Із наданого банком статуту цього ж підприємства в редакції від 14.08.2008р., яка діяла під час укладення спірних договорів, товариство має статутний фонд, якими володіють у відповідних частках ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, підприємство є власником свого майна, а при виході зі складу власників вони отримують лише вартість частки майна підприємства, пропорційно його частці у статутному фонді. Суд також не зважив на те, що спірний договір кредиту укладався підприємством для поповнення своїх обігов

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

В силу вимог ст. 57 СК України, майно, отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про підприємництво".

У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємництво" розкривається поняття "підприємництва" як безпосередньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Проголошена в ч. 1 ст. 3 цього Закону свобода підприємницької діяльності, згідно з якою підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, розкривається через принципи підприємницької діяльності, зазначені в ст. 5 Закону.

Зокрема, принципами підприємництва є вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством, тощо.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України ).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

У постанові ВС України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, предметом якої було застосування касаційним судом ст. ст. 57, 60, 61, 65 СК України при визначенні правового режиму майна, набутого під час шлюбу одним із подружжя - фізичною особою-підприємцем, та вирішення питання про те, чи є майно, яке внесене одним із подружжя до статутного фонду приватного підприємства, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, розпорядження яким вимагає згоди іншого з подружжя, Верховний суд у світлі тлумачення змісту вказаних норм матеріального права зазначив, що ухвалюючи рішення про належність такого майна до спільного майна подружжя суд фактично змінює правовий режим майна приватного підприємства, оскільки з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

Верховний суд у вказаній постанові дійшов висновку, що навіть у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилося після ліквідації підприємства.

Крім того, районний суд не взяв до уваги, що за ст. 553 ЦК України порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, має особистий характер, прав іншого подружжя не стосуються і тому оспорені договори поруки згоди позивачки також не потребували. Посилання районного суду на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок лише спільної сумісної власності подружжя. Таких обставин по цій справі не було встановлено.

Оскільки ОСОБА_2 не була стороною оспорених договорів і не довела, що в результаті укладення без її згоди були порушені її цивільні права чи інтереси, тому, виходячи з наведених обставин та правового обґрунтування, рішення районного суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 316, 319-324 ЦПК України судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» задовольнити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :